Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" серпня 2009 р. Справа № 60/117-09
вх. № 3626/1-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Бочкова А.Ю. - довіреність № 01/02 від 02.02.2009 року;
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Астарта", с. Великі Проходи
про стягнення 90934,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" (позивач) 08 травня 2009 року звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Астарта" заборгованості у розмірі 37000,00 грн., штрафу у розмірі 70% від вартості товару в сумі - 31461,50 грн., штрафу у розмірі 50% від вартості несплаченої частини товару - 22472,50 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав свої зобов"язання за договором №00/170 від 01.04.2008 р. по оплаті товару. У зв"язку з невиконанням відповідачем зобов"язань за договором, позивачем були нараховані в порядку п.7.1. та п. 7.5. договору штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 70% від вартості товару в сумі 31461,50грн. та штрафу у розмірі 50% від вартості несплаченої частини товару - 22472,50грн., відповідно.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 травня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 03 червня 2009 року о 10:20 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2009 року було відкладено розгляд справи на 17 червня 2009 року о 11:20.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 червня 2009 року було відкладено розгляд справи на 03 серпня 2009 року о 12:00.
Позивач у судовому засіданні 03 серпня 2009 року підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 01 квітня 2008 року було укладено договір купівлі - продажу №00/170.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1. продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача), а відповідач прийняти та оплатити на умовах даного договору насінневий матеріал на загальну суму 44945,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно п.2.2. Договору факт передачі підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною. Пунктом 2.3. Договору встановлено, що прийомка товару за кількістю проводиться у місті здійснення поставки - склад позивача.
Відповідно до ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Згідно пункту 3.2. спірного Договору граничний строк поставки товару становить 01 травня 2008 року.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 44945,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №00000279 від 18.04.2008р.
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженої представника відповідача на видатковій накладній та довіреністю серії ЯОЦ №944637 від 18.04.2008р.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом п.4.2. Договору встановлено обов'язок відповідач виконати зобов'язання по оплаті в строк з 01 жовтня 2008 року по 10 жовтня 2008 року включно.
Відповідач частково розрахувався за отриманий по видатковій накладній №00000279 від 18.04.2008р. товар в сумі 7945,00 грн., що підтверджується наданою позивачем копією банківської виписки за 13.11.2008р. та 19.11.2008р.
За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 37000,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.
У відзиві на позовну заяву (вх. №16145) відповідач посилається на те, що у видатковій накладній підставою вчинення правочину є договір кредиту, а не договір купівлі - продажу №00/170 від 01.04.2008р., договір купівлі - продажу №00/170 від 01.04.2008р. діяв до 31.12.2008р., тому за умови відсутності доказів на підтвердження факту поставки позивачем товару в строк, передбачений розділом 3 спірного договору, відсутній предмет спору між сторонами. Також відповідач наголошує, що підпис особи, уповноваженої відповідачем на отримання товару, не належить Харлашинову Ю.О., однак дані твердження відповідача спростовуються наступним.
Як вбачається із матеріалів справи, дійсно у графі „Договір” у видатковій накладній №00000279 від 18.04.2009р. вказано „кредит”, однак у графі „отримав” вказана довіреність на отримання товарно - матеріальних цінностей серії ЯОЦ №944637 від 18.04.2008р., аналізом якої встановлено, що дана довіреність видана Харлашину Юрію Олексійовичу на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю „Сади України” цінностей за договором №00/170, тобто спірним договором. Крім того, перелік цінностей, які вказані у вищенаведеній довіреності та спірні видатковій накладній співпадають. Довіреність серії ЯОЦ №944637 від 18.04.2008р. засвідчена підписами керівника підприємства та головного бухгалтера та скріплена печаткою підприємства відповідача, що підтверджує факт отримання товарно - матеріальних цінностей особою, яку відповідач уповноважив на це.
Як вбачається із змісту відзиву на позовну заяву відповідач наголошує на тому, що факту поставки позивачем товару в строк згідно Розділу 3 договору купівлі - продажу №00/170 від 01.04.2008р. не існувало, однак судом встановлено, що у виписці з особового рахунку позивача за 13.11.2008р. у графі „призначення платежу” вказано „згідно рахунку №00000279 від 18.04.2008р...”, а у виписці з особового рахунку позивача за 19.11.2008р. у графі „призначення платежу” вказано „пл. за насіння соняшника одержаних 18.04.2008р. по №00000279”, що є доказом здійснення поставки товару згідно видаткової накладної №00000279 від 18.04.2009р. саме на підставі договору купівлі - продажу №00/170 від 01.04.2008р., прийняття даного товару відповідачем та часткової сплати за отриманий товар.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі (вх. №16144), оскільки судом встановлено про наявність предмету спору, а саме невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті коштів за отриманий товар.
Розглянувши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, суд прийшов до висновку про її недоцільність, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів на підтвердження отримання спірного товару саме відповідачем, тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання про призначення судово - почеркознавчої експертизи.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.4.4. спірного договору оплата, яка проведена у вказаний договором строк вважається своєчасною, а при проведенні оплати після строку, вказаного у п.4.2. Договору (з 01.10.2008р. по 10.10.2008р.) вважається простроченою.
Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язань по оплаті, а саме сплативши лише 13.11.2008р. 4945,00 грн. та 19.11.2008р. - 3000,00 грн.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 37000,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь штраф у розмірі 31461,50 грн., що складає 70% від вартості товару та штраф у розмірі 22472,50 грн., що складає 50% від вартості товару.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.7.1. Договору у разі, якщо відповідач не проведе оплати у строки, вказані у даному договорі, він несе майнову відповідальність у виді сплати штрафу у розмірі 70% від вартості товару.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги принцип свободи договору, в т.ч. встановлення сторонами договору окремого виду санкцій за неналежне виконання зобов'язань, суд вважає, що нарахування штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства України, є правомірним та обгрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 31461,50 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до п.7.5. Договору у разі порушення п.6.1. даного Договору відповідач несе майнову відповідальність у виді сплати штрафу в розмірі 50% від вартості товару.
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у якості забезпечення виконання зобов'язань відповідачем по оплаті товару у розмірі 44945,00 грн. та строки, встановлені договором, відповідач зобов'язується надати в заставу майбутній врожай соняшника на полі площею 23 га. шляхом укладання договору застави майбутнього врожаю.
Відповідно до п.6.3. Договору відповідач для укладення договору застави зобов'язаний прибути в строк до 20.05.2008р. до 30.05.2008р. на адресу продавця, розташованого м.Харків, вул. Академіка Проскури, 1, бізнес центр „Телесенс”.
Відповідач не надав доказів підписання вищенаведеного договору застави майбутнього врожаю, тому суд вважає, що нарахування штрафу у розмірі 50% від вартості товару не суперечить вимогам чинного законодавства, є обгрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 22472,50 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 910,00 грн, та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 512, 514, 525, 530, 546, 549, 599, 610, 612, 625, 626, 627, 655, 662, 693, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 174, 193, 216, 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі.
Відмовити в задоволенні заяви відповідача про призначення почеркознавчої судової експертизи.
Позов задовольнити повністю в сумі 90934,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми „Астарта” (62331, Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Шевченка, 1, р/р №2600001356 в АК „Факторіал - банк”, МФО 351715, код ЄДРПОУ 31618993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми „Сади України” (64032, Харківська область, Кегичівський район, с. Красне, р/р №26002001304268 у філіалі ЗАТ „ОТП Банк”, м. Харків, МФО 350750, код ЄДРПОУ 20212313) основний борг в сумі 37000,00 грн., штраф в сумі 53934,00 грн., 909,34 грн. держмита та 312,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 18 серпня 2009 року.
Суддя
справа №60/117-09