ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.05.2015Справа №910/7578/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго»
до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»
про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання договору.
Суддя Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: Гренчук Г.В. за довіреністю
від відповідача: Середюк Б.Л., за довіреністю.
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (далі - відповідач) про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання договору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/7578/15-г, розгляд справи призначено на 22.04.2015 р.
14.04.2015 р. до відділу діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.
15.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
22.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву.
У судове засідання 22.04.2015 р. представник позивача з'явився та подав клопотання про продовження строків розгляду справи. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 30.03.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/7578/15-г позивач виконав.
У судове засідання 22.04.2015 р. представник відповідача не з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 30.03.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/7578/15-г відповідач виконав частково.
Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 22.04.2015 р. не з'явився, розгляд справи було відкладено на 27.05.2015 р.
18.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові заперечення на відзив відповідача.
У судове засідання 27.05.2015 р. представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 27.05.2015 р. з'явився, проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
05.05.2008 р. між Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (далі - банк, відповідач) та Філією «Дніпровська ГЕС» ПАТ «Укргідроенерго» (далі - клієнт, позивач) було укладено Договір банківського рахунку б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого банк відкриває клієнту рахунок та зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок № 26006337101 в національній валюті України/іноземній валюті, а також на інші поточні рахунки, відкриті згідно з заявою Клієнта встановленої Національним банком України форми, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до п. 1.3 Договору платежі з рахунків клієнта банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Банк має право здійснювати платежі з урахуванням сум, що надходять на рахунки клієнта протягом операційного часу.
Згідно з п. 2.3.2 Договору банк зобов'язаний своєчасно виконувати розрахунково-касові операції згідно з вимогами чинного законодавства.
В подальшому сторонами було укладено Додаткову угоду про сплату процентів на залишок коштів до Договору банківського рахунку від 05.05.2008 р. б/н від 29.12.2014 р., відповідно до умов якої банк сплачуватиме клієнту проценти за користування залишками грошових коштів на поточному рахунку клієнта № 2600437057601/980 (далі - рахунок), у розмірі, що розраховується у процентах від суми залишку на рахунку (далі - «Процентна ставка») та на умовах, визначених цією Додатковою угодою.
Відповідно до тверджень позивача, ним було подано відповідачу для виконання платіжне доручення № 3 від 23.01.2015 р. на суму 146 497,42 грн., яке відповідачем виконано не було.
Крім того, позивач звернувся до відповідача з претензією про стягнення суми банківського вкладу № 01/131 від 26.01.2015 р., на яку отримав лист вих.№ 213/22.2 від 05.02.2015 р., в якому відповідач запевнив про вживання всіх необхідних заходів для повернення/перерахування коштів в найкоротші строки.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання Договору.
Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).
Однак, вищевказане платіжне доручення банком у встановлений строк, всупереч вимогам діючого законодавства України та умовам Договору, виконано не були.
Вказаним невиконанням було порушено майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які існують у формі записів на поточних рахунках позивача, відкритих у банку.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Судом встановлено, що станом на момент подання позивачем відповідачу платіжного доручення № 3 від 23.01.2015 р., у відповідача не було правових підстав для його не виконання. Зворотного відповідачем не доведено.
За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України).
За приписами частини 2 статті 1066 ЦК України, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Судом встановлено, що всупереч вказаної норми банк не зміг забезпечити право позивача на безперешкодне розпорядження своїми коштами, що знаходяться на його поточному рахунку, відкритому у банку.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, у своєму відзиві зазначає про те, що у зв'язку із запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації, жодні вимоги кредиторів у цей період, в тому числі і вимоги позивача, не підлягають задоволенню.
Суд погоджується з даною позицію відповідача, з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 р. № 96 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 12.02.2015 р. прийнято рішення № 29 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», згідно з яким у відповідача з 13.02.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.
Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
З аналізу вищенаведених положень та положень статті 509 ЦК України вбачається, що позивач є кредитором банку за Договором банківського рахунку, зокрема щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, що містяться на рахунку позивача, відкритого у відповідача, є вимогою кредитора банку та не може бути задоволена в силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації до 11 червня 2015 року.
Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 146 497,24 грн. власних коштів позивача.
Щодо вимоги позивача про розірвання Договору, то позивачем в своїй позовній заяві взагалі не наводяться підстави вказаної вимоги та її правове обґрунтування.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Згідно з статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, позовна вимога про розірвання Договору також не підлягає задоволенню, у зв'язку з її необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.
14.04.2015 р. до господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову у даній справі.
Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Мотивуючи свою заяву про забезпечення позову, позивач зазначає суду про те, що оскільки правлінням Національного банку України ще 12.02.2015 р. прийнято рішення щодо віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних, на цей час є достатні підстави вважати, що до винесення господарським судом рішення у справі, відповідач не матиме фінансової можливості повернути кошти, що містяться на рахунку позивача, відкритого у відповідача на підставі Договору.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову належним чином не обґрунтував.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, заява позивача про забезпечення позову також не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 4, 49, 66, 82 ГПК України, суд,
1. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.
2. У задоволенні позову відмовити.
3. Судовий збір покласти на позивача.
Повне рішення складено 08.06.2015 р.
Суддя О.В. Нечай