"02" червня 2015 р.Справа № 923/392/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Бєляновського В.В.,
суддів: Величко Т.А.
Поліщук Л.В.
при секретарі - Альошиній Г.М.
За участю представників:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Херсонської міської громадської організації «Бізнес-асоціація «Солідарність»
на ухвалу господарського суду Херсонської області
від 12.03.2015 року
у справі № 923/392/15
за позовом: Херсонської міської громадської організації «Бізнес-асоціація «Солідарність»
до: Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області
за участю третьої особи без самостійних вимог: Головного управління Державної казначейської служби у Херсонській області
про захист прав члена організації ФОП Старостенка О.І. шляхом визнання протиправними дій та стягнення 1964627 грн. 46 коп. збитків і 30000 грн. моральної шкоди
У березні 2015 року Херсонська міська громадська організація «Бізнес-асоціація «Солідарність» звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області про захист порушених прав члена організації ФОП Старостенка О.І. шляхом визнання дій Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області по вилученню арештованого майна і неповерненню його у придатному до використання стані протиправними та відшкодування завданої такими протиправними діями матеріальної шкоди у розмірі 1 964 627,46 грн. і моральної шкоди у розмірі 30 000 грн. за рахунок державного бюджету.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що державною виконавчою службою здійснювалося виконавче провадження з примусового виконання рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 28.10.2008р. про стягнення з Старостенка О.І. на користь Сорокунського С.М. 301 265 грн. боргу. В процесі здійснення виконавчого провадження 07.04.2009 року відповідачем було накладено арешт на обладнання столярного цеху, про що складено акт опису та арешту майна, згідно з яким це майно було передано Старостенко О.І. на зберігання. 20.12.2010 року відповідачем майно було вилучено у Старостенка О.І. і передано торгівельній організації. При вилученні цього майна воно було приведено в непридатний для використання стан шляхом недбалого поводження з ним. Листом від 31.03.2011р. відповідач повідомив Старостенка О.І про те, що повторні торги з продажу арештованого майна не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту з боку покупців та запропонував забрати вилучене майно. Але Старостенко О.І відмовився прийняти майно, оскільки воно втратило споживчі властивості. Зазначеними протиправними діями відповідача Старостенку О.І. завдано значної матеріальної та моральної шкоди. А тому, на підставі ст. ст. 7, 11, 52, 57, 59, 62 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 22, 1174, 1192 ЦК України позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 12.03.2015 року (суддя Задорожна Н.О.) у прийнятті позовної заяви Херсонської міської громадської організації «Бізнес-асоціація «Солідарність» відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України.
Ухвала мотивована тим, що відповідач Управління Державної виконавчої служби ГУЮ у Херсонській області відповідно до визначення понять наведених в п. 7 ст. 3 КАС України відноситься до суб'єктів владних повноважень, у зв'язку з чим на вирішення зазначеного спору на підставі п. 3 ст. 17 КАС України поширюється компетенція адміністративних судів.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції Херсонська міська громадська організація «Бізнес-асоціація «Солідарність» звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу для продовження розгляду до господарського суду Херсонської області. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права, а саме: ст. ст. 1, 2, 12 ГПК України. При цьому скаржник посилається на те, що норма ст. 12 ГПК України має інформаційний характер, а норма ст. 2 цього Кодексу - зобов'язальний, а тому при вирішенні питання підвідомчості справ господарському суду слід виходити з положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. ст. 1, 2 ГПК України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Нез'явлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За статтею 124 Конституції України юрисдикція судів при здійсненні правосуддя поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас, виконуючи вимоги ст. 19 Конституції України, суд зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.
Таким чином, із змісту зазначеної процесуальної норми випливає, що звернення до господарського суду допускається виключно згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, яку визначено статтею 12 ГПК України
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Статтею 12 ГПК України визначено перелік категорій справ, які підпадають під юрисдикцію господарських судів. Відповідно до вказаної статті господарським судам підвідомчі 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Основні засади господарювання в Україні і регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначає Господарський кодекс України (ст.1 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
У пунктах 2, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам" № 10 від 24.10.2011р. (зі змінами) зазначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно із ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації
Під поняттям „справа адміністративної юрисдикції", наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Спеціальним нормативно - правовим актом, який визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальний захист є Закону України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.
Згідно з ч. 2 ст. 4 вказаного Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів апеляційного провадження, Херсонською міською громадською організацію «Бізнес-асоціація «Солідарність» пред'явлено позов до господарського суду Херсонської області про захист порушених прав члена організації ФОП Старостенка О.І. шляхом визнання протиправними дій Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області вчинених при здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 28.10.2008р. про стягнення з Старостенка О.І. на користь Сорокунського С.М. 301 265 грн. боргу, пов'язаних з вилученням арештованого майна, передачею його на реалізацію спеціалізованій торгівельній організації та неповерненням цього майна боржникові після того, як повторні торги з продажу арештованого майна не відбулися, а також відшкодування завданої такими протиправними діями матеріальної і моральної шкоди за рахунок державного бюджету. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ст. ст. 7, 11, 52, 57, 59, 62 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 22, 1174, 1192 ЦК України.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.
У п. 9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239) зазначено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.
Згідно з пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам" № 10 від 24.10.2011р. (зі змінами), господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно - правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно - правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.
У даному випадку вимога Херсонської міської громадської організації «Бізнес-асоціація «Солідарність» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної діями Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області, об'єднана з вимогою визнати такі дії протиправними.
З викладеного вбачається, що між сторонами відсутні правовідносини, які носять господарський характер, а також спір про право, що виник з відповідних відносин, а тому місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в прийнятті даної позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а в розумінні пункту 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області є суб'єктом владних повноважень.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що спір за позовом Херсонської міської громадської організації «Бізнес-асоціація «Солідарність» про визнання протиправними дій Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області та відшкодування завданої такими протиправними діями матеріальної та моральної шкоди повинен розглядатися та вирішуватися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а тому цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищенаведене, ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення як безпідставну.
Керуючись ст.ст. 99, 101-106 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
Ухвалу господарського суду Херсонської області від 12 березня 2015 року по справі № 923/392/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Херсонської міської громадської організації «Бізнес-асоціація «Солідарність» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повна постанова виготовлена 02.06.2015р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Величко Т.А.
Поліщук Л.В.