26 травня 2015 р. Справа № 876/3837/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Курильця А.Р.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу фермерського господарства «ОСОБА_1.» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року в справі за позовом фермерського господарства «ОСОБА_1.» до завідувача відділу опрацювання конституційних звернень Секретаріату Конституційного Суду України Рогового Олега Володимировича про визнання права, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
В листопаді 2012 року фермерське господарство «ОСОБА_1.» (далі - ФГ) звернулося до суду з позовом до завідувача відділу опрацювання конституційних звернень Секретаріату Конституційного Суду України Рогового Олега Володимировича (далі - Завідувач) в якому просив визнати право: на звернення ФГ до суду для захисту конституційних прав; на отримання ФГ від суду обґрунтованої відповіді на письмові звернення; голови ФГ ОСОБА_1 доручати виконання своїх обов'язків та представляти інтереси фермерського господарства і на підставі доручення направляти звернення до Конституційного Суду України від імені ФГ; члена ФГ ОСОБА_1 на підставі доручення звертатись до Конституційного Суду України від імені ФГ; ОСОБА_1 члена ФГ на звернення до суду для захисту конституційних прав та отримання від суду обґрунтованої відповіді на його звернення (далі - Вимоги про визнання права). А також просив: встановити наявність чи відсутність повноваження Завідувача в частині виконання вимог Конституції та законів України, прийняття рішення про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі за конституційним зверненням; визнати протиправними перевищення повноважень Завідувачем при поверненні ФГ конституційного звернення від 05.11.2012 №631 (далі - Конституційне звернення) та надання недостовірної інформації в листі від 16.11.2012 №14/1-18/1928 (далі - Лист); зобов'язати відповідача передати Конституційне звернення на розгляд колегії суддів Конституційного Суду України; на підставі ч.3 ст.2 КАС України в рішенні суду вказати чи Завідувач діяв у відповідності до вказаної статті.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у справі №2а-9944/12/1370 у задоволенні заявленого позову в частині Вимог про визнання права відмовлено, в решті позовних вимог провадження закрито.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ФГ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов задовольнити у повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції неналежним чином досліджено обставини справи, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Відповідач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що усі права, які просив визнати за собою позивач ніким не порушені та не оспорюються, а Завідувач у спірних відносинах не виконує владних управлінських функцій, що виключає розгляд позовних вимог щодо нього в порядку адміністративного судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в листопаді 2012 року ФГ звернулось Конституційного Суду України з Конституційним зверненням (а.с.7-9).
16.11.2012 відповідач Листом повідомив ОСОБА_1 про невідповідність надісланого ним як представником ФГ Конституційного звернення вимогам Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №422/96-ВР) та роз'яснив, які саме недоліки містить звернення та у зв'язку із чим 2 та 3 примірник такого підлягають поверненню (а.с.10-12).
Не погодившись із такими діями відповідача, ФГ звернулось до адміністративного суду із цим позовом.
Слід зазначити, що відповідно Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України від 05 березня 1997 року (у новій редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 жовтня 2008 року №34-р/2008), зареєстровані конституційні подання та конституційні звернення перевіряє у невідкладному порядку відповідний підрозділ Секретаріату Конституційного Суду України, до повноважень якого віднесено попереднє їх вивчення та перевірка на відповідність вимогам статей 13, 14, 38, 39, 40, 41, 42, 43 Закону №422/96-ВР.
Згідно пунктів 5, 6, 7 вказаного Регламенту неналежно оформлені конституційні подання та конституційні звернення Секретаріат Конституційного Суду України повертає авторам, про що вказується у письмовому повідомленні, підписаному керівником відповідного підрозділу Секретаріату Конституційного Суду України.
У разі якщо суб'єкт права на конституційне подання, конституційне звернення не погоджується із змістом надісланого йому повідомлення, його лист та конституційне подання (конституційне звернення) передаються керівникові Секретаріату Конституційного Суду України або його заступнику для перевірки обґрунтованості рішення, прийнятого керівником підрозділу.
Після перевірки керівник Секретаріату Конституційного Суду України або його заступник приймає рішення про надіслання повторного повідомлення автору або про передачу матеріалів конституційного подання, конституційного звернення на розгляд колегії суддів у порядку, передбаченому в пункті 1 з 12 цього Регламенту.
Із наведеного вбачається, що керівник відповідного підрозділу Секретаріату Конституційного Суду України наділений відповідними повноваженнями щодо попереднього вивчення та перевірки на відповідність вимогам статей 13, 14, 38, 39, 40, 41, 42, 43 Закону №422/96-ВР подань та конституційних звернень, а в разі якщо суб'єкт такого звернення не погоджується із його діями, такий в праві оскаржити їх до керівника Секретаріату Конституційного Суду України або його заступника.
Вказаним правом позивач не скористався (доказів протилежного суду не надано).
Більше того, відповідно до ст.ст.2, 4 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно п.1 ч.3 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Статтею 147 Конституції України, передбачено, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Відповідно до ст.30 Закону №422, питання провадження у справах та діяльності Конституційного Суду України, його Секретаріату, порядок діловодства, правила внутрішнього розпорядку Конституційного Суду України визначаються Конституцією України, цим Законом та актами Конституційного Суду України, що встановлюють порядок організації внутрішньої роботи Конституційного Суду України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Офіційне тлумачення наведених положень здійснено у Рішенні Конституційного суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 року, зокрема, положення ч.1 ст.126 Конституції України «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України» у взаємозв'язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Крім цього, положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
Також, згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом..
Скарги на дії чи бездіяльність судів при розгляді ними судових справ у порядку передбачених законом випадках розглядаються також органами і посадовими особами, які мають право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність.
Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади», оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Таким чином, зазначеними положеннями статей 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування матеріальної і моральної шкоди одночасно із оскарженням таких дій) до іншого суду, так як це буде порушувати принцип незалежності судів і заборону втручання в її вирішення незалежним судом.
У зв'язку з викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами КАС України чи іншими законами України - не передбачено.
Аналізуючи приписи чинного законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Завідувач не є посадовою чи службовою особою суб'єкта владних повноважень, оскільки не наділений владними управлінськими функціями, а здійснює процесуальні дії Конституційного Суду України, які стосуються розгляду конституційних звернень та подання.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що спір в частині заявлених позовних вимог до Завідувача не носить публічно-правового характеру, що виключає можливість вирішення його у порядку КАС України, а відтак у відповідності до п.1 ч.1 ст.157 КАС України в цій частині провадження у справі судом першої інстанції закрито вірно.
Щодо решти позовних вимог, які стосуються визнання прав позивача, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Водночас суб'єктивна оцінка порушення права чи інтересу не є абсолютною.
Як передбачено ч.1 ст.2 цього ж Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Захист прав - це застосування правових засобів з метою забезпечення права у сфері публічно-правових відносин.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.
Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту та визнання права чи інтересу, які можуть бути порушені у майбутньому і щодо якого невідомо, чи будуть вони порушено.
Згідно з заявленим позовом, жодним чином не вбачається, і в ньому не зазначено яким чином і ким саме порушено вищезгадані права і свободи позивача, які він просить визнати суд, а відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу фермерського господарства «ОСОБА_1.» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя А.Р. Курилець