Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" травня 2015 р.Справа № 922/1809/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Дочірнього підприємства "Промжитлосервіс-2, м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників сторін:
від позивача - Падалко О.О. (дов. № 38-4425/395 від 23.11.2010 року);
від відповідача: не з'явився.
Позивач - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Дочірнього підприємства "Промжитлосервіс - 2", про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 352 034,09 грн. а саме: основного боргу в сумі 332477,37 грн. інфляційних втрат в сумі 3506,11 грн., 3% річних у сумі 12799,06 грн., пені у сумі 3251,55 грн., а також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем порушено умови за тимчасовим договором про постачання теплової енергії № 7140 від 1.10.2005 року у частині розрахунків за надані послуги, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість.
Ухвалою суду від 30.03.2015 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.04.2015 року.
У межах строків, визначених ст.69 ГПК України розгляд справи відкладено з 21.04.2015 року до 19.05.2015 року та з 19.05.2015 року до 25.05.2015 року.
Відповідач свого представника в судове засідання не направляв, витребувані судом докази не надав, про причини не явки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до пункту 3.9.1. Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Так, наявні у матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
У судовому засіданні 25.05.2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.05.2015 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи викладене, а також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.05.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація, позивач) та Дочірнім підприємством "Промжитлосервіс -2" (споживач, відповідач) було укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії від 01.10.2005р. №7140 (далі- договір), згідно умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язаний оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності (пункти 1.1., 2.1. договору).
Факт підключення та відключення споживача підтверджується актами підключення вбудованого споживача до джерела теплової енергії (а.с. 50-57).
У відповідності до п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006 року.
Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п.10.3 договору).
На підставі п. 10.4. договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
Згідно з п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться за розрахунковим способом.
Порядок розрахунків визначено п.6 договору. Згідно з п. 6.1. договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів.
За умовами п. 6.2. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки розрахунків.
Пунктом 6.3 договору визначено, що споживач за 3 дні до потачку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.
За змістом п. 6.5. договору, споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.
Пунктом 7.2.3. передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати за кожен день прострочення.
Позивач здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача в опалювальні сезони 2012 - 2014 р.р., про що свідчить акти підключення/відключення споживача до джерела теплової енергії (а. с. 50-57).
Платіжні вимоги з доданими платіжними дорученнями (а. с. 14 - 49) були надані позивачем до суду в підтвердження виконання ним своїх зобов'язань.
Пунктом 6.7 договору передбачено, що погашення боргу та відсотків за товарний кредит повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання розрахунку безпосередньо від працівника підприємства або 7 днів після відправлення поштою.
На виконання п. 6.7 договору позивач направив відповідачу 21 травня 2013 року платіжну вимогу № 754 в якій виклав вимоги щодо сплати суми боргу та направив платіжні доручення за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року. Відправлення вимоги підтверджується копією чека (а. с. 14). 18 березня 2014 року позивачем було надіслано відповідачу платіжну вимогу № 428/14 щодо сплати суми боргу, яка утворилась за опалювальний сезон 2013-2014 року та направив платіжні доручення за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року. Відправка вимоги також підтверджується наявними в матеріалах справи чеком (а.с. 15). 23 червня 2014 року позивач направив відповідачу платіжну вимогу № 979/14 в якій виклав вимоги щодо сплати боргу, який утворився станом на 01.06.2014 року та направив платіжні доручення за березень, квітень, травень 2014 року. Відправлення вимоги підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 16 на зворотному боці)
На думку позивача, відповідач порушив покладені на нього умовами договору зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, та частково розрахувався за поставлену теплову енергію за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року на загальну суму 10000,00 грн. внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість у розмірі 332477,37 грн. за вказаний період.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача, про що свідчать акти підключення споживача до джерела теплової енергії (а.с.50-56) за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року на суму 332477,37 грн. (з урахуванням часткової оплати у розмірі 10000 грн. та здійсненого позивачем перерахунку у січні 2014 року на суму 12550,15 грн).
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, судом встановлено, та не спростовано відповідачем, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року у сумі 332477,37 грн.
З огляду на викладене, беручи до уваги п. 6.7 договору та ненадання відповідачем доказів сплати отриманих від позивача на підставі договору послуг, суд визнав позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу у загальному розмірі 332477,37 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем інфляційних втрат в сумі 3506,11 грн., 3% річних у сумі 12799,06 грн., пені у сумі 3251,55 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, суд зазначає, що інфляційні втрати нараховані позивачем не на всю суму заборгованості а лише за листопад 2012 року. Наведену обставину позивач обґрунтовує тим, що чинне законодавство не обмежує право кредитора стягувати з боржника штрафні санкції виключно на усю суму заборгованості. А у зв'язку з обмеженим кошторисом позивача щодо сплати судового збору, та тим, що розмір судового збору прямо залежить від ціни позову, позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції, 3% річних та інфляційні у межах виділених коштів для сплати судового збору.
Отже, враховуючи наведені обставини та те, що у відповідності до ст. 83 ГПК України суд не має права виходити за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої особи, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 12799,06 коп. 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 01.06.2013 року по 01.03.2015 року та 3506,11 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2013 року по 25.03.2015 року, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 9748,77 грн. за листопад 2012 року (а.с. 93-94). заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
У пункті 7.2.3 договору сторони погодили, що за прострочення оплати належним чином виконаних робіт споживач сплачує енергопостачальній організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення.
На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 3251,55 грн. за період з 25.09.2014 року по 25.03.2015 року.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок вказаної вище санкції (пені у розмірі 3251,55 грн.) на предмет відповідності умовам договору, вимогам чинного законодавства (зокрема, ст.ст. 253-255 ГК України, ч. 6 статті 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань") дійшов висновку, що позивач невірно визначив період нарахування пені, а саме з 25.09.2014 року по 25.03.2015 року.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи наведене положення ст. 253 ЦК України та те, що відповідач мав виконати грошове зобов'язання за договором (у відповідності до п. 6.5 договору) не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату (вимога від 23.06.2014 року, якою направлено рахунки на оплату за вересень-квітень 2014 року, отримана відповідачем 09.07.2014 року згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.), нарахування санкцій має здійснюватися з дня наступного за днем неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, тобто нарахування санкцій має здійснюватися з 17.07.2014 року та з урахуванням законодавчого обмеження періоду нарахування пені, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України повинно закінчуватись 17.01.2015 року.
Так, розрахунок пені на суму боргу у розмірі 12886,10 за березень 2014 року та на суму боргу 7097,28 за квітень 2014 року проведено позивачем за період з 25.09.2014 року по 25.03.2015 р., водночас відповідний розрахунок повинен був бути здійсненим за період з 17.07.2014 року по 17.01.2015 року.
Проте, враховуючи заявлений позивачем період нарахування пені, а саме з 25.09.2014 року по 25.03.2015 року, та керуючись положеннями ст. 83 ГПК України, згідно яких суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог за відсутності клопотання заінтересованої особи, суд розраховує пеню за період з 25.09.2014 року (початкова дата нарахування пені визначена позивачем) по 17.01.2015 року (гранична дата нарахування пені визначена судом відповідно до вимог законодавства). Здійснивши розрахунок пені з розрахунку суми боргу за березень 2014 року на суму боргу у розмірі 12886,10 та на суму боргу 7097,28 за квітень 2014 року та наведених періодів нарахування пені, суд дійшов до висновку, що неалежна до стягнення сума пені складає 1682,43 грн.
Щодо стягнення з відповідача 1569,12 грн. пені за період з 18.01.2015 року по 25.03.2015 року, то суд приходить до висновку що вона нарахована позивачем необґрунтовано, суперечить ст. 232 ГК України, у зв'язку із чим суд відмовляє в її задоволенні, як безпідставно нарахованої.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 7009,30 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 253-255, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 174, 175, 193, 232, ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Промжитлосервіс-2» (61142, м. Харків, вул. Гарібальді, 4, ЄДРПОУ 33477816) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119) суму боргу в розмірі 350464,97 грн. за невиконання договірних зобов'язань, а саме:
- основний борг - 332477,37 грн. на р/р 26031303062313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823;
- інфляційні втрати - 3506,11 грн., 3% річних - 12799,06 грн., пеню - 1682,43 грн. та судовий збір - 7009,30 грн. на р/р 260093022313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823.
У частині стягнення пені в сумі 1569,12 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 02.06.2015 р.
Суддя О.О. Ємельянова