Провадження №22-ц/774/9121/13 Головуючий у 1-й інстанції - Залімська Н.В.
Категорія 20 Доповідач Макаров М.О.
21 листопада 2013 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Міхеєвої В.Ю., Красвітної Т.П.
при секретарі - Завідоновій К.Д.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року по справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., біржа "Катеринославська нерухомість", про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі - продажу, визнання недійсним договору міни в частині покупця квартири, визнання покупцем за договором міни, визнання права власності на квартиру,-
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі - продажу, визнання недійсним договору міни в частині покупця квартири, визнання покупцем за договором міни, визнання права власності на квартиру, в якому з урахуванням уточнень просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між продавцями ОСОБА_6, ОСОБА_7 діючою за себе і за неповнолітню ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_3, зареєстрований 19 березня 1998 року - недійсним в частині покупця ОСОБА_3, визнавши ОСОБА_1 покупцем за зазначеним договором; визнати покупцем ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 19 березня 1998 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 діючою за себе і за неповнолітню ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_3; визнати договір міни, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений 19 серпня 1998 року недійсним в частині покупця квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3; визнати покупцем ОСОБА_1 за договором міни квартири АДРЕСА_2 від 19 серпня 1998 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 121).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заслухавши сторони, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19 березня 1998 року між продавцями ОСОБА_6, ОСОБА_7 діючою за себе і за неповнолітню ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 605-н - квартири АДРЕСА_1 за 9444 грн. Зазначений договір зареєстрований на біржі "Катеринославська нерухомість", записаний в КП "ДМБТІ" в реєстрову книгу № ХХХVІІІ за реєстровим № 24 від 03 вересня 1998 року (а.с. 7, 8).
Крім того, 19 серпня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Олійник С.В., зареєстрований в реєстрі за № 2495, за умовами якого до ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_2, а до ОСОБА_5 перейшло право власності на кв. АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2010 року, яке набрало чинності 27 грудня 2010 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задоволено частково та поділено майно подружжя, визнавши за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (а.с. 77-78).
Також, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2013 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення та повернення кватири в стан, придатний для проживання - задоволено. Ухвалено вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_2 та зобов'язати ОСОБА_3 повернути квартиру АДРЕСА_2 в стан, придатний для проживання (а.с. 99-103).
Із вказаних судових рішень встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 була набута подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час їх шлюбу, а тому вона належить цьому подружжю в рівних частинах. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23 вересня 1997 року між ВАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №040 за умовами якого ОСОБА_1 було надано споживчий кредит в сумі 18780 грн., а інших умов не зазначено (а.с. 13).
Відповідно до ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 року) недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, а згідно ст. 60 цього Кодексу недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України та ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись із даними позовними вимогами вказував, що саме він є покупцем спірної квартири, оскільки її придбання відбувалося за його кошти, однак матеріалами справи ці обставини не знайшли свого підтвердження, такі докази не були ним надані в апеляційній інстанції. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не вірно дав оцінку зібраним по справі доказам та обставинам є безпідставним.
Крім того, відповідно до ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а згідно із ч. 1 ст. 80 ЦК України (в редакції 1963 року) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Як вбачається з матеріалів справи спірний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, було укладено 19 березня 1998 року, а спірний договір міни було укладено 19 серпня 1998 року, а позивач звернувся до суду із вказаним позовом лише 11 травня 2012 року, а тому позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, обгрунтовано відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду і фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права, а тому, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді