Провадження №22-ц/774/8543/13 Головуючий у 1-й інстанції - Казак С.Ю.
Категорія 41 Доповідач - Макаров М.О.
19 грудня 2013 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Міхеєвої В.Ю.,
при секретарі - Завідоновій К.Д.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2013 року по справі
за позовом виконавчого комітету Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним розподяження, приватизації, свідоцтва про право власності, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним розподяження, приватизації, свідоцтва про право власності, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до виконавчого комітету Кіровської районного у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним ордеру, визнання неправомірними дії по видачі ордеру та продовження строку його дії, встановлення факту незаконного зайняття квартири, визнання протиправними дії щодо вселення та реєстрації, виселення, стягнення збитків та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії та вселення, та за позовом прокурора Ленінського району м.Дніпропетровська в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, третя особа: Закрите акціонерне товариство "Дніпропетровська автобаза №5", про визнання приватизації та договору купівлі-продажу недійсними,-
У квітні 1996 року Виконавчий комітет Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району, про визнання недійсним розподяження, приватизації, свідоцтва про право власності, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, з урахуванням уточнень до позовних вимог, посилалися на те, що в 1965 році квартиру АДРЕСА_1 було виділено для працівників Закритого акціонерного товариства "Дніпропетровська автобаза №5" (далі по тексту - Автобаза №5) за дольову участь у будівництві цього будинку та пізніше надана працівнику цієї автобази ОСОБА_4, де він мешкав зі своєю родиною у складі чотирьох осіб. 12 квітня 1995 року на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету Автобази №5 було прийнято рішення про надання родині ОСОБА_4 на склад сім'ї з чотирьох осіб квартири АДРЕСА_2 (пізніше квартира АДРЕСА_2) в м.Дніпропетровську за умови звільнення всією родиною, в тому числі і ОСОБА_1, квартири АДРЕСА_1. 29 серпня 1995 року адміністрація Автобази №5 звернулась до Кіровського райвиконкому з проханням дозволити повторне заселення квартири АДРЕСА_1 та отримавши дозвіл, надала витяг з протоколу спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Автобази №5 від 05 вересня 1995 року №62 про надання цієї квартири працівнику Автобази ОСОБА_9 на склад сім'ї з трьох осіб. Список на повторне заселення цієї квартири був затверджений рішенням Красногвардійського райвиконкому від 15 вересня 1995 року №271/1, а 18 вересня 1995 року всі члени родини ОСОБА_4, в тому числі і ОСОБА_1, надали на ім'я голови профкому Автобази №5 письмову згоду на переїзд до наданої їм квартири АДРЕСА_2. Після цього, 25 вересня 1995 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виписались із квартири АДРЕСА_1, крім ОСОБА_1, яка 09 жовтня 1995 року звернулась із заявою до начальника РЕУ про переоформлення особистого рахунку на квартиру АДРЕСА_1 на неї, а ОСОБА_4 13 жовтня 1995 року надав заяву, що він не заперечує проти переоформлення особистого рахунку на спірну квартиру на ОСОБА_1 17 жовтня 1995 року ЖРЕП Кіровського району видало розпорядження №183ж про переоформлення особистого рахунку на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, а також 25 жовтня 1995 року ОСОБА_1 звернулась до Управління житлового господарства міської ради із заявою про приватизацію цієї квартири, яким 23 листопада 1995 року було прийнято розпорядження про приватизацію спірної квартири, а виконкомом міської ради видано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1
Крім того, у позовній заяві зазначено, що 09 листопада 1995 року всі члени сім'ї ОСОБА_4, у тому числі і ОСОБА_1, надали до виконкому Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, де розглядалось питання надання його сім'ї квартири АДРЕСА_2, зобов'язання про звільнення квартири АДРЕСА_1, а 15 листопада 1995 року ОСОБА_9 у виконкомі Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради отримав ордер на заселення квартири АДРЕСА_1. А ОСОБА_4 19 листопада 1995 року у виконкомі Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради також отримав ордер на квартиру АДРЕСА_2, при цьому 16 листопада він виписався із квартири АДРЕСА_1
27 листопада 1995 року ОСОБА_1 також виписалась з вказаної квартири та 04 грудня 1995 року прописалась в квартирі АДРЕСА_2. Проте вже 05 грудня 1995 року вона виписалась з квартири АДРЕСА_2 та 07 грудня 1995 року знову прописалась в квартирі АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську.
Вважають, що такими діями ОСОБА_1 підтвердила надання згоди на звільнення квартири АДРЕСА_1 та вселення до квартири АДРЕСА_2. Право ОСОБА_1 на користування квартирою АДРЕСА_2 виникло на підставі спільного рішення адміністрації та профкому Автобази №5, прийнятого 12 квітня 1995 року, а у зв'язку з вибуттям ОСОБА_1 на нове місце проживання в квартиру АДРЕСА_2, вона втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з дати вибуття, тобто з 27 листопада 1995 року. При зверненні до ДКВ ЖРЕП Кіровського району із заявою від 09 жовтня 1995 року про переоформлення особистого рахунку на своє ім'я, ОСОБА_1 не довела до відома працівників житлово-експлуатаційної організації інформацію про наявність зобов'язання про звільнення займаної квартири та переїзд в квартиру АДРЕСА_2 наданого нею та усіма членами її сім'ї 18 вересня 1995 року на ім'я профкому Автобази №5, а також про те, що сумісним рішенням адміністрації та профкому Автобази №5 сім'ї ОСОБА_4 надано квартиру АДРЕСА_2 на склад сім'ї з чотирьох осіб, включаючи ОСОБА_1 Таким чином, розпорядження КВ ЖРЕП Кіровського району від 17 жовтня 1995 року про переоформлення особистого рахунку квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 є недійсним, як прийняте внаслідок обману. При подачі заяви від 25 жовтня 1995 року про приватизацію цієї квартири ОСОБА_1 також умовчала вищезазначені зобов'язання, які мали суттєве значення для приватизації, а тому вважали, розпорядження та свідоцтво про право власності також є недійсними. В зв'язку з викладеним, просили визнати недійсним розпорядження ЖРЕП Кіровського району від 17 жовтня 1995 року про переоформлення особистого рахунку квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1; визнати останню такою, що втратила право користування вказаною квартирою, визнати недійсними розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 23 листопада 1995 року №5/820-95 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та недійсним свідоцтво про право власності на цю квартиру, видане Дніпропетровською міською радою 23 листопдаа 1995 року ОСОБА_1 на підставі зазначеного розпорядження; а також просили визнати недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_2 (а.с.2 Т.1 14, 129 Т.2, 213 Т.3, 9 т.4)
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з аналогічним позовом, що і виконавчий комітет Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, посилаючись на ті ж саме обставини і правові підстави та заявляючи аналогічні вимоги (а.с. 141, 189 Т.2, 170 Т.3, 40 Т.4).
Відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до виконавчого комітету Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2, посилаючись на те, що виконком Кіровської районної ради народних депутатів неправомірно та незаконно видав сім'ї ОСОБА_9 ордер №3871 серії Б від 03 листопада 1995 року на заселення юридично та фактично зайнятої квартири АДРЕСА_1, оскільки на дату його видачі вона мешкала та була зареєстрованою в цій квартирі, а також з нею був укладений договір найму. Фактично в ній мешкала і сім'я її батьків, які не мали можливості звільнити цю квартиру, оскільки їм було надано ордер на вселення в квартиру іншого будинку тільки 16 листопада 1995 року, який до того ж на час видачі цього ордеру ще не був закінчений будівництвом. Таким чином, зазначений ордер є нікчемним, а згідно існуючих вимог закону на час його видачі - є недійсним. У 2001 році невстановленою особою виконкому Кіровської ради дію ордеру, який був виданий ОСОБА_9, було незаконно поновлено через шість років та його дію продовжено ще на шість місяців. Сім'я ОСОБА_9 протиправно вселилась в належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а також ОСОБА_2 було прописано цій в квартирі 15 листопада 2001 року незаконно, бо він в ній на той час не проживав та незаконно вселився до неї тільки у березні 2002 року. В зв'язку з цим, просила визнати недійсним нікчемний ордер №3871 серії Б від 03 листопада 1995 року, виданий виконкомом Кіровської ради сім'ї ОСОБА_2 на заселення до квартири АДРЕСА_1; визнати неправомірними дії виконкому Кіровської районної ради у вигляді видачі ордеру на зайняте приміщення, продовження строку його дії, а також подання необґрунтованого позову поза межами своїх повноважень; встановити факт незаконного зайняття сім'єю ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, шляхом її виселення та вселення до неї, а також шляхом реєстрації місця мешкання, у той час, коли вони не проживали у цій квартирі; визнати протиправними дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо вселення до її квартири та реєстрації місця мешкання та виселити їх разом з іншими членами сім'ї із самоправно зайнятої ними квартири АДРЕСА_1 без надання іншої житлової площі; стягнути солідарно з відповідачів на її користь 20650 грн. збитків по найму житлового приміщення внаслідок незаконного виселення та 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також ОСОБА_1 просила зобо'язати відділ громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Кіровського РВ скасувати реєстрацію міста проживання сім'ї ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 та зареєструвати місце проживання в ній ОСОБА_1; зобов'язати КП "ДМБТІ" поновити реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 62 Т.1, 115, 177 Т.2, 139 Т.3, 46 Т.4).
У січні 1998 року прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, про визнання приватизації та договору купівлі-продажу недійсними, посилаючись на те, що під час вирішення спору в Кіровському районному суді квартира АДРЕСА_2 була приватизована відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 в порушення вимог закону, оскільки права ОСОБА_1 були порушені з тих підстав, що вказана квартира надавалася на сім'ю із чотирьох осіб та вона була вписана в ордер на заселення цієї квартири. Крім того, 05 грудня 1997 року відповідачі продали вказану квартиру ОСОБА_8 без її відома, у зв'язку з чим були порушені її права. Вважає вказний правочин є незаконним, оскільки вчинений внаслідок обману, а також ця угода є є фіктивною, укладеною без мети створення юридчиних наслідків. Просив визнати приватизацію квартири АДРЕСА_2 недійсною, як угоду не відповідаючій вимогам закону, а також просив визнати договір купівдлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 05 грудня 1997 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, недійсним, як фіктивну угоду, вчинену внаслідок обману та з порушенням вимог закону (а.с. 131 Т.1).
Справа слухалася судами неодноразово, останнім рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 червня 2013 року в задоволенні: позову виконкому Кіровської районної у м. Дніпроптеровську ради, позову ОСОБА_2 та заустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 68-75 Т.4).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 79 Т.4).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 змінити задовольнивши його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи (а.с. 95 Т.4).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 ордер на заняття квартири АДРЕСА_1 не видавався, останнього до складу осіб, що входили до складу сім'ї ОСОБА_9 та зазначені у виданому йому ордері №3871 серії Б на заселення квартири АДРЕСА_1, включено не було, строк дії ордеру №3871 серії Б закінчився. Крім того, останній було видано з порушенням вимог ст.58 ЖК України, оскільки на момент його видачі сім'я ОСОБА_4 займану квартиру АДРЕСА_1 фактично не звільнила. В останній залишалась зареєстрованою ОСОБА_1 зі своїм чоловіком ОСОБА_10 Крім того, розпорядження ЖРЕП Кіровського району №183ж про переоформлення особистого рахунку на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 було видано з дотриманням вимог ст.ст.103, 106, 107 ЖК України, в зв'язку з вибуттям основного квартиронаймача ОСОБА_4 з сім'єю в інше жиле приміщення та залишенням проживання в квартирі іншого члена сім'ї ОСОБА_1, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними.
Також відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що рішення Красногвардійської районної ради №272/1 від 15 вересня 1995 року не оскаржувалось та ставилось питання про визнання недійсним ордеру №3871 серії Б від 03 листопада 1995 року, в той же час, останній видавався 15 вересня 1995 року, а тому строк дії його закінчився, у зв'язку з чим права ОСОБА_1 не потребують додаткового захисту. Крім того інші позовні вимог заявлені не у передбачений законом спосіб, а також не надано жодних доказів щодо фактичного понесення ОСОБА_1 матеріальних збитків та завдання моральної шкоди.
Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.9 ЖК України (в редакції 1993 року) громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Згідно ст.31 ЖК України (в редакції 1993 року) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю, а ч.1 ст. 61 цього Кодексу передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ст.58 ЖК України (і редакції 1993 року) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була виділена для працівників Автобази №5 в 1965 році за дольову участь у будівництві цього будинку та пізніше надана працівнику Автобази №5 ОСОБА_4, де він мешкав зі своєю родиною у складі чотирьох осіб (а.с. 8-10, 74 Т.1).
Відповідно до протоколу спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Автобази №5 від 12 квітня 1995 року №58 було прийнято рішення про надання родині ОСОБА_4 на склад сім'ї з чотирьох осіб квартири АДРЕСА_2 (пізніше квартира АДРЕСА_2) в м.Дніпропетровську за умови звільнення всією родиною, в тому числі і ОСОБА_1, квартири АДРЕСА_1 (а.с. 23 Т.1).
Згідно листа виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради №1/81 від 01 вересня 1995 року було надано Автобазі №5 дозвіл на повторне заселення квартири АДРЕСА_1, а як вбачається з протоколу спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Автобази №5 від 05 вересня 1995 року №62 було прийнято рішення про виділення вказаної квартири працівнику Автобази ОСОБА_9 на склад сім'ї з трьох осіб (а.с. 75, 76 Т.1).
Відповідно до списку на повторне заселення квартири АДРЕСА_1 та на заселення квартири АДРЕСА_2 (пізніше квартира АДРЕСА_2) в м.Дніпропетровську, який був затверджений рішенням виконкому Красногвардійської районної ради № 271/1 від 15 вересня 1995 року, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_9 на склад сім'ї три чоловіка, а квартира АДРЕСА_2 (пізніше квартира АДРЕСА_2) в м.Дніпропетровську виділена ОСОБА_4 на склад сім'ї чотири чоловіка, в тому ж числі і ОСОБА_1 (а.с.170-174 Т.2).
Як вбачається з ордеру на жиле приміщення №163 серії О1 від 16 листопада 1995 року, виданого ОСОБА_4 із сім'єю 4 чоловіка на право заняття житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2, в якому в складі членів сім'ї ОСОБА_4 зазначено і ОСОБА_1 (а.с. 12 Т.1)
Також ОСОБА_9 Кіровським райвиконкомом, на підставі рішення Красногвардійської районної ради №271/1 від 15 вересня 1995 року, було видано 15 листопада 1995 року ордер №3871 серії Б на заселення квартири АДРЕСА_1, на склад сім'ї з трьох осіб - ОСОБА_9 (основний квартиронаймач), ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_12 (теща) (а.с.73, 77 Т.1).
Відповідно до п. 64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР №470 від 11 грудня 1984 року, громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), відносно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності), а п. 66 цих Правил передбачено, що у надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що 18 вересня 1995 року всі члени родини ОСОБА_4, надали на ім'я голови профкому Автобази №5 письмове зобов'язання на переїзд до наданої їм квартири АДРЕСА_2, в якій містився і підпис ОСОБА_1, а 25 вересня 1995 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виписались з квартири АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2. (а.с. 20, 24-27 Т.1).
Також як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 09 жовтня 1995 року звернулася із заявою до начальника РЕУ про переоформлення особистого рахунку на квартиру АДРЕСА_1 на неї, а ОСОБА_4 у своїй заяві від 13 жовтня 1995 року не заперечив проти переоформлення особистого рахунку на спірну квартиру на ОСОБА_7 (а.с. 14,15 Т.1).
Згідно розпорядження ЖРЕП №183ж від 17 жовтня 1995 року зобов'язано начальника РЕД-1 Лесова А.А. змінити договір найму житлового приміщення кв. АДРЕСА_1 на ОСОБА_1, а особистий рахунок на ім'я ОСОБА_4 закрито (а.с 19 Т.1)
Крім того, як зазначалося вище, в ордер на жиле приміщення №163 серії О1 від 16 листопада 1995 року на заселення квартири АДРЕСА_2, виданого ОСОБА_4 були включені всі члени його сім'ї, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с. 12 Т.1)
Оскільки після виділення сім'ї ОСОБА_4 на склад сім'ї чотири чоловіка квартири АДРЕСА_2 та які були включені в ордер на заселення вказаної квартири, колегія суддів вважає, що вони втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, у зв'язку з чим розпорядження Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району "Про зміну особового рахунку на АДРЕСА_1" №183ж від17 жовтня 1995 року є недійсним.
Також, відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", в редакції який діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України, а статтею 3 цього Закону передбачено, що приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Статтею 57 ЦК УРСР (1963 року) передбачено, що недійсність угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин
Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
На зазначене звернуто увагу і в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978, № 3, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Разом з цим, як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 не повідомила Автобазу №5 про небажання виселятися із квартири АДРЕСА_1, та фактично замовчала ці обставини, про що також зазначалося і в листі директора Автобази №5 за №46 від 19 квітня 1996 року, в якому зокрема зазначено, що ОСОБА_4 шляхом обману адміністрації переоформив особистий рахунок на свою дочку ОСОБА_1, яка приватизувала спірну квартиру, разом з цим ордер на цю квартиру було видано ОСОБА_9 (а.с. 28 Т.1).
Про те, що мав місце обман з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 працівників РЕУ та паспортного відділення свідчить також і лист начальника паспортного відділення Кіровського РВ адресованого прокурору (а.с. 20 Т.1)
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 нікого не ставлячи до відома про те, що вона та її члени сім'ї вже отримали житло, вона 25 жовтня 1995 року звернулася до Управління житлового господарства міської ради із заявою про приватизацію квартири НОМЕР_1 цієї квартири, а 09 листопада 1995 року всі члени сім'ї ОСОБА_4 надали до Індустріального райвиконкому зобов'язання про звільнення квартири АДРЕСА_1, в якому міститься і підпис ОСОБА_1, у зв'язку з наданням їм квартири АДРЕСА_2 (а.с. 6, 11 Т.1). 23 листопада 1995 року Управлінням житлового господарства міської ради було прийняте розпорядження №5/820-95 про приватизацію спірної квартири, а виконкомом міської ради видано ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 свідоцтво про право власності на житло (а.с. 5 Т.1).
За таких обставин озпорядження управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради №5/820-95 від 23 листопада 1995 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло, тобто квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_1 є недійсними.
Також відповідно до ст. 107 ЖК УРСР наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
А в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2, роз'яснено, що відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
Як вбачається з листа Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровьскій області №40/2649 від 10 квітня 1996 року ОСОБА_1 була виписана з квартири АДРЕСА_1 та 04 грудня 1995 року прописалась в квартирі АДРЕСА_2, а 05 грудня 1995 року вона виписалась з квартири АДРЕСА_2 та 07 грудня 1995 року знову прописалась в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 20 Т.1).
У зв'язку з чим, а також з урахуванням того, що на час прийняття рішення про приватизацію спірної квартири, та вчинення дій, щодо виписки та прописки у цій квартирі ОСОБА_1 вже була забезпечена іншим житловим приміщеням, колегія суддів вважає, що остання втратила право користування спірною квартири, у зв'язку з вибуттям до іншого жилого приміщення.
Проте суд першої інстанції на вказані вище обставини уваги не звернув.
На підставі викладеного колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_2 є обгрунтованими та підлягаючими до задоволення частково, а рішення суду в цій частині - скасуванню з ухваленням нового рішення.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки вказана приватизація квартири АДРЕСА_2 не порушує права позивача ОСОБА_2, а згідно вимог ст. 3 ЦПК України та ст. 4 ЦК України (1963 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Проте доказів порушення прав позивача ОСОБА_2 в цьому випадку суду не надано, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Крім того, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду, а саме в з підставими відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1
Так, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звертаючись до суду із зустрічним позовом посилалася на те, що, виконком Кіровської районної ради народних депутатів неправомірно та незаконно видав сім'ї ОСОБА_9 ордер №3871 серії Б від 03 листопада 1995 року на заселення юридично та фактично зайнятої квартири АДРЕСА_1, оскільки на дату його видачі вона мешкала та була зареєстрованою в цій квартирі, а також з нею було укладений договір найму, у зв'язку зазначений ордер є нікчемним та недійсним. Крім того у 2001 році невстановленою особою виконкому Кіровської ради ордер видано ОСОБА_9, який було незаконно було поновлено через шість років та його дію продовжено ще на шість місяців. Сім'я ОСОБА_9 протиправно вселилась в належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а також ОСОБА_2 було прописано цій в квартирі 15 листопада 2001 року незаконно, бо він в ній на той час не проживав та незаконно вселився до неї тільки у березні 2002 року. В зв'язку з цим, просила визнати недійсним нікчемний ордер №3871 серії Б від 03 листопада 1995 року, виданий виконкомом Кіровської ради сім'ї ОСОБА_2 на заселення до квартири АДРЕСА_1; визнати неправомірними дії виконкому Кіровської районної ради у вигляді видачі ордеру на зайняте приміщення, продовження строку його дії.
Разом з цим ці вимоги є необгрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, відповідно до протоколу спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Автобази №5 від 12 квітня 1995 року №58 було прийнято рішення про надання родині ОСОБА_4 на склад сім'ї з чотирьох осіб квартири АДРЕСА_2 (квартира АДРЕСА_2) в м.Дніпропетровську за умови звільнення всією родиною, в тому числі і ОСОБА_1, квартири АДРЕСА_1 (а.с. 23 Т.1), а згідно листа виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради №1/81 від 01 вересня 1995 року було надано Автобазі №5 дозвіл на повторне заселення квартири АДРЕСА_1 та згідно протоколу спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Автобази №5 від 05 вересня 1995 року №62 було прийнято рішення про виділення вказаної квартири працівнику Автобази ОСОБА_9 на склад сім'ї з трьох осіб (а.с. 75, 76 Т.1). А в подальшому 16 листопада 1995 року ОСОБА_4 отримав ордер на жиле приміщення №163 серії О1 від 16 листопада 1995 року, на право заняття житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2, в якому в складі чотирьох членів сім'ї ОСОБА_4 зазначено і ОСОБА_1 (а.с. 12 Т.1). Також ОСОБА_9 Кіровським райвиконкомом, на підставі рішення Красногвардійської районної ради №271/1 від 15 вересня 1995 року, було видано 15 листопада 1995 року ордер №3871 серії Б на заселення квартири АДРЕСА_1, на склад сім'ї з трьох осіб (а.с.73, 77 Т.1), у зв'язку з чим підстав визнання недійсним ордеру №3871, виданого ОСОБА_9 колегія суддів не вбачає, оскільки виконкомом Кіровської районної ради видавалися вказані ордери саме в межах своїх повноважень.
Також судом встановлено, що відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2001 року було вселено ОСОБА_14 у спірну квартиру, а як вбачається з ордеру №3871 серї Б від 03 листопада 1995 року його дія була продовжена до 12 грудня 2001 року також згідно із цим рішенням суду, про що зазначену у самому ордері (а.с.64, 188 Т.2), у зв'язку з чим ОСОБА_14 та члени його сім'ї і вселилися у квартиру АДРЕСА_1 та з ним було укладено відповідно до вимог ст. 61 ЖК УРСР, договір найму, а в подальшому лише 31 липня 2002 року вказане рішення суду було скасовано ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області (а.с. 105 Т.2). У зв'язку з чим ці вимоги зустрічної позовноїх заяви є безпідставними.
Крім того, вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про те, що виконком Кіровської ради подав досуду необґрунтований позов поза межами своїх повноважень, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вказаний виконоком відповідно до ст. 15 ЖК УРСР та ст. 4 ЦПК України (1963 року) саме в межахї своєї компетенції і звернувся до суду для захисту оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу.
Також позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту незаконного зайняття сім'єю ОСОБА_14 квартири АДРЕСА_1, шляхом її виселення та вселення до неї, а також шляхом реєстрації місця мешкання, у той час, коли вони не проживали у цій квартирі; визнання протиправними дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо вселення до її квартири та реєстрації місця мешкання та виселити їх разом з іншими членами сім'ї із самовправно зайнятої ними квартири АДРЕСА_1 без надання іншої житлової площі, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки сім'я ОСОБА_3 вселилася у цю квартиру, як зазначалося вище, відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2001 року, яке на той час вступило у законну силу та було виконано.
Доводи ОСОБА_1 у позовній заяві про те, що вона своєї згоди на звільнення квартири АДРЕСА_1 не давала, а тому вона правомірно користувалася цією квартирою, а в подальшому приватизувала її, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи, а також позовною заявою прокурора Кіровського району поданою до суду саме в інтересах ОСОБА_1, в якій зокрема зазначено, що остання як і всі її члени її родини при отриманні квартири АДРЕСА_2 давали письмове зобов'язання про звільнення квартири по вул. Вакуленчука (а.с. 131 Т.1). Крім того ОСОБА_1 в судовому засіданні фактично заперечувала проти свого підпису у зобов'язанні про звільнення спірної квартири, при цьому заявляла про те, що її підпис у цих зобов'заннях відсутній, разом з цим клопотань про призначення відповідної експертизи для вирішення питання про належність її підпису, відповідно до ст.143,145 ЦПК України, вона не заявляла, а інших доказів на підтвердження цих вимог ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, суду не надала.
Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду із вимогами про захист порушеного її права на житло, оскільки як вбачається з матеріалів справи остання була включена в ордер на отримання квартири АДРЕСА_2 в Дніпропетровську проте вказана квартира була оформлена на інших членів сім'ї (а.с. 12, 126 Т.1)
Крім того, позовні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів солідарно на її користь 20650 грн. збитків по найму житлового приміщення внаслідок незаконного виселення та 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки відповідно до ст. 440 ЦК України (в редакції 1963 року) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. А згідно ст. 4401 ЦК України (в редакції 1963 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Також статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. А згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Проте будь-яких доказів заподіяння такої шкоди ОСОБА_1 суду не надала, а відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню частково з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Крім того, колегія суддів вважає також позов прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська поданого в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, про визнання приватизації квартири АДРЕСА_2 та договору купівлі-продажу недійсними, необгрунтованим, оскільки ці вимоги заявлені передчасно, крім того, як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду цієї справи є правовідносини, що виникли з порядку надання квартири, її приватизації, а також вселення та виселення з квартири АДРЕСА_1, а тому в задоволенні цих вимог необхідно відмовити.
Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного вище, вимог ст. 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 та прокурора скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради, то колегія суддів його не переглядає, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним розподяження, приватизації, свідоцтва про право власності, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до виконавчого комітету Кіровської районного у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним ордеру, визнання неправомірними дії по видачі ордеру та продовження строку його дії, встановлення факту незаконного зайняття квартири, визнання протиправними дії щодо вселення та реєстрації, виселення, стягнення збитків та моральної шкоди, визнання приватизації та договору купівлі-продаджу квартири недійсною, зобов'язання вчинити певні дії та вселення скасувати та у скасованій частині ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним розподяження, приватизації, свідоцтва про право власності, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою задовольнити частково.
Визнати недійсним розпорядження Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Кіровського району "Про зміну особового рахунку на АДРЕСА_1" №183ж від17 жовтня 1995 року.
Визнати недійсними розпорядження управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради №5/820-95 від 23 листопада 1995 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло, тобто квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_1 23 листопада 1995 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.
Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 у зв'язку з вибуттям на нове місце проживання.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
У задоволенні зустрічного позовом ОСОБА_7 до виконавчого комітету Кіровської районного у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним ордеру, визнання неправомірними дії по видачі ордеру та продовження строку його дії, встановлення факту незаконного зайняття квартири, визнання протиправними дії щодо вселення та реєстрації, виселення, стягнення збитків та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії та вселення відмовити.
В задоволенні позову прокурора Ленінського району м.Дніпропетровська в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_15, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, третя особа: Автобаза №5, про визнання приватизації та договору купівлі-продажу недійсними відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді