02 червня 2015 р. Справа № 876/3982/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.В. Сервіс» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «І.Т.В. Сервіс» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) без дати (фактично від 12.01.2012) №№0003022340, 0003032340. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (нікчемності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтарія» (далі - ТОВ-1), у зв'язку з не підтвердженням господарських операцій останнього із його контрагентами та неможливістю здійснювати господарську діяльність, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2013 року у справі №2а-0770/771/12 позов задоволено повністю.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою ТОВ-1 встановлено неможливість реального здійснення ним господарської діяльності, а відповідно фіктивний характер такої діяльності.
Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.
З покликанням на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» відповідач заявив клопотання про заміну такого його правонаступником - Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, яке, з урахуванням положень ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), підлягає задоволенню.
ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Мукачівської міської ради 02.04.2007, з 03.04.2007 перебуває на податковому обліку у відповідача, 05.10.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є будівництво будівель та оптова торгівля будівельними матеріалами (а.с.8-10, 56-58).
У відповідності до наказу ОДПІ від 12.12.2011 №1265 та повідомлення від цієї ж дати №12860/10/23-01, які 12.12.2011 направлені ТОВ листом з повідомленням про вручення, на підставі акта від 23.12.2011 №2654/23-01/34850813 (далі - Акт) документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ щодо правомірності формування податкового кредиту по операціях з ТОВ-1 за період з 01.06.2011 по 31.07.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:
п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого завищено суму від'ємного значення ПДВ на 8229грн;
частин 1, 2 ст.215, статей 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 79335грн, в т.ч. за червень-липень 2011 року в розмірі 45209грн та 53438грн відповідно (а.с.9-20).
Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ-1 використавши при цьому акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) від 07.09.2011 №1986/23-04/37270391 про проведення відповідної перевірки останнього (а.с.96-99; далі - Акт-1) та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними.
12.01.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:
№0003022340, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за червень 2011 року в розмірі 8229грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) 1грн;
№0003032340, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 87867,50грн (основний платіж 79335грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 8532,50грн) (а.с.21-25).
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до пп.«а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) (п.198.6 ст.198 ПК).
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.
Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.
Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.
На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ-1 підтверджена договором поставки будівельних матеріалів від 11.05.2011№1105/01 (далі - Договір), видатковими та податковими накладними на кожну партію поставленого товару (значний асортимент будівельних матеріалів), виписками по рахунку в банку про оплату за такі товари(а.с.26-52, 149-154).
При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.
Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.
Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.
Довідкою ТОВ від 18.12.2012 №18/12/04 стверджено врахування у вартості поставлених товарів транспортних послуг, які надавалися ТОВ-1 (а.с.136).
Судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари, використані ним у своїй господарській діяльності - використані при виконані договірних зобов'язань (будівельних робіт) та зберігаються на складі, що підтверджено належними первинними документами (а.с.155-168).
Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товару придбаного у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.
ТОВ-1 на час укладення договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних, а державну реєстрацію припинення такого здійснено лише 14.12.2011 (а.с.114-117).
Крім того, таке належним чином задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ-1 результатів перевірки оформленої Актом-1.
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідний період керівником ТОВ-1 був ОСОБА_1, який мав належні повноваження і підписав всі вищевказані первинні документи від імені цього товариства (а.с.115).
Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ-1 господарські операції відповідали одному із видів його діяльності - оптова торгівля будівельними матеріалами (а.с.116).
Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента
Доказів участі ТОВ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.
Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1 із його контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1, де зроблено висновок, що господарські операції ТОВ-1є нереальні (фіктивні).
При цьому відповідні висновки Акта-1 були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ-1 не представлено до перевірки жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням його місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та податкової звітності ТОВ-1), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.119-128).
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності у ТОВ та подані в суді.
Судом першої інстанції правильно було відхилено покликання відповідача на письмові пояснення, надані службовою запискою ГВПМ ДПІ від 21.07.2011, ОСОБА_2 (правильно ОСОБА_2) про те, що такий не є засновником ТОВ-1, таке не реєстрував, керівника та головного бухгалтера не призначав, а ОСОБА_1 йому невідомий.
Такі пояснення не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між ТОВ та ТОВ-1 та не спростовують їх.
Крім того, немає жодного доказу, що такі пояснення мали будь-яке логічне процесуальне продовження - порушення та розслідування кримінальної справи, постановлення вироку.
Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.
Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,
Допустити заміну відповідача його правонаступником - Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.
Апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін