01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.08.2009 № 20/95
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
за участю секретаря судового засідання: Терещенко Я.О.
представників сторін:
позивача:Гончаренко В.В. (дов. від 30.03.09 № 10);
відповідача: Балан О.В. (дов. від 24.02.09 № 02/09),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.07.2009
у справі № 20/95 (суддя Палій В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМГ Інтернешнл Холдинг компані"
про визнання договору № 47-08 від 03.11.2008 р. про передання виключних майнових прав на знак недійсним
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.09 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове про визнання недійсним договору від 03.11.08 № 47-08.
Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме не надано юридичної оцінки положенням пункту 10.14 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр ”Макс-Велл”, яким визначено, що рішення, прийняті загальними зборами учасників в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання всіма учасниками, органами управління та посадовими особами товариства. Таким чином, судом не взято до уваги, що рішення загальних зборів від 22.11.08 № ПЧ-06/08/1 є обов'язковим до виконання органами скаржника. В апеляційній скарзі зазначено, що при визначенні вартості майнових прав інтелектуальної власності використовувався саме витратний підхід, оскільки оцінювачем було доведено неможливість або недоцільність застосування інших методичних підходів.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
03.11.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр ”Макс-Велл” (далі- позивач, володілець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІМГ Інтернешнл холдинг компані” (далі - відповідач, правонаступник) було укладено договір про передання виключних майнових прав на знак №47-08.
Відповідно до умов договору володільцю належить право інтелектуальної власності на знак, що охороняється свідоцтвом України № 98363, стосовно всього переліку товарів і послуг 39 класу МКТП, для яких він зареєстрований.
Згідно з п. 2.1. договору від 03.11.08 № 47-08 володілець, усвідомлюючи всі наслідки своїх дій, заявляє, що передає (відчужує) майнові права на знак, на користь правонаступника.
Під переданням (відчуженням) у цьому договорі розуміється перехід до правонаступника всіх майнових прав на знак, що буде підтверджено державною реєстрацією факту передання виключних майнових прав на знак, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Внаслідок такого передання володільцем виключних майнових прав стає Правонаступник. При цьому володілець позбавляється права використовувати знак у будь-який спосіб та передавати аналогічні майнові права на знак іншим особам (п. 2.2. договору від 03.11.08 № 47-08).
Пунктом 2.3 договору від 03.11.08 № 47-08 передбачено, що правонаступник бере на себе зобов'язання прийняти означені вище майнові права на знак та виплатити за це узгоджену сторонами ціну, що означена як ціна прав за договором.
За передання майнових прав за цим договором правонаступник сплачує володільцю винагороду в сумі 2400,00 грн., в т. ч. ПДВ в сумі 400,00грн. (п. 3.1 договору).
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Позивач вказує на те, що після укладення спірного договору учасником позивача прийнято рішення від 21.11.08 №ПЧ-06/08/1 щодо непогодження та ненадання наступного схвалення оспорюваного договору як такого, що порушує права та охоронювані законом інтереси власника.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору від 03.11.08 № 47-08 недійсним з огляду на наступне.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
В частині 3 ст. 180 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Підставою для звернення до суду з даним позовом є те, що укладений договір суперечить вимогам Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки об'єкт за договором був проданий за заниженою ціною, в порушення інтересів власника - позивача. Позивач зазначає, що він та відповідач є пов'язаними особами, відповідно ціна договору щодо продажу товарів (робіт, послуг) між пов'язаними особами повинна відповідати п. 7.4.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме, продаж товарів повинен відбуватися за цінами не меншими за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого продажу.
Пунктом 1.26. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до пов'язаних осіб віднесено юридичну особу, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під здійсненням контролю даний пункт встановлює володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку, або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.
Як було встановлено судом першої інстанції, відповідачу був наданий дозвіл на набуття контролю (концентрація) над позивачем шляхом створення ситуації, за якої більше половини посад членів ради відповідача та спостережної ради позивача обіймають одні й ті ж самі особи: громадянин України Спілка О.В., громадянин Казахстану Айжулов А.Т., громадянин Росії Тимінський О.І. рішенням Антимонопольного комітету від 04.11.08 № 786-р, тобто після підписання між позивачем та відповідачем оспорюваного договору.
Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що на момент укладення спірного договору позивач та відповідач не були пов'язаними особами в розумінні п. 1.26. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилається на те, що спірний договір укладений під впливом помилки щодо дійсної ринкової вартості відчужуваного майна.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки зазначеної статті Цивільного кодексу України (п. 13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.99 №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними”).
В судовому засіданні, яке відбулося 17.08.09 представник позивача зазначив про те, що при укладенні спірного договору він помилявся щодо ринкової вартості майна, а саме, вартості знаку для товарів і послуг, що був переданий відповідачу за спірним договором. Про дійсну вартість зазначеного майна позивач дізнався лише після одержання звіту про оцінку майна -нематеріального активу у вигляді торгівельної марки Max-Well станом на 20.11.08, відповідно до якого ринкова ціна всіх торговельних марок Max-Well складає 1 135 523 грн.
Дослідивши звіт про оцінку майна, колегія суддів зазначає, що відповідно до додатку №7 до звіту ринкова вартість всіх торгівельних марок Max-Well визначена із застосуванням витратного підходу, у зв'язку із ненаданням замовником даних, які б дозволили застосувати дохідний підхід.
Згідно п. 2.23 наказу Фонду державного майна України від 25.06.08 №740 “Про затвердження методики оцінки майнових прав інтелектуальної власності” витратний підхід застосовується для оцінки тих об'єктів оцінки, які виникають на створені самим правоволодільцем об'єкти права інтелектуальної власності і для яких на дату оцінки не існує активного ринку (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення та інші).
Отже, при визначенні вартості торговельних марок, суб'єкт оціночної діяльності виходив із документально підтверджених даних, наданих позивачем, щодо витрат, які поніс позивач на створення зазначених об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому дослідження ринку суб'єктом оціночної діяльності не проводилось та не встановлювалось, який дохід отримує або може отримати юридична особа, якій належать зазначені об'єкти інтелектуальної власності.
Тобто, зазначене спростовує твердження позивача про те, що позивач помилявся у ринковій вартості об'єкта права інтелектуальної власності, який відчужений за спірним договором, оскільки позивач знав або повинен був знати, з огляду на наявні у нього документи, які витрати були понесені ним на створення та впровадження відчуженого об'єкту інтелектуальної власності.
Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, з урахуванням зазначених обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог щодо визнання спірного договору недійсним у зв'язку із укладенням договору під впливом помилки щодо дійсної ринкової вартості відчужуваного майна.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.09 у справі №20/95 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи №20/95 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
19.08.09 (відправлено)