18 серпня 2009 р.
№ 37/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого
Волковицької Н.О.
Гоголь Т.Г.
за участю представників сторін:
позивача
Петраченкова В.І. дов. від 01.01.2009 року
відповідача
Рабчуна Р.О. дов. від 29.12.2009 року
Іващенка І.К. дов. від 01.01.2009 року
третьої особи
не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Міністерства Оборони України
на постанову
від 15.04.2009 року Київського апеляційного господарського суду
у справі
№ 37/11 господарського суду міста Києва
за позовом
Закритого акціонерного товариства "Трансімпекс"
до
Міністерства Оборони України
третя особа
Державне казначейство України
про
стягнення 124197, 18 грн.
Закрите акціонерне товариство "Трансімпекс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства Оборони України про стягнення 3 % річних в сумі 17830,77 грн. та збитків від інфляції в сумі 106366,41 грн., які нараховані за невиконання умов договору № 256/Т/1-07 на проведення комплексної утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, від 03.05.2007 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.02.2009 року позов задоволено у повному обсязі.
Міністерство Оборони України оскаржило вказане рішення до апеляційної інстанції.
Ухвалою від 06.04.2009 року Київський апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне казначейство України.
Постановою від 15.04.2009 року Київський апеляційний господарський суд залишив рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2009 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Міністерство Оборони України звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 року і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник вважає, що судами в порушення статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", не було застосовано Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затв. Постановою КМУ від 09.07.2008 року №609.
Заслухавши суддю -доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи предметом спору у даному випадку є стягнення 3% річних у розмірі 17830,77 грн. та інфляційний в розмірі 106366,41 грн., нарахованих позивачем за період прострочення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що відповідач протягом спірного періоду не виконував рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2008 року у справі № 42/115, яким встановлений факт неналежного виконання відповідачем обов'язків за спірним договором та присуджено до стягнення на користь позивача основний борг за ним, внаслідок чого у позивача, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, виникло право на стягнення 3 % річних та збитків від інфляції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що рішенням тендерного комітету № 12/2/4 від 03.04.2007 року за результатами відкритих тендерних торгів щодо закупівлі робіт із комплексної утилізації ракет і боєприпасів тендерна пропозиція позивача була визнана найкращою та акцептована.
03.05.2007 року на підставі пропозиції ЗАТ "Трансімпекс" між ним та Міністерством оборони України був укладений договір № 256/Т/1-07 на проведення комплексної утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання та зберігання.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором, у березні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за цим договором.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2008 року у справі № 42/115, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2008 року та постановою Вищого господарського суду від 23.10.2008 року позов задоволено частково, з Міністерства оборони України на користь ЗАТ "Трансімпекс" стягнуто 675828,79 грн. боргу за договором та 2499,64 грн. 3% річних.
Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, судами обґрунтовано прийнято, як такий, що не потребує доведення, факт наявності боргу у відповідач перед позивачем за Договором в сумі 675 828,79 грн.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів судами встановлено, що рішення у справі №42/115 відповідачем виконано не було, та про що не заперечується сторонами.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідач, як на підставу відсутності своєї вини у простроченні виконання зобов'язання посилається на те, що чинним законодавством встановлений певний порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ, і вказані рішення виконуються виключно органами Державного казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну, а відтак, враховуючи, що виконання рішення по справі № 42/115 залежить від дій органів Державної виконавчої служби та Державного казначейства саме вказані особи мають бути залучені до участі у справі в якості відповідачів.
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки підставою виникнення спірних правовідносин є договір, сторонами якого є позивач та відповідач, твердження відповідача про те, що невиконання умов договору сталось внаслідок дії органів Державної виконавчої служби та Державного казначейства є такими, що не відповідає дійсності.
Крім того, суди обґрунтовано зазначили, що обов'язок виконати умови договору виник у відповідача не з прийняттям судом рішення у справі № 42/115, а виходячи з умов договору і в строки, встановлені ним.
Будь-яких інших доводів на підтвердження відсутності своєї вини у невиконанні грошового зобов'язання за договором відповідач не навів.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Судами встановлено, що дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Чинним законодавством не встановлено обмежень у застосуванні норм статті 625 Цивільного кодексу України при вирішенні майнового спору, що є предметом розгляду у цій справі.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 17830,77 грн. та збитків від інфляції в сумі 106366,41 грн.
При цьому, посилання відповідача на те, що звернення до суду з окремим позовом про стягнення збитків від інфляції фактично є порушенням статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у справі № 42/115 сума збитків від інфляції до стягнення не заявлялась, обґрунтовано до уваги судами не прийнято з огляду на те, що статтями 598-609 Цивільного кодексу України звернення кредитора до суду з вимогами по стягнення боргу або рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Також суди правильно зазначили, що не є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3 % річних той факт, що відповідач неналежно фінансується з Державного бюджету України, на що він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, оскільки будь-якого правового обґрунтування звільнення боржника від встановленої законом відповідальності з зазначених підстав, відповідач не навів.
Крім того, згідно статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або не переробної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 року у справі № 37/11 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Касаційну скаргу Міністерства Оборони України залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Т. Гоголь