Ухвала від 17.01.2014 по справі 2-134/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/572/14 Головуючий в 1 інстанції Кудрявцева Т.О.

Справа 2-134/11

Категорія - 21 Доповідач - Кочкова Н.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючої - судді Кочкової Н.О.,

суддів - Слоквенка Г.П., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та зняття з реєстрації, і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович та Анісімов В'ячеслав Едуардович, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням подальших уточнень, посилався на те, що згідно договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2001 року він придбав у ОСОБА_2, від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1. Гроші в рахунок сплати повної вартості квартири він передав ОСОБА_3 для ОСОБА_2. до підписання договору. Пунктом 5 вказаного договору встановлено, що право власності на квартиру виникає у покупця в момент підписання договору, а пунктом 9 встановлено, що виписатися та звільнити квартиру ОСОБА_2 повинна до 07.11.2001 року. Однак, відповідачка відмовляється виписуватися та виселятися з квартири, чим створює йому перешкоди у користуванні власністю, тому він просить усунути ці перешкоди шляхом виселення відповідачки та зобов'язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бабушкінського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області зняти її з реєстрації (том 1, а.с. 2-3, ).

У квітні 2002 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом, в обґрунтування якого (з урахуванням уточнень), посилалась на те, що 29 жовтня 2001 року її знайомий ОСОБА_6 та невідома жінка по імені ОСОБА_7 ввели їй якісь ін'єкції, під впливом яких вона не могла керувати своїми діями, знаходилася у стресовому стані, вони їй погрожували, вимагали документи на квартиру, а потім, коли вона забрала документи, відвезли до нотаріуса. Вона погано себе почувала, в неї боліла голова, документи, які вона підписала 29 жовтня 2001 року у нотаріуса, вона не могла прочитати, не бачила і не розуміла, про що йдеться. 30 жовтня 2001 року ОСОБА_7 з ОСОБА_6 відвезли її до психіатричної лікарні, де вона знаходилась до 05 листопада 2001 року. Позивачка вважає, що на момент підписання довіреності на право продажу своєї квартири на ім'я ОСОБА_3, вона знаходилась у хворобливому стані, не могла віддавати звіт своїм діям та керувати ними, тому ця довіреність повинна бути визнана недійсною у відповідності до ст.55 ЦК України 1963 року. Гроші від продажу квартири від ОСОБА_3 вона не отримувала, договір купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2001 року був укладений в той час, коли вона знаходилася в психіатричній лікарні, тому цей договір слід визнати недійсним у відповідності до ст.48 ЦК України (том 1, а.с. 14-17, том 2, а.с. 79-80, 225-229, том 3, а.с. 24-26).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: усунуто перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення із вказаної квартири ОСОБА_2; зобов'язано відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вказаною адресою; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 229 грн. 40 коп. (том 3, а.с 168-173).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, а її позові вимоги задовольнити в повному обсязі (том 3, а.с. 201-205).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. 29 жовтня 2001 року ОСОБА_2 нотаріально посвідчила довіреність, якою уповноважувала ОСОБА_3 розпорядитися (продати, подарувати, обміняти) за ціною та на умовах на свій розсуд вказаною квартирою (том 1, а.с.4).

31 жовтня 2001 року ОСОБА_3, діючи на підставі вищевказаної довіреності від імені ОСОБА_2, уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав вказану квартиру. Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В.Е. та зареєстрований в реєстрі №3336. Як зазначено в договорі, продаж квартири було здійснено за 26800 грн. 00 коп., які ОСОБА_3 одержала повністю від ОСОБА_1 для ОСОБА_2 до підписання цього договору (том 1, а.с.9).

09 листопада 2001 року ОСОБА_2 нотаріально посвідчила заяву про скасування довіреності від 29 жовтня 2001 року (том 1, а.с.29).

Із висновку №26 судово-психіатричної експертизи від 27 червня 2013 року, проведеної Відділенням судово-психіатричних експертиз Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради за ухвалою суду, ОСОБА_2 на момент складання та підписання довіреності 29 жовтня 2001 року хронічним стійким психічним розладом не страждала, виявляла органічний легкий когнітивний розлад, але могла розуміти значення своїх дій та керування ними (том 3, а.с.135-142)..

На теперішній час право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2001 року, що підтверджується листом КП «ДМБТІ» від 21 жовтня 2002 року № 6641 та довідкою КП «ДМБТІ» від 04 червня 2008 року № 3384.

Відповідно до п.8 договору купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2001 року продавець ОСОБА_2 зобов'язувалась звільнити спірну квартиру та знятись з реєстраційного обліку за цією адресою в строк до 07 листопада 2001 року, однак до цього часу продовжує проживати в спірній квартирі і не знята з реєстраційного обліку.

Відмовляючи в задоволенні позовних ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що на момент складання та підписання довіреності від 29 жовтня 2001 року, позивачка могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, доказів протилежного суду не надано, порушень при вчинені нотаріальних дій з посвідчення оспорюваних ОСОБА_2 правочинів судом не встановлено, позовні вимоги з посиланням на ст.57 ЦК України в редакції 1963 року ОСОБА_2 не заявлялися.

Вказані висновки відповідають вимогам закону і підтверджуються матеріалами справи. Так, відповідно до ч.1 ст.55 Цивільного Кодексу УРСР, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина, а згідно із ч.1 ст. 48 цього ж кодексу недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що на момент складання та підписання довіреності 29 жовтня 2001 року ОСОБА_2 у лікаря-психіатра на обліку не перебувала, хронічним стійким психічним розладом не страждала, могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, а її посилання в апеляційній скарзі на те, що 30 жовтня 2001 року вона була госпіталізована у психіатричну лікарню без її згоди, що вона страждає гіпертонічною хворобою і тому приймає ліки, що ОСОБА_6 примушував її вживати спиртні напої - не мають правового значення для вирішення спору, оскільки не свідчать про те, що ОСОБА_2 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент нотаріального посвідчення довіреності.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд позбавив ОСОБА_2 права на надання доказів, що вплинуло на прийняте судове рішення, спростовується 3-ма томами цивільної справи, а посилання на відеоматеріал, в якому були показані документи з матеріалів кримінальної справи 1986-1990 років про участь ОСОБА_1 у шахрайських операціях з нерухомістю, - не можна прийняти до уваги, оскільки вирок суду щодо притягнення вказаної особи до кримінальної відповідальності за дії відносно спірної квартири - відсутній.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що із медичної картки ОСОБА_2 пропали деякі документи - не підтверджено належними та допустимими доказами, а посилання на те, що вона не подавала оголошення про продаж квартири - не має правового значення для вирішення спору.

Крім того, відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року N 2, виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України, не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно виходив із того, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1, відповідно до п.8 договору купівлі-продажу ОСОБА_2 зобов'язувалась звільнити квартиру та знятись з реєстраційного обліку до 07 листопада 2001 року, однак цього не зробила. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира є єдиним житлом позивачки - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки не мають правового значення для вирішення спору.

Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.307, 308, ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: