справа № 22-ц/796/3984/2015 головуючий у 1-й інстанції: Сенюта В.О.
20 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Бугай О.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року,
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в період з 22 грудня 2001 року по 19 грудня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого 29 березня 2003 року вони придбали двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 100000 грн. В обґрунтування позову зазначала, що з моменту придбання вказаної квартири і до сьогоднішнього часу вона проживає в ній та сплачує комунальні послуги. Крім того, у період перебування в шлюбі позивачка отримала кредитні кошти та після розлучення за згодою відповідача зробила ремонт у вказаній квартирі, після чого вартість квартири значно збільшилась; кредит сплачує лише позивачка. Також вказувала на те, що за усною домовленістю у 2010 році відповідач виселився зі спірної квартири, а також повинен був знятись з реєстраційного обліку та укласти нотаріально посвідчений договір, за умовами якого спірна квартира мала перейти у власність позивачки, а вона в свою чергу зобов'язується самостійно сплачувати кредит та відсотки по кредиту. Однак, укласти вказаний договір не виявилося можливим, оскільки на квартиру було накладено арешт за договором іпотеки.
Посилаючись на викладене, позивачка з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд здійснити поділ спільно набутого подружжям за час перебування в шлюбі майна, шляхом визнання за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно застосовано строк позовної давності та відмовлено у задоволенні її позову; судом не було взято до уваги докази, подані позивачем на підтвердження того, що строк позовної давності в даному випадку переривався.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 22 грудня 2001 року по 19 грудня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Згідно з договором купівлі-продажу від 29 березня 2003 року під час шлюбу ними була придбана двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, вартістю 100000 грн. (а. с. 10).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Таким чином, позивачка, перебуваючи у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, набула у власність Ѕ частину спірного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1.
Згідно із ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).
Тобто, визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Установлено, що 14 липня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", був укладений кредитний договір № 014/9441/82/40144. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира квартира АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 2 жовтня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, у тому числі: квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 7 вересня 2007 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 146-150).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що шлюб між сторонами було розірвано 19 грудня 2006 року, а з указаним позовом про поділ майна подружжя позивачка звернулася до суду лише 12 березня 2013 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: О.В. Шахова
Л.Д.Поливач