Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" серпня 2009 р. Справа № 60/140-09
вх. № 4888/1-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Атаманюк Г.М. за довіреністю б/н від 09.07.2009р.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Банг і Бонсомер" м. Київ
до Спільного українсько - німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД", м. Харків
про стягнення 19789,98 грн.
Позивач (Закрите акціонерне товариство "Банг і Бонсомер") після зменшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача -Спільного українсько - німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" 10000,00 грн. та неустойку у вигляді пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі 4731,34 грн.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 10.08.2009р. у зв'язку з знаходженням на лікарняному судді Чистякової І.О., справу №60/140-09 було передано судді Светлічному Ю.В. для подальшого розгляду.
Позивач у судовому засіданні просить суд задовольнити позовні вимоги, просить суд задовольнити позовні вимоги на підставах, викладених у заяву про зменшення позовних вимог.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документи не представив.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 09 квітня 2008 року було укладено договір купівлі - продажу №76.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1. продавець (позивач) зобов'язується продати і передати у власність покупцю (відповідач) сировину і домішки для хімічної промисловості та інші товари, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п.4.2. Договору товар вважається переданим позивачем і прийнятим відповідачем за кількістю і якістю згідно з підписаними сторонами видатковими накладними.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №АО-0001113 від 14.08.2008р. на загальну суму 48497,40 грн.
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видатковій накладній та довіреністю серії ЯПВ №626124 від 14.08.2008р.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач надав відповідачу рахунок - фактуру №АО -00011 від 14.08.2008р.
Відповідно до п.5.3. Договору товар оплачується відповідачем на протязі 21 календарних днів з дати отримання товару.
Відповідач частково розрахувався за отриманий по спірній видатковій накладній товар за спірним договором в сумі 38497,40 грн., що підтверджується наданими до суду копіями банківських виписок.
За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 10000,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 10000,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 4731,34 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.7.2. Договору за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши нарахування пені, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача є невірним в частині визначення суми пені за періоди, викладені у заяві про зменшення позовних вимог, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 4703,80 грн.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 147,03 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 311,91 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позов задовольнити частково в сумі 14703,80 грн.
Стягнути з Спільного українсько - німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 149, р/р №2600050991900 у Харківській філії ПУМБ, МФО 350385, код ЄДРПОУ 23918284) на користь Закритого акціонерного товариства "Банг і Бонсомер" (03186, м. Київ, вул. Антонова, 5, літ. Б, пов. 6., р/р №26003216199400 в АКІБ "Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 30109727) 10000,00 грн. основного боргу, 14703,80 грн. пені, 147,03 держмита та 311,91 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 19.08.2009р.
Суддя
справа №60/140-09