25 травня 2015 р. Справа № 876/4566/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Довгополова О.М.,
Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року у справі №819/374/15-а за позовом ОСОБА_2 до прокурора Тернопільської області, прокуратури Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання бездіяльності незаконною, скасування наказів та зобов'язання вчинити дії,-
23.02.2015р. ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до прокурора Тернопільської області, прокуратури Тернопільської області, просила, враховуючи подані уточнення, визнати протиправною бездіяльність прокурора Тернопільської області в частині ненадання позивачу пропозицій 31.01.2015р. щодо переведення на рівноцінні посади в новостворений відділ організаційного та кадрового забезпечення одночасно з повідомленням про вивільнення; скасувати накази прокуратури Тернопільської області, відповідно до яких призначено працівників відділу організаційного та кадрового забезпечення відповідно до штатного розпису новоутвореного відділу за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 8 одиниць, створеного згідно наказу Генерального Прокурора України від 30.01.2015р. №6: наказ №128-к від 14 лютого 2015 року «Про призначення на посаду начальника відділу організаційного та кадрового забезпечення прокуратури області ОСОБА_3.», №87-к від 02 лютого 2015 року «Про призначення на посаду заступника начальника відділу організаційного та кадрового забезпечення прокуратури області ОСОБА_4.», №134-к від 17 лютого 2015 року «Про призначення на посаду старшого прокурора відділу організаційного та кадрового забезпечення прокуратури області ОСОБА_5.»; зобов'язати прокурора Тернопільської області вчинити дії, визначенні ст.42, 49-2 КЗпП України, тобто запропонувати ОСОБА_2 рівнозначну посаду у новоствореному відділі організаційного та кадрового забезпечення.
Протокольною ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.03.2015р. залучено в якості третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.03.2015р. в задоволенні позову відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.03.2015р. та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до матеріалів справи додано перелік семи вакантних посад, які існували станом на 31.01.2015р., тобто на момент вручення попередження про вивільнення, проте судом першої інстанції не вказано на яку вакантну посаду мала право подати рапорт позивач і таким правом не скористалась. Прокурор Тернопільської області 31.01.2015р. підписав та вручив працівникам відділу роботи з кадрами та організаційно-контрольного відділу попередження про вивільнення, однак не запропонував жодної з вакантних на той час посад у новоутвореному відділі організаційного та кадрового забезпечення, а в усній формі також жодної вакантної посади їй не пропонував. В разі виконання відповідачем обов'язку запропонувати іншу роботу в даній установі, позивач зобов'язана була б або погодитись на запропоновану роботу, або відмовитись від такої, після чого наступили б юридичні наслідки, визначені трудовим законодавством, щодо подальшої роботи. Судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин ст.32 КЗпП України, оскільки така регламентує можливість зміни істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, в разі переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією. Однак жодного переведення на іншу роботу в даній установі не відбувалось, істотні зміни умов праці відсутні, посада на якій вона працювала ліквідована. Крім того, 25.01.2011р. Міністерством юстиції України надано роз'яснення «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації», в якому знову ж таки вказало на обов'язок працедавця одночасно з попередженням про вивільнення запропонувати працівнику іншу роботу в тій же установі, чого не відбулося 31.01.2015р., що потягло за собою прийняття оскаржуваних наказів про прийняття на роботу третіх осіб по справі, вакансії яких могла зайняти позивач, в разі наявності пропозиції на такі.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Треті особи явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час і місце апеляційного розгляду, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 згідно з наказом №937-к від 15 листопада 2012 року займала посаду начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Тернопільської області, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача та довідкою Прокуратури Тернопільської області від 06.02.2015р. (а.с.8-10).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до Наказу Генерального прокурора України №6-ш від 30 січня 2015 року ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Тернопільської області організаційно-контрольний відділ та відділ роботи з кадрами прокуратури області, а їх загальну штатну чисельність 8 одиниць зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати. Одночасно утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Тернопільської області відділ організаційного та кадрового забезпечення, у штатному розписі якого за рахунок резерву Генеральної прокуратури України визначено 8 одиниць з відповідним фондом заробітної плати, в тому числі: начальник відділу - 1, заступник начальника відділу - 1, старший прокурор відділу - 3, головний спеціаліст - 2, головний спеціаліст з мобілізаційної роботи - 1 (а.с.16).
31.01.2015р. прокурором області старшим радником юстиції Ю.Гулкевичем повідомлено позивача про ліквідацію посади, яку вона обіймає та попереджено про наступне вивільнення упродовж 2-ох місячного терміну. Вказано, що відповідно до ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_2 буде запропонована одна з вакантних посад, з переліком яких позивач може ознайомитись у кадровому підрозділі прокуратури області (а.с.27).
ОСОБА_2 відмовилась від підпису про отримання вказаного повідомлення, оскільки таке, на її думку, підготовлено з порушенням вимог ст.49-2 КЗпП України, а саме: не запропоновано їй жодну з посад у новоствореному відділі, що стало підставою для звернення із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як це передбачено ст.32 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпПУ), переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до наявного в матеріалах справи подання прокуратури Тернопільської області від 06.01.2015р. №1/3 вих-15, враховуючи положення Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. з метою підвищення ефективності прокурорсько-слідчої діяльності, оптимізації структури прокуратури області та навантаження на працівників вказаних відділів, з урахуванням змін в організації роботи та з питань кадрової роботи, передбачених Законом, внесено пропозиції про зміни у структурі та штатному розпису прокуратури Тернопільської області (а.с.57-59).
В судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що у новоствореному відділі відбулася заміна посад, функціональних обов'язків, а також оплата праці, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в прокуратурі Тернопільської області відбулася зміна в організації виробництва і праці через зміну істотних умов праці.
Щодо покликання апелянта на роз'яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2011р. «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» то колегія суддів зазначає, що таке чіткого алгоритму реалізації власником або уповноваженим ним органом пропозиції працівникові наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, законодавчо не встановлено, а тому вважає за необхідне зазначити наступне.
З тексту повідомлення від 31.01.2015р. № 11/1/109 вих-15 вбачається, що позивача попереджено про ліквідацію двох відділів прокуратури, один з яких вона очолювала, а отже, ліквідації посади, яку вона обіймала та попереджено про наступне вивільнення упродовж двох місяців; повідомлено про утворення на їх базі одного відділу з загальною чисельністю вісім працівників, яка дорівнює кількісному складу двох ліквідованих відділів; також у повідомленні зазначено, що з переліком вакантних посад вона може ознайомитись у кадровому підрозділі прокуратури області, одна з яких буде їй запропонована.
Слід зауважити, що аналогічні повідомлення отримано третіми особами у справі, якими в подальшому подано рапорти про переведення на вакантні посади, та щодо яких прокуратурою Тернопільської області винесено відповідні накази (а.с.19-26, 38-56).
Виходячи з аналізу норм ч.3 ст.49-2 та ст.32 КЗпП України колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу (посаду). В свою чергу, працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження у зв'язку із змінами істотних умов праці.
Як встановлено судом першої інстанції, 31.01.2015р. Наказом №86-к на підставі рапорта ОСОБА_2 останній надано невикористану частину щорічної відпустки за відпрацьований період тривалістю 6 календарних днів та частину щорічної відпустки тривалістю 20 календарних днів, всього 26 календарних днів, з 02 по 27 лютого 2015 року включно (а.с.17).
Наказом №157-к від 27.02.2015р. на підставі рапорта позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.03.2015р. по 02.08.2016р. включно (а.с.18).
Колегія суддів зауважує, що враховуючи конституційно закріплений принцип свободи вибору громадянами виду своєї трудової діяльності, та з метою визначення свого бажання працювати на запропонованій посаді, необхідна ініціатива працівника з цього питання перед працедавцем. Конституційно закріплене право на працю включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується та забороняє використання примусової праці (ст.43). Надання згоди на переведення на іншу роботу має приватний характер, тому не може бути реалізоване без волевиявлення самого працівника.
Крім того, виконання обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо працівників, які прийняті, поновлені на посаді, встановлених ст. 29 КЗпП України, можливе лише за ініціативними діями обох сторін у трудових правовідносинах (працівника та працедавця).
Таким чином, в даному випадку прокурор Тернопільської області зобов'язаний був попередити працівників ліквідованих відділів за два місяці про зміни в організації виробництва і праці, а у позивача було право вибрати одну із вакантних посад та продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці. Вказаний обов'язок відповідачем виконано, однак позивач правом на вибір вакантних посад не скористалась: не подала на ім'я прокурора області рапорту про призначення її на вакантну посаду, що вбачається з повідомлення від 31.01.2015р. № 11/1/109 вих-15, від підпису якого відмовилась позивач, поставивши число (31.01.2015р.) і підпис.
При розгляді апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано рапорт на зайняття вакантної посади, який прокурором області 24.04.2015р. задоволено.
Аналізуючи обставини у справі та вимоги чинного законодавства колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокурором Тернопільської області не було допущено протиправної бездіяльності в частині ненадання позивачу пропозицій 31 січня 2015 року щодо її переведення на рівноцінні посади в новостворений відділ організаційного та кадрового забезпечення одночасно з повідомленням про вивільнення, що є наслідком відмови в частині вимог щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання запропонувати позивачу рівнозначні посади у новоствореному відділі.
Щодо позовних вимог в частині скасування наказів прокуратури Тернопільської області №128-к від 14 лютого 2015 року, №87-к від 02 лютого 2015 року, №134-к від 17 лютого 2015 року про призначення на посади у відділі організаційного та кадрового забезпечення прокуратури області ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, то колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що такі є актами індивідуальної дії та жодним чином не впливають на права та інтереси позивача, що є підставою відмови в цій частині позовних вимог.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року у справі №819/374/15-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.І. Шинкар
Судді О.М. Довгополов
М.А.Пліш
Повний текс Ухвали виготовлено 29.05.2015р.