ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.06.2015Справа №910/29489/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг Лізинг Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «СіріусПроект Львів»
про визнання недійсним договору
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідача 1: Погружальська К. В. - представник за довіреністю
від відповідача 2: Гасяк Я. В. - представник за довіреністю
Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» заявлено позов про визнання недійсним Договору фінансового лізингу №100080-РГ-0, укладеного між ТОВ "Інг Лізинг Україна" та ТОВ "СіріусПроект Львів", посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1785, 1786, в частині передачі у користування ТОВ "СіріусПроект Львів" частини торгівельного центру, площею 8173,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, 30, належної ТОВ "Практікер Україна" на праві оренди за договором оренди, укладеним 19.12.2008 з ТОВ "СіріусПроект Львів", посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. та зареєстрованим в реєстрі № 4988, 4989.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи договір лізингу ТОВ "Інг Лізинг Україна" фактично було відчужено на користь ТОВ "СіріусПроект Львів" право користування спірним майном, яке як на момент укладення такого правочину, так і на момент подачі позову до суду належить ТОВ «Практікер Україна», а тому відповідачем-1 було порушено встановлений ст. 292 Господарського кодексу України принцип виключного права користування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2014 порушено провадження у справі №910/29489/14, розгляд справи призначено на 09.02.2015.
09.02.2015 відповідач-1 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що договором лізингу обумовлено збереження прав позивача за договором оренди. Крім того, укладання самого договору лізингу, з огляду на збереження статусу орендодавця за відповідачем-2, було погоджено самим позивачем відповідно до п. 9.3 договору оренди. До того ж, позивач на момент подання позову не мав права користування об'єктом оренди, а отже, був відсутній і сам факт порушення таких прав, що свідчить про відсутність предмета позову у даній справі.
09.02.2015 відповідач-2 через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з підстав того, що оспорюваний договір фінансового лізингу з моменту його укладення і по теперішній час жодним чином не порушує прав та інтересів позивача. Крім того, договір оренди між ТОВ «Практікер Україна» та ТОВ «СіріусПроект Львів» був розірваний ще 13.08.2014, а тому на момент звернення з цією позовною заявою, права та охоронювані законом інтереси позивача не можуть бути порушені, адже правовідносини щодо оренди припинилися.
Також, відповідач-2 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015, в зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, відкладено розгляд справи до 11.02.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 зупинено провадження у справі №910/29489/14 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/22954/14.
22.04.2015 від відповідача-2 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відновлення провадження у справі, в зв'язку з набранням законної сили рішення у справі №910/22954/14.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 поновлено провадження у справі №910/29489/14 та призначено до розгляду на 18.05.2015.
18.05.2015 відповідач-1 через відділ діловодства суду подав клопотання про зупинення провадження у справі №910/29489/14 до вирішення пов'язаної з нею справи №910/22954/14 Верховним Судом України.
18.05.2015 відповідач-2 через відділ діловодства суду подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 за клопотанням представника відповідача-1 продовжено строк вирішення спору. В судовому засіданні у відповідності до вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 02.06.2015.
Розглянувши в судовому засіданні 02.06.2015 клопотання відповідача-1 про зупинення провадження суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; заміни однієї з сторін її правонаступником.
Згідно п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує за приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.
Детально дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі №910/29489/14, у зв'язку з чим клопотання відповідача-1 задоволенню не підлягає.
Представники відповідачів 1, 2 в судовому засіданні 02.06.2015 проти позовних вимог заперечували.
Представник позивача в судове засідання 02.06.2015 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 02.06.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників відповідачів, які приймали участь у розгляді справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.12.2008 між ТОВ «СіріусПроект Львів» (орендодавець, відповідач-2) та ТОВ «Практікер Україна» (орендар, позивач) було укладено Договір оренди, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4988, 4989, пунктом 1.1. якого визначено, що орендодавець побудував частину Торгівельного центру, в якому розміщено, в тому числі об'єкт оренди для влаштування гіпермаркету будівельних матеріалів та інструментів, включно знаряддя для садівництва та городництва, призначений для користування згідно з умовами цього договору. Орендодавець зобов'язується здати в оренду орендарю об'єкт оренди згідно з умовами цього договору, а орендар зобов'язується взяти в оренду зазначений об'єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату.
За умовами п. 1.5. договору орендодавець запевняє, що відсутні будь-які офіційні обмеження або вимоги, а також будь-які інші факти, в тому числі юридичні, які можуть перешкодити виконанню зобов'язань, передбачених цим договором. Орендодавець також запевняє, що земельна ділянка не є відчуженою, подарованою, заставленою, відносно неї не ведеться жодного судового провадження, вона не знаходиться в податковій заставі. Земельна ділянка не є внеском до статутного капіталу жодної юридичної особи. Орендодавець також запевняє, що дотепер жодна третя особа не заявляла своїх прав чи претензій і що такі не очікуються в майбутньому, а також, що земельній ділянці не було завдано екологічної шкоди (немає не використовуваних забруднених площ або набутого екологічного забруднення) або будь-яких інших обтяжень, які обмежують право користування орендаря. Незважаючи на вищесказане, орендодавець заявляє, що він уклав або має намір укласти ряд кредитних договорів, лізингових договорів та договорів по забезпеченню, задля фінансування будівництва визначеного цим договором проекту торгового центру по вулиці Стрійській поблизу перехрестя з міською кільцевою дорогою, м. Львів, надалі об'єкт оренди, тим не менше, він заявляє, що такі договори жодним чином негативно не впливатимуть чи обмежуватимуть виконання зобов'язань за цим договором та договором оренди.
Відповідно до п. 2.1 договору він укладається строком на 15 років з дати передачі об'єкта оренди. Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Факт передачі засвідчується актом приймання-передачі, що міститься в Додатку 9 до цього договору.
Пунктом 9.3. договору сторони погодили, що у випадку, якщо орендодавець хоче здійснити продаж Торговельного Центру, на умовах подальшої його оренди та отримання в лізинг (як спосіб фінансування/рефінансування інвестиції), він залишається Орендодавцем з усіма правами та зобов'язаннями, що виникають з договору оренди.
При цьому, згідно з п. 9.4. договору сторони погоджуються, що орендар відмовляється від своїх переважних прав на об'єкт оренди.
У разі передачі об'єкта оренди третій особі орендодавець відповідає за те, щоб ця передача не мала негативних юридичних чи фактичних наслідків для орендаря. У разі передачі прав або продажу об'єкта оренди орендодавець гарантує також, що це не зашкодить існуванню та продовженню орендних відносин за даним договором. (п. 15.1 договору).
В подальшому, 21.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СіріусПроект Львів» (продавець, відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інг Лізинг Україна» (покупець, відповідач-1) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баллод Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1779, 1780, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийти і сплатити, відповідно до умов цього договору, за нерухоме майно, земельну ділянку, а саме: пусковий комплекс №1 - гіпермаркет «Практікер», площею 8112,8 кв.м. та торговий центр (ІІ пусковий комплекс), площею 98104,7 кв.м., які розташовані за адресою: Україна, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, буд. 30, розміщені на земельній ділянці площею 8,9171 га (кадастровий номер земельної ділянки 4623686400:05:000:0015), а також земельну ділянку під нерухомим майном (п. 1.1 договору купівлі-продажу).
Також, 21.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інг Лізинг Україна» (лізингодавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СіріусПроект Львів» (лізингоодержувач, відповідач-2) було укладено Договір фінансового лізингу №100080-FL-0, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1785, 1786, відповідно до умов якого лізингодавець погоджується передати об'єкт лізингу в користування лізингоодержувачу, і лізингоодержувач погоджується прийняти в користування об'єкт лізингу від лізингодавця, а також здійснювати лізингові платежі та інші платежі (п. 1.1. договору фінансового лізингу.
Пунктом 1.5. договору фінансового лізингу визначено, що цей договір набирає чинності після його нотаріального засвідчення та державної реєстрації в Державному реєстрі правочинів.
Згідно з п. 1.6. договору фінансового лізингу об'єкт лізингу надається лізингоодержувачу з метою передачі в оренду приміщень об'єкту лізингу дозволеним орендарям за договорами оренди у відповідності до умов цього договору, а також з метою надання послуг з управління та обслуговування нерухомості, які стосуються об'єкта лізингу («Комерційна діяльність»). Об'єкт лізингу передається лізингоодержувачу протягом одного календарного тижня після дати набрання чинності цього договору, і така передача підтверджується фактом підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкту лізингу, форма якого додається до цього договору в якості Додатка 3.
Об'єкт лізингу передається за цим договором лізингоодержувачу на встановлений строк, що становить 180 місяців, починаючи з дати початку лізингу (п. 2.1. договору фінансового лізингу).
На думку позивача, Договір фінансового лізингу №100080-FL-0 від 21.12.2010 суперечить нормам ст. 203 Цивільного кодексу України, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який в силу вимог статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначає Закон України «Про фінансовий лізинг».
Статтями 1 та 2 вказаного Закону визначено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За приписами статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Роз'ясненнями, наведеними в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, згідно з ч.ч. 1-3, 5-6 якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Із наведених положень випливає, що у випадку визнання правочину недійсним як такого, зміст якого суперечить актам цивільного законодавства, суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого не відповідає правочин.
Однак, дослідивши положення оспорюваного договору, судом не встановлено, що зміст Договору фінансового лізингу №100080-FL-0 від 21.12.2010 суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, наведеним вище.
Крім того, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 постанови).
Втім, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Вирішуючи поданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2014 у справі №910/22954/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015, постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 та постановою Верховного Суду України від 27.05.2015, встановлено, що Договір оренди між ТОВ «СіріусПроект Львів» та ТОВ «Практікер Україна» є розірваним з 13 серпня 2014 року. Крім того, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» звільнити орендоване приміщення - торговельний центр - гіпермаркет будівельних матеріалів та інструментів, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, буд. №30.
Позаяк, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 35 ГПК України).
Відтак, оскільки Договір оренди є розірваним ще з 13.08.2014, а з даною позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» звернулося 29.12.2014, суд дійшов висновку про відсутність у позивача прав на майно, що є предметом оскаржуваного Договору фінансового лізингу №100080-FL-0 від 21.12.2010. Отже, відсутні підстави вважати, що такий договір порушує права позивача, в зв'язку з чим в позові необхідно відмовити.
Щодо заяв відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності, то суд відзначає, що строк позовної давності, як спосіб захисту порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з недоведеністю позовних вимог, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на позивача у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Повне рішення складено 05.06.2015
Суддя О.А. Грєхова