03 червня 2015 року Справа № 178358/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С.,Іщук Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року у справі за позовом Золочівського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування незаконно отриманої допомоги по безробіттю,
06 серпня 2012 року Золочівського районного центру зайнятості (далі - Золочівський РЦЗ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача незаконно отриману допомогу по безробіттю в сумі 6364,08 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року у справі № 2а-7874/12/1370 позов було задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати вказане судове рішення та прийняте нове про відмову у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на час звернення до служби зайнятості вона не працювала, підприємницькою діяльністю не займалася. Крім того, вчинила необхідні дії для ліквідації реєстрації як підприємця, що підтверджується копією заяви про зняття з податкового обліку, а тому, на думку апелянта, мала право на допомогу по безробіттю.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Задовольняючи позов Золочівського РЦЗ, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 перебуваючи на обліку в Золочівському РЦЗ, як безробітна, одночасно була зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності, а тому вимоги позивача підлягають до задоволення.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, апеляційний суд виходить із таких міркувань.
Згідно з абзацом першим частини 1 статті 1, частини третьої пункту «б» Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 803-ХІІ), зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така що як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
За приписами частини 1 статті 2 Закону № 803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до статті 11 цього ж Закону громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість.
Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
Як безспірно встановлено судом, 12 травня 2005 року та 31 березня 2010 року ОСОБА_1 отримала статус безробітної у Золочівському РЦЗ та відповідно до довідок, виданих відповідачем, отримувала допомогу по безробіттю відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2.1 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» за періоди з 12 травня 2005 року по 13 жовтня 2006 року на загальну суму 1008,45 грн. та з 31 березня 2010 року по 28 лютого 2011 року на загальну суму 5355,63 грн. (а.с. 10-11).
Разом з тим, з 25 травня 1999 року ОСОБА_1 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа (а.с. 12).
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 знята з обліку в державній податковій службі 23 травня 2003 року, проте, станом на 07 вересня 2012 року процедура припинення підприємницької діяльності суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи вважається незавершеною (а.с. 36).
Таким чином, на період прийняття позивачем рішення про надання статусу безробітної і встановлення виплати, відповідачка належала до зайнятого населення, а отже безпідставно отримувала матеріальну допомогу.
За приписами пункту восьмого частини 1 статті 31 та частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості, а сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
За приписами частини другої і абзацу першого частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким законодавством, яке регулює порядок стягнення є Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, відповідно до пункту 6.14 якого, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
За змістом зазначених нормативних актів, безпідставно виплачена допомога по безробіттю підлягає стягненню з винної особи у розмірі її виплати без врахування обставин періоду підприємницької діяльності тощо.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року у справі № 2а-7874/12/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
Л.П.Іщук