Справа № 2-а-13705/08 р. Головуючий у першій інстанції: Дончик В.В.
Доповідач: Саприкіна І.В.
15 липня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Бистрик Г.М., Данилової М.В.,
при секретарі: Бадріашвілі К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 258 о/с від 28.11.2007 року про звільнення позивача з органів МВС у запас ЗСУ на підставі ст. 64 п. «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, поновлення на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ № 258 о/с від 28.11.2007 року, поновлено позивача на службі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. В решті позову - відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, УМВС у Вінницькій області подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є безумовними підставами для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, з липня 1989 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
27 листопада 2007 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я начальник УМВС України у Вінницькій області про його звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області № 258 о/с від 28.11.2007 року позивача звільнено з посади старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Вінницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області, на підставі п. «ж» ст. 64 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», в запас Збройних сил.
28.11.2008 року позивач, вважаючи, що наказ про звільнення є таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду за захистом свого права.
Зокрема, ОСОБА_1 відзначає, що рапорт про звільнення за власним бажанням, написаний та поданий ним 27 листопада 2007 року під психологічним та моральним тиском з боку керівництва УМВС України у Вінницькій області, наміру звільнятись у нього не було, а керівництвом УМВС України у Вінницькій області не було з'ясовано поважність обставини, що перешкоджали виконанню ним службових обов'язків.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, прийшов до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, а тому задовольнив їх.
З такими доводами суду першої інстанції, апеляційна інстанція не може погодитись, виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перш за все, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що підстави виникнення, проходження, припинення служби в органах внутрішніх справ визначені законодавством, а не трудовою угодою, і тому спори про звільнення з органів внутрішніх справ повинні розглядатись за нормами спеціальних законів, зокрема, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Статуту), затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 року та Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою КМ УРСР № 114 від 29.07.1991 року. У разі відсутності відповідних положень у конституційному та/або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
Зокрема, Статут визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч. 7 ст. 9 КАС суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
З матеріалів справи вбачається, що 27 листопада 2007 року працівниками відділу внутрішньої безпеки МВС України у Вінницькій області виявлено факт отримання, шляхом обману та погроз, старшим дільничним інспектором міліції Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 100 доларів США, за не притягнення до кримінальної відповідальності, особи, що підозрювалась в скоєні злочину.
За наслідками службового розслідування факту отримання хабара, ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з ОВС, за власним бажанням.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення).
Виходячи з п. «ж» ст. 64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
При винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції чималу увагу приділено проходженню атестації позивача, однак, слід зауважити, що ні порядок проведення атестації, ні її проходження та результати позивачем не оспорювалися ї не були підставою для його звільнення, а тому, в даному випадку, акцентувати увагу на останніх не було необхідності.
В наказі зазначено про звільнення позивача у зв'язку з власним бажанням.
Аналіз правових норм, якими врегульовано звільнення особи за власним бажанням, дає підстави колегії суддів прийти до висновку, що власник зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник.
Крім того, позивач зазначив, що він звільняється з посади за станом здоров'я, що не потребує додаткового уточнення та з'ясування.
Враховуючи вище викладене, судова колегія приймає доводи апелянта щодо правомірності звільнення ОСОБА_1. з посади старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області та дотриманням при цьому трудового законодавства.
Оскільки Дисциплінарним статутом та Законом України «Про державну службу» не визначено строків звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, суди повинні застосовувати при розгляді даної категорії справ трудове законодавство.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні правові наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Як зазначалося вище, наказ про звільнення прийнятий відповідачем 27.11.2007 року.
Колегією суддів встановлено, що позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі подано ним до суду 28.11.2008 року, тобто після сплину строку, визначеного законодавцем, для пред'явлення позову цієї категорії більш як на 11 місяців.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для застосування наслідків ч. 1 ст. 100 КАС України за клопотанням відповідача відсутні, оскільки з самим наказом про звільнення позивач був ознайомлений лише у листопаді 2008 року.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що УМВС України у Вінницькій області листами № 2/2995 від 5.12.2007 року та № 2/3042 від 10.12.2007 року повідомили ОСОБА_1. про те, що його було звільнено з ОВС, за власним бажанням (а.с. 203-204 (дана обставина не заперечується сторонами).
В зв'язку з вищевикладеним позивач 13.12.2007 року подав рапорт про відкликання попереднього рапорту «Про звільнення з ОВС, за власним бажанням», як такий, що був написаний зі сімейними обставинами, хворобою (а.с. 80).
Відповідно до п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Саме це дає підстави апеляційній інстанції прийти до висновку, що про своє звільнення позивач дізнався ще у 2007 році з листів відповідача, протягом року він ніде не працював, а отже, дані обставини ще раз підтверджують проінформованість позивача про його звільнення.
Що стосується ознайомлення з наказом про звільнення лише у листопаді 2008 року, тобто через рік після звільнення, а також те, що позивач лише через рік вирішив поновитися на посаді (в зв'язку з чим йому знадобився наказ про звільнення), то це не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду ї розцінюється апеляційною інстанцією критично, оскільки про існування факту звільнення позивачу було відомо задовго до отримання такого наказу особисто.
Ніяких обставин, які б перешкоджали позивачу звернутися до суду за захистом свого права у встановлені законом строки, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Отже, судова колегія не вбачає в діях апелянта жодних порушень прав позивача, як і не вбачає підстав для поновлення останнього на раніше займаній посаді, встановивши правові обставини для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового про відмову в задоволенні позову.
За таких обставин, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд першої інстанції повинен був встановити, що позовні вимоги необґрунтовані на законі, а тому не мають бути задоволені.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 року та постановлення нової про відмову в позові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 99, 100,101, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку - задовольнити.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 року - скасувати.
Постановити нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: суддя:
Судді: