28 травня 2015 року м. Київ К/800/15563/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 січня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року у справі №336/9777/14-а (2а/336/17/15) за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя про визнання протиправним та скасування рішення, -
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя, в якому просила визнати протиправними і скасувати рішення №602 управління по вирішенню спірних питань при призначенні та виплаті пенсій управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя від 10.09.2014р. за наслідками розгляду пенсійної справи №815889, яким відмовлено в поновленні пенсії позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що останнім часом вона місця проживання не змінювала, а тому і не може надати документів, про які зазначено у Рішенні № 602.
Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя просить залишити судові рішення без змін.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 одночасно є громадянкою України та громадянкою Російської Федерації.
На підставі заяви ОСОБА_1 у Російській Федерації 24.11.2011 р. була призначена трудова пенсія за віком.
З 01.03.2012 р. знову на підставі заяви позивача УПФР по Челябінській області їй припинена виплата трудової пенсій за віком та з указаної дати призначена пенсія за віком згідно з підпунктом 1 пункту 12 статті 10 Закону РФ від 15.12.2001р. "Про державне пенсійне забезпечення в Російській Федерації", яку ОСОБА_1 отримує і по теперішній час.
ОСОБА_1 11 травня 2012 року звернулася до УПФУ в Шевченківському районі міста Запоріжжя за призначенням пенсії за віком, яка і була її призначена згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
ОСОБА_1 26.12.2012 р. подавала до відповідача заяву про припинення виплати пенсії.
З грудня 2012 року виплата пенсії зупинена у зв'язку з внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України.
Вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 13.03.2014 р. ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 190 ч.1 КК України та призначене покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2014 року кримінальне провадження закрите за відсутності в її діянні складу кримінального правопорушення. При цьому, суд дійшов висновку, що типова форма заяви про призначення пенсії (форми 4) не містить запит щодо необхідності надання заявником інформації про призначення пенсії в іншій відмінній від України державі, а тому у її діях відсутній умисел на вчинення інкримінованого злочину. Більш того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що добровільна відмова ОСОБА_1 від подальшого нарахування їй пенсії в Україні може свідчити про те, що ОСОБА_1 дійшла висновку про протиправність такої подвійної виплати пенсії саме після роз'яснення їй даної обставини УПФУ лише 26.12.2012 р., а не під час складання заяви про призначення пенсії в Україні 11.05.2012 р. Суд також прийняв до уваги, що саме на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.12.2012 р. про припинення нарахування та виплати пенсії і була припинена виплата пенсії заявнику.
Поданий у порядку адміністративного судочинства позов управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди залишений без розгляду саме з посиланням на те, що такі вимоги мають бути заявлені в порядку цивільного судочинства.
Листом від 29 серпня 2014 року № 376/В-1 управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Запоріжжя повідомило ОСОБА_1 про поновлення пенсії з 1 грудня 2012 року. Однак листом від 3 вересня 2014 року повідомлено, що попередньо надану інформацію просять вважати недійсною.
За результатами розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії, рішенням Комісії по вирішенню спірних питань по призначенню та виплаті пенсії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Запоріжжя № 602 від 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено в поновленні пенсії, з посиланням на недотримання нею приписів пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, так як при наданні заяви про поновлення пенсії позивачем не був наданий атестат про зняття з обліку в іншому районі.
Визнання протиправним та скасування рішення № 602 від 10 вересня 2014 року є предметом судового позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" повинна визначитися, яку пенсію вона бажає отримувати та звернутися з відповідною заявою на запит пенсійної справи за новим місцем проживання.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та сторонами визнане, що ОСОБА_1 одночасно є громадянкою України та громадянкою Російської Федерації, як і те, що вона з 01.03.2012 р. у Російській Федерації отримує пенсію за віком згідно з підпунктом 1 пункту 12 статті 10 Закону РФ від 15.12.2001р. "Про державне пенсійне забезпечення в Російській Федерації", та їй з 11 травня 2012 року була призначена пенсія за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди і членів їх сімей відбувається згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають.
Позивач зазначила, що на даний час, як і на час звернення із заявою про призначення пенсії (11.05.2012р.) вона проживала та проживає на території України.
Статтею 7 указаної Угоди регламентовано, що при переселенні пенсіонерів у межах держав-учасниць Угоди виплата пенсії по попередньому місцю проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави по новому місцю проживання пенсіонера.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначене право особи на отримання пенсії за віком.
Крім того, статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" регламентовано умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, де, зокрема, зазначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що особа, якій призначено та яка отримує на території Російської Федерації пенсію за віком (у тому числі і пенсію за віком згідно з підпунктом 1 пункту 12 статті 10 Закону РФ від 15.12.2001р. "Про державне пенсійне забезпечення в Російській Федерації"), зобов'язана визначитися, чи бажає вона продовжувати отримувати пенсію у Росії, чи має намір отримувати пенсію на Україні згідно з діючим на території України законодавством, де передбачено право особи як на отримання пенсії за віком так і на отримання пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 передбачено, що заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Судами встановлено, що вказаної заяви до УПФУ позивач не подавала та навіть не має наміру її подавати в майбутньому.
За таких обставин, та враховуючи приписи вищевказаних правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що на даний час відсутні підстави для скасування прийнятого УПФУ рішення № 602 від 10 вересня 2014 року про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, оскільки вказане рішення узгоджується з приписами частини 2 статті 19 Конституції України, як прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посилання на те, що вона не змінювала місце проживання в Україні, а тому і не повинна надавати документи, зазначені у оскаржуваному рішенні УПФУ, а також посилання у судовому засіданні на те, що вона має право на одночасне отримання соціальної (на її думку) пенсії у Російській Федерації та пенсії за віком в Україні, так як це два різні види пенсій і вказане не виключає можливості отримувати в Україні пенсію за віком, є помилковими та такими, що спростовуються вищенаведеними правовими нормами, що регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи викладене суди першої і апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 січня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: