ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
02 червня 2015 року № 826/5417/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаВідділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Публічне акціонерне товариство "ВІЕС БАНК"
проскасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 26091681 від 22.07.2011, пункту 2 постанови по повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 26091681 від 16.10.2014, зняття арешту та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа Публічне акціонерне товариство "ВІЕС БАНК" про скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 26091681 від 22.07.2011, пункту 2 постанови по повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 26091681 від 16.10.2014, зняття арешту та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було протиправно винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 26091681 від 22.07.2011, оскільки станом на 22.07.2011 виконавче провадження № 26091681 було зупинено. Крім того, відповідач не мав права виділяти в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору, так як виконавчий документ за яким виконання не здійснювалося було повернуто стягувачеві на його заяву.
У судовому засіданні 30.04.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, оскільки у супровідному листі від 08.04.2015 про направлення копій матеріалів виконавчого провадження № 26091681 просив розглядати справу без участі представника Управління.
Представник третьої особи у судовому засіданні зазначив, що майнових претензій до ОСОБА_1 не має, а задоволення адміністративного позову не порушить його прав.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та третьої особи, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Під час судового розгляду справи, суд
Як встановлено судом, 26.04.2014 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 26091681 з виконання виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва № 2-2512, виданого 15.04.2011, про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 1 843 801,25 грн. на користь ПАТ «Фольксбанк».
26.04.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1.
10.05.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. зупинено виконавче провадження № 26091681, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.03.2011 зупинено виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02.11.2010 до закінчення касаційного провадження у справі.
Проте, 22.07.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 184 380,12 грн.
05.08.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. поновлено виконавче провадження № 26091681.
06.10.2014 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві надійшла заява від ПАТ «ВіЕс Банк», яке є правонаступником ПАТ «Фольксбанк», з проханням повернути стягувачу виконавчий лист Солом'янського районного суду м. Києва від 15.04.2011 по справі № 2-2512 про стягнення на користь ПАТ «Фольксбанк» з ОСОБА_1 боргу в сумі 1 843 801,25 грн., відповідно до частини першої статті 47 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
16.10.2014 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», та в пункті 2 зазначено про виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору.
Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору, пунктом 2 постанови по повернення виконавчого документа стягувачу, накладеним арештом, позивач звернувся до суду з вимогами про скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 26091681 від 22.07.2011, пункту 2 постанови по повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 26091681 від 16.10.2014, зняття арешту та зобов'язання вчинити дії.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 08.07.2011), виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Згідно із частиною четвертою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 08.07.2011), протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану.
Судом було встановлено, що в період з 10.05.2011 по 05.08.2011 виконавче провадження № 26091681 було зупинено, з підстав пункту 4 частини першої статті 37, Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.03.2011 зупинено виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02.11.2010 до закінчення касаційного провадження у справі.
Проте, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О., всупереч заборони вчиняти виконавчі дії протягом строку, на який виконавче провадження зупинено (крім встановлених законом виключень), було винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №26091681 від 22.07.2011, якою з ОСОБА_1 стягувався виконавчий збір в розмірі 184 380,12 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про порушення відповідачем норм законодавства України, що призвело до прийняття протиправної постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 26091681 від 22.07.2011, яка, в даному випадку, підлягає скасуванню.
В той же час, відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 20.07.2014), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною сьомою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 20.07.2014), у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до пункту 4.16.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158, про винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про суми виконавчого збору, фактично стягнуті за цією постановою, державним виконавцем робиться відмітка на зворотному боці виконавчого документа. Ці записи при поверненні виконавчого документа або скеруванні його до іншого органу державної виконавчої служби скріпляються підписом начальника відповідного органу державної виконавчої служби та печаткою цього органу. Записи про наступні стягнення сум виконавчого збору або повне його стягнення виконуються відповідними органами державної виконавчої служби, куди виконавчий документ надійшов для подальшого виконання разом з постановою про стягнення виконавчого збору.
За постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі провадження не заводяться, виконавчий збір не береться, постанова приєднується до виконавчого провадження, щодо якого винесено цю постанову. Виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження допускається в разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. При виконанні цієї постанови виконавчий збір не береться.
Згідно із пунктом 3.7.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за № 489/20802 (редакція від 27.08.2014), у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 47 Закону, постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для виділення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору є закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження № 26091681 не було закінчено з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження».
В даному випадку, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Ю.О. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 16.10.2014 № 26091681 на підставі заяви стягувача від 06.10.2014.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 47 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 20.07.2014), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: є письмова заява стягувача.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги щодо скасування пункту 2 постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.10.2014 ВП № 26091681, згідно з яким постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження.
Згідно із частиною першою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 20.07.2014), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" (редакція від 20.07.2014), арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно із частиною четвертою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" (редакція від 20.07.2014), копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (редакція від 05.04.2015), у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Частиною другою статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (редакція від 05.04.2015) встановлено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Таким чином, враховуючи, що виконавчий лист Солом'янського районного суду м. Києва від 15.04.2011 по справі № 2-2512 про стягнення на користь ПАТ «Фольксбанк» з ОСОБА_1 боргу в сумі 1 843 801,25 грн. повернутий стягувачеві на його заяву, та, враховуючи відсутність майнових претензій ПАТ "ВІЕС БАНК" (стягувач) до ОСОБА_1 (боржника), суд дійшов висновку про доцільність зняти арешт майна, яке належить ОСОБА_1, та заборону на його відчуження, накладених постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 26.04.2011 ВП № 26091681.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що вимога про зобов'язання Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії, передбачені частиною другою статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", спрямована на майбутнє, а, відтак, задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає меті, визначеній частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Більше того, відповідно до вимог статті 17 та пунктів 1, 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене питання не віднесено до компетенції суду, а відповідно до приписів законодавства України віднесене до виключеної компетенції державного виконавця, тобто є його дискреційними повноваженнями.
Також, з позиції, викладеної в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10, вбачається, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження суб'єкта владних повноважень щодо вирішення питання про зобов'язання вчинити дії, передбачені частиною другою статті 60 Закону України "Про виконавче провадження".
Тому вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
2. Скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 26091681 від 22.07.2011.
3. Скасувати пункт 2 постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.10.2014 ВП № 26091681, згідно з яким постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження.
4. Зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_1, та заборону на його відчуження, накладених постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 26.04.2011 ВП № 26091681.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов