Провадження №22-ц/790/2645/15 Головуючий 1-ї інстанції - Цвірюк Д.В.
Справа №638/6552/14-ц Доповідач - Довгаль А.П.
Категорія: поділ майна подружжя
26 травня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Довгаль А.П.
суддів - Коваленко І.П., Коровіна С.Г.
при секретарі - Щегельському Д.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання права власності на квартиру, -
У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила: 1. визнати квартиру АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3; 2. розподілити майно подружжя, визнавши за нею право власності на вказану квартиру.
Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що з 15.04.1995року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають повнолітню дитину. На протязі останніх п'яти років вони шлюбні відносини не підтримували, а у подальшому шлюб між ними був розірваний. За час шлюбу було придбано спірну квартиру, кошти на придбання якої їй дала її мати - ОСОБА_5. При укладенні договору купівлі-продажу квартири вона присутньою не була через необхідність догляду за мамою, яка проживала у Полтавській області і на той час хворіла. Вони домовилися про те, що договір купівлі-продажу буде оформлено на чоловіка. Після розірвання шлюбу в лютому 2014 року позивач сплатила відповідачу 20 000,00дол. США за його частку в спірному майні, про що останнім складено розписку в присутності свідків. Вважає, що за таких обставин квартира повинна належати тільки їй.
В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року позов задоволено у повному обсязі.
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на майно, яке було придбано у шлюбі, а саме: квартиру АДРЕСА_1
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про відмову ОСОБА_2 в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на не відповідність висновків суду обставинам справи та на неналежну оцінку наданим доказам. Зокрема вказує, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.11.2011року у справі №2-6964/2011 були задоволені її вимоги до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу у розмірі 246 495,89грн. На підставі цього рішення видавався виконавчий лист та 09.11.2012року Дзержинським відділом виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження, по якому проводились виконавчі дії, в тому числі було накладено арешт на все майно в межах суми боргу, що належить боржнику ОСОБА_3, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить йому. На даний час рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.11.2011року не виконано. Вважає, що коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник конкретного об'єкта нерухомого майна не може розпоряджатися ним, оскільки не має одного з елементів права власності - розпоряджатися цим майном або не може розпорядитися ним без дозволу певних осіб, які мають чітко визначені конкретні майнові вимоги, що можуть бути реалізовані. Апелянт також зазначає, що оскаржуваним нею рішенням порушуються її права як кредитора і стягувача боргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Задовольняючи позов і визнаючи за позивачем право власності на всю спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ОСОБА_2 сплатила відповідачу ОСОБА_3 за його 1/2 частину квартири 20 000,00дол.США, то таким чином відбувся розподіл спільного сумісного майна подружжя.
Проте, погодитися з таким висновком не можна, оскільки суд дійшов його без повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з неправильним застосуванням та тлумаченням норм матеріального права, що привело до помилкового вирішення спору.
Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 15.04.1995р. по 28.01.2014р. Під час шлюбу подружжям на спільні сумісні кошти за договором купівлі-продажу квартири від 29.02.2000року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. за реєстровим №792, за 13 466,00грн. була придбана трикімнатна квартира, загальною площею 65,9кв., житловою площею 44,5кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на квартиру за цим договором було оформлено на відповідача ОСОБА_3 (а.с.11).
З моменту оформлення вищеназваного договору купівлі-продажу квартири - з 2000 року сторони або інші особи цей правочин не оспорювали, тобто погоджувалися, що це нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3
З урахуванням того, що вказана квартира придбана подружжям в 2000 році, тому до даних правовідносин застосовуються норми КпШС УРСР, які були чинними на той час.
Згідно ст.22 КпШС УРСР нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Статтею 28 КпШС УРСР передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Аналогічне положення містяться також у ст.ст. 60, 70 СК України.
Відповідно до положень ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільною сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 СК України).
Згідно роз'яснень, які містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21.12.2007року, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладання другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
У п.24 цієї постанови визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК).
Матеріали справи свідчать про те, що предметом заявленого позову є поділ лише квартири, а стосовно іншого майна подружжя, яке ними придбано у шлюбі, вимог не заявлено.
Вирішуючи спір, суд повинен був провести розподіл спільного сумісного майна подружжя з визначенням конкретної частки кожного з них, але цього зроблено не було. Матеріали справи також не містять даних про вартість квартири на час розгляду справи та будь-яких доказів у підтвердження причин неможливості переоформлення квартири відповідачем на позивача іншим шляхом, на що у позовній заяві посилається ОСОБА_2
Разом тим, із доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.11.2011року з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг в сумі 216 495,89грн. та судові витрати в розмірі 1 820,00грн. Ухвалою цього ж суду від 11.11.2011року в межах позовних вимог накладено арешт на рухоме і нерухоме майно та на грошові кошти, що належить ОСОБА_3, а також заборонено останньому відчужувати все майно, що належить йому на праві власності і знаходиться у нього або інших осіб. На вищевказане рішення суду видавалися виконавчі листи, які пред'являлися до виконання Дзержинському відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - ВДВС ХМУЮ), і на підставі цих виконавчих документів ВДВС було відкрито виконавче провадження, виконувалось ряд виконавчих дій, в тому числі винесено постанову від 09.11.2012року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Про факт знаходження квартири АДРЕСА_1 під забороною на відчуження було достеменно відомо позивачу і відповідачу. Про що також може свідчити позовна заява ОСОБА_2, з якою вона звернулась 10.09.2014року до Дзержинського районного суду м. Харкова (а.с.52-55), та в якій однією із заявлених вимог є - припинення дії, що порушує її право на державну реєстрацію права власності на майно визнаного рішенням Дзержинського районного суду від 10.06.2014року - шляхом припинення дії ухвали цього ж суду від 11.11.2011року про забезпечення позову ОСОБА_1 в частині накладення обтяжень - арешту та заборону на відчуження спірної квартири.
Оскільки спірна квартира знаходилась під арештом, тому відчужувати 1/2ч. квартири у такий спосіб, по суті продати позивачу 1/2ч. квартири за 20 000,00дол. США відповідач ОСОБА_3 не мав права.
З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення - про часткове задоволення позову в частині поділу спільного сумісного нерухомого майна - спірної квартири в рівних частках між колишнім подружжям ОСОБА_3.
Згідно п.4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307ч.1п.2), 309ч.1п.4), 313, 314ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року скасувати і ухвалити у справі нове рішенням, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання права власності на квартиру задовольнити частково.
Провести розподіл спільного сумісного майна подружжя.
Визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 право власності - за кожним - по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Судді -