09 червня 2015 року Справа № 904/9961/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,
суддів:Круглікової К.С.(доповідач),
Мамонтової О.М. ,
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року
у справі№ 904/9961/13 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовомФізичної особи - підприємця Галета Євгенія Георгійовича
доТовариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ"
простягнення 38 139,85 грн.
за участю представників сторін:
позивача:Закалюжний С.В., Галета Є.Г.,
відповідача:Тиришкін Д.П.,
Фізична особа -підприємець Галета Є.Г. звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" про стягнення 40 435,91 грн. за договором №1602 від 09.11.2010 року , а також судових витрат.
06.02.2014 позивачем була подана заява (уточнена), відповідно до якої позовні вимоги були зменшені до 38 139,85 грн., у зв'язку з перерахунком розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат. Згідно з заявою про зменшення позовних вимог , позивач просив стягнути з відповідача 31 692,25 грн. заборгованості, 2 462,88 грн. пені, 1 213,17 грн. інфляційних втрат та 2 771,55 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 року у справі № 904/9961/13 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 31 692,25 грн. боргу, 2 771,55 грн. річних, 1 213,17 грн. інфляційних витрат та 1 720,50 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2014 року залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.11.2010р. між фізичною особою - підприємцем Галета Є.Г. (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" (Замовник) укладено договір №1602, згідно з яким Виконавець зобов'язався за завданням Замовника надати металопластикові чи алюмінієві конструкції, за адресою ВАТ "ЦГЗК" (п.1.1).
Пунктом 2.2 договору сторонами визначена вартість договору, яка складає - 47 871,46 грн.
Згідно п. 2.4 оплата за продукцію здійснюється Замовником в національній валюті України: попередня оплата в розмірі 50% від суми, зазначеної в п.2.2. даного договору. Доплата здійснюється після отримання Конструкції.
Договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.7.1 Договору).
Так, на виконання умов договору, 09.11.2010 року Замовником була здійснена попередня оплата за виготовлення та поставку товару у розмірі 16 000 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером та не заперечувалося самим відповідачем.
Судами було встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі: 08.12.2010 передав відповідачу Конструкції загальною вартістю 47 692,25 грн., що підтверджується актом прийому-передачі товару №1/0025 від 08.12.2010.
Відповідач, в свою чергу, за поставлений позивачем товар в повному обсязі не розрахувався, заборгованість відповідача за передані Конструкції складає 31 692,25 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що сума заборгованості в розмірі 31 692,25 грн. та нараховані позивачем річні та інфляційні за період прострочення є обґрунтованими, але задоволенню не підлягають , тому що позивач пропустив трирічний строк позовної давності, який сплив 9.12.2013 року. В частині стягнення розміру пені місцевим судом також було відмовлено.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку позовної давності та відновив його, вказавши, що позивачем допущено незначне порушення строку позовної давності (7 днів); позивач намагався вирішити спір мирним шляхом зустрічаючись з відповідачем; останній неодноразово змінював адресу і позивачу доводилось його розшукувати і після чергового встановлення міста знаходження відповідача він звернувся до суду з позовною заявою. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 31 692,25 грн., річних в сумі 2 771,55 грн. та 1 213,17 грн. інфляційних, апеляційний суд зазначив, що факт заборгованості є доведеним та не заперечувався відповідачем, розрахунок річних та інфляційних здійснений вірно. В частині стягнення з відповідача пені, яка складає 2 462,88 грн., суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що немає підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.
Як вже зазначалося вище, судами був встановлений факт поставки позивачем відповідачу Конструкції загальною вартістю 47 692,25 грн., що підтверджується актом прийому-передачі товару №1/0025 від 08.12.2010. Факт поставки відповідачем не заперечувався.
Крім того, судами було встановлено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно строків оплати за поставлений позивачем товар. Сума заборгованості відповідача складає 31 692,25 грн.
Суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що оплата за отриманий товар повинна була проведена 08.12.2010р., а оскільки відповідач не сплатив грошові кошти, то позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Крім суми основного боргу, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 18.01.2011 по 16.12.2013 у сумі 2 771,55грн., інфляційні втрати в сумі 1 213,17 грн. за період прострочення з січня 2011 року по лютий 2013 року. Судами було встановлено, що розрахунок позивачем за заявлений період здійснено правильно і позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.
Відповідачем у суді першої інстанції було подане клопотання про застосування строку позовної давності та відмову у позові з зазначеної підстави.
Відповідно до ч.1 ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В силу ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відновлюючи позивачу строк та визнаючи поважною причину його пропуску, апеляційний господарський суд зазначив, що дійсно перебіг строку позовної давності розпочався 09.12.2010р. та сплив 09.12.2013р., позивач же звернувся до суду з позовом 16.12.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності на 7 днів.
Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи, що позивачем допущено незначне порушення строку позовної давності (7 днів), позивач намагався вирішити спір мирним шляхом, зустрічаючись з відповідачем, останній неодноразово змінював адресу і позивачу доводилось його розшукувати, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про поновлення строку позовної давності.
Оскільки строк позовної давності було поновлено, а факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань встановлено, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу, річних та інфляційних є правомірними та обґрунтовано задоволені апеляційним господарським судом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі №904/9961/13 - без змін.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова