26 травня 2015 р. Справа № 876/3384/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Курильця А.Р.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до керівника секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Крикливенка Богдана Володимировича про визнання права, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
В грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до керівника секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Крикливенка Богдана Володимировича (далі - Керівник, Уповноважений відповідно) в якому просив визнати його право, яке гарантоване Конституцією України: на звернення до суду для захисту конституційних прав; на користування природними об'єктами права власності; не робити те, що не передбачене законодавством; на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею; на отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк на письмові звернення (заяви, скарги, позови); на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого; будь-якими не забороненими законами засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; знати свої права і обов'язки; на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу. А також просив: встановити наявність чи відсутність повноваження Керівника в частині чи до повноважень такого входить виконання вимог Конституції України; визнати протиправними порушення відповідачем вимог статей 40, 57 Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) при наданні відповіді на його звернення від 21.08.2012 (далі - Звернення) та зобов'язати його надати таку обґрунтовано та у встановлений законом строк; на підставі ч.3 ст.2 КАС України в рішенні суду вказати чи Керівник діяв у відповідності до вказаної статті.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у справі №2а-10402/12/1370 в частині позовних вимог щодо встановлення наявності чи відсутності повноважень Керівника закрито.
Вказана ухвала суду першої інстанції у встановленому порядку позивачем не оскаржувалась та набрала законної сили.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов задовольнити у повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що відповідачем не було надано обґрунтовану відповідь на його Звернення, а відтак суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що усі права, які просив визнати за собою позивач гарантовані Конституцією України, а відтак їх визнання їх, як і тлумачення не відбувається в порядку здійснення адміністративного судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в серпні 2012 року позивач звернувся до Уповноваженого із зверненням, в якому просив повідомити чи на підставі чинного законодавства України, він як громадянин України, має відповідні права (які він в подальшому просив визнати у розглядуваному позові) та якими нормативними документами дані права гарантовані, чи можуть бути обмежені, у яких випадках та на підставі чого (а.с.7).
17.09.2012 Керівником було надано відповідь №12-Б203190.12/13-42 (а.с.8) на звернення ОСОБА_1, якою повідомлено, що сферою дії Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі - Закон №776/97-ВР) є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Також, поінформовано, що такий має усі права та обов'язки, що закріплені у ІІ розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини та громадянина».
До вказаної відповіді також було додано витяг із Конституції України на 7 аркушах, в яких визначені основні права позивача.
Не погодившись із такою відповіддю Керівника, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.1 Закону №776/97-ВР парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу ст.17 вищезазначеного Закону Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР). Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. При розгляді звернення Уповноважений: відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє в розгляді звернення. Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Відповідно до ст.1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ч.1 ст.3 вищезазначеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Вимоги до звернення встановлені ст.5 Закону №393/96-ВР, у відповідності до якої звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених ч.1 ст.7 цього Закону.
Згідно частин 1, 3 ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
У відповідності до ст.20 вищезазначеного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що Керівником у встановлені чинним законодавством строк було надано ОСОБА_1 відповідь на його звернення, оскільки у такій з врахуванням додатків, чітко зазначено, зокрема нормативний документ, яким гарантовані права позивача - Конституція України (ІІ розділ), а також безпосередньо права, про наявність яких просив повідомити ОСОБА_1, оскільки такі містяться у вказаному Розділі ІІ Основного Закону. Щодо повідомлення про те, чи можуть такі права бути обмежені, то у статтях 21-22 Конституції України, текст яких міститься у витягу наданому позивачу, вказується, що такі є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позовні вимоги позивача до Керівника в частині порушення ним статей 40, 57 Конституції України, Закону №2939-VI при наданні відповіді на його Звернення, а також в частині зобов'язання його надати на Звернення обґрунтовану відповідь безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірних відносинах Керівник діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо решти позовних вимог, які стосуються визнання прав позивача, які гарантовані Конституцією України, то такі також не підлягають задоволенню, адже фактично являються вимогами зазначеними ОСОБА_1 у його Зверненні, на яке як було встановлено, відповідачем була надана обґрунтована відповідь.
Суд не наділений повноваженнями, в силу вимог КАС України, щодо надання відповідей, а здійснює правосуддя в адміністративних справах щодо усіх публічно-правових спорів, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ст.4 КАС України).
Більше того, відповідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України, передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Тобто, законодавець на найвищому - конституційному рівні закріпив такий принцип, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. З огляду на це, такі права не потребують дублювання судом чи визнання таких прав судом, а діють в силу Основного Закону України - Конституції України.
Щодо тлумачення законодавчих норм, то відповідно до вимог ст.147 Конституції України - Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Згідно з вимогами п.2 ст. 2 КАС України, передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 6 КАС України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з заявленим позовом, жодним чином не вбачається, і в ньому не зазначено яким чином і ким саме порушено вищезгадані права і свободи позивача задекларовані статтями 8, 13, 19, 32, 40, 55, 56, 57, 60 Конституції України.
Також, слід зазначити, що визнання за особою прав не входить до повноважень Уповноваженого, що свідчить про необґрунтованість звернення позивача.
Додатково потрібно також вказати, що поданий позивачем до відповідача лист з проханням повідомити про гарантовані Конституцією України його права, не є інформаційним запитом в розумінні Закону №2939-VI, оскільки не відповідає його вимогам, не містить прохання щодо надання публічної інформації, що знаходиться у володінні відповідача, який також не є розпорядником такої інформації.
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що Конституція України (текст), викладена в офіційній пресі і міститься в загальнодоступних джерелах, а відтак, підстави для звернення ОСОБА_1 щодо повідомлення йому таких відсутні.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку із чим заявленим ним позов задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя А.Р. Курилець