29 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
суддів:Сімоненко В.М.,Романюк Я.М.,Ярема А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
У червні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва, в якому просили визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порушують питання про перегляд ухвали касаційного суду, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення районного суду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статі 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року та 10 грудня 2014 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти таке, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Судами встановлено, що 28 січня 2009 року Печерською районною державною адміністрацією в м. Києві на ім'я ОСОБА_4 було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1.
Зазначений ордер було видано на 6 осіб, а саме: ОСОБА_4 - власника особового рахунку, ОСОБА_5 - дружину, ОСОБА_6 - сина, ОСОБА_7 - онуку, ОСОБА_8 - онуку та ОСОБА_9 - батька дружини, які були зареєстровані в спірній квартирі у встановленому законом порядку, в зв'язку з чим набули право користування останньою.
Квартиру було отримано з урахуванням інтересів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які на той час були неповнолітніми.
Після розірвання шлюбу між батьками відповідачів судами, при розгляді справи за позовом ОСОБА_6 про визнання місця проживання дітей разом з ним, було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яким виповнилось на час розгляду справи 14 років, самостійно визначили своє місце проживання разом з матір'ю - ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, керувався тим, що відповідачі не проживають у спірній квартирі внаслідок конфлікту зі своїм батьком, що встановлено рішенням суду та є поважною причиною відсутності відповідачів в житловому приміщенні понад 6 місяців. Крім того, судом взято до уваги наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до прокурора Деснянського району м. Києва від 28 липня 2014 року про захист порушених прав щодо спірної квартири та те, що в жовтні 2014 року ОСОБА_7 в листі звернулась до позивачів з проханням надати їй можливість проживати в АДРЕСА_1, на який конкретної відповіді не отримала.
У справах, рішення в яких надано заявниками на підтвердження неоднакового застосування статті 71 ЖК УРСР, суди виходили з інших, встановлених в процесі розгляду справ, фактичних обставин.
Так, ухвалюючи рішення від 10 грудня 2014 року про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено позовні вимоги щодо визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, касаційний суд, виходив з того, що за відсутності перешкод в користуванні житловим приміщенням, особа, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей, не вчиняла дій, які підтверджують повернення до квартири для проживання або дій, що свідчили б про захист їх права.
У справі, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року в якій надано заявниками, суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення районного суду про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, керувався тим, що докази поважності причин непроживання осіб у спірному житловому приміщенні, не заслуговують на увагу, оскільки за відсутності поважних причин неподання їх до суду першої інстанції, були подані вже під час апеляційного перегляду справи.
За таких обставин, наведені заявниками судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 71 ЖК УРСР, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску справи за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням до провадження Верховного Суду України відмовити.
Ухвала Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Судді: В.М. Сімоненко
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема