Справа № 22ц/796/7361/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Кричина А.В.
Доповідач - Шахова О.В.
10 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів ГоловачоваЯ.В.,Невідомої Т.О.
при секретарі - Бугай О.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 6 квітня 2015 року,
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 6 квітня 2015 року клопотання ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено.
З метою забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики накладено арешт на майно ОСОБА_3 у межах позовних вимог щодо стягнення 704 941,97 грн.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки відсутня реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення при задоволенні позову.
Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторін, або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи в апеляційному суді.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб,які брали участь у справі та перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції забезпечуючи позов виходив з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З вказаним висновком погодитись не можливо, з огляду на наступне.
Як убачається із матеріалів справи у березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 12 грудня 2011 року у сумі 704 941,97 грн.
Також, у березні 2015 року позивачем подано до суду першої інстанції заяву, у якій просив вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на майно ОСОБА_3 у межах ціни позову, оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання щодо повернення суми позики, уникає зустрічей, не відповідає на телефоні дзвінки.
Позов ОСОБА_4 носить майновий характер, ціна позову складає 704 941,97 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Частиною 2 ст.152 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Таким чином законодавством передбачений обов'язок зазначення в заяві про забезпечення позову інших відомостей, необхідних для забезпечення позову.
З аналізу зазначеної статті випливає, що відомості про те, на яке саме майно позивач просить накласти арешт, де це майно знаходиться, на яких рахунках в банківських установах перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.
Разом з тим, звертаючись в суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, позивач не вказав на яке саме майно відповідача він просить накласти арешт та де це майно знаходиться.
Також, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Таким чином, колегія суддів, з'ясувавши дані про відповідача, перевіривши відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутніналежні законні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, оскільки позивачем не вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, не зазначено інформацію щодо місцезнаходження такого майна, а судом не з'ясовано питання належності конкретного майна відповідачу, що у свою чергу суперечить вимогам процесуального закону, зокрема, частині другій статті 151 ЦПК України.
Крім того, посилання позивача на те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду в разі задоволення позову та вживатиме заходів щодо відчуження належного йому майна є безпідставним та не підтвердженим жодним доказом.
Згідно ч. 3 ст. 303 ЦУПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 312 п.2, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 6 квітня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу.
У задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді