Провадження № 22-ц/790/2748/15 Головуючий 1 інстанції - Стеганцов С.М.
Справа № 637/410/14 Доповідач - Кружиліна О.А.
Категорія: земельні
20 травня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - Кружиліної О.А.,
суддів колегії - Кіся П.В.,Макарова Г.О.,
за участю секретаря - Сементовської О.М., Шалімової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 07 липня 2014 року
за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківагро-2000» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -
15 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду Харківської області з позовом до ТОВ «Харківагро-2000», в якому просив визнати договір оренди, укладений 17.11.2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Харківагро-2000», зареєстрований в Державному реєстрі земель 26 квітня 2011 року недійсним.
Витребувати з незаконного володіння та користування ТОВ «Харківагро-2000» земельну ділянку, розташовану на території Петрівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, площею 3,8633 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1 та повернути зазначену земельну ділянку ОСОБА_3
Зобов'язати Реєстраційну службу Шевченківського районного управління юстиції Харківської області скасувати запис в Державному реєстрі земель від 26 квітня 2011 року про державну реєстрацію договору оренди від 17.11.2008 року.
Стягнути з ТОВ «Харківагро-2000» на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 3,8633 га, яка належить йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, місце розташування - Петрівська сільська рада.
В листопаді 2008 року він виїхав до Російської Федерації на роботу. Перед виїздом він надав свою земельну ділянку відповідачу за усною домовленістю, без складання будь-яких документів. Під час відпустки в кінці 2011 року він приїхав додому та вирішив звернутися до відповідача з проханням повернути земельну ділянку і в той же час дізнався, що відповідач має зареєстрований договір оренди між ними.
В зазначеному договорі в місці, де повинен бути його підпис написано його прізвище. Хто написав його прізвище в договорі невідомо. Разом з договором йому додому принесли акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі, в яких також стоїть нібито його підпис. Він не підписував жодного з цих документів, а отже і не передавав у користування ТОВ «Харківагро-2000» земельну ділянку.
Договір оренди земельної ділянки, який нібито укладено 17.11.2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000», є недійсним.
Про існування договору оренди землі та його реєстрацію у відповідному органі позивач дізнався лише у кінці 2011 року, після звернення до відповідача з проханням повернути земельну ділянку.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 07 липня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 07липня 2014 року скасовано.
Позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним договір оренди, укладений 17.11.2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000», зареєстрований у Державному реєстрі земель 26 квітня 2011 року та витребувано з незаконного володіння та користування ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000», розташовану на території Петрівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, площею 3,8633 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1 та повернено зазначену земельну ділянку ОСОБА_3
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1123,60 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 07 липня 2014 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року касаційну скаргу ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Апеляційного суду Харківської області.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з положень статті 93, ЗК України, статей 203,215, частини 1 статті 261,397,638,640 ЦК України, статей 10, 57-61 ЦПК України з врахуванням роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» та тих обставин, що ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» на правових підставах, згідно зареєстрованого належним чином договору оренди, використовує земельну ділянку позивача, з виплатою орендної плати з урахуванням індексу інфляції. При цьому, суд прийшов до висновку, що позивачем строки позовної давності звернення до суду не пропущені, оскільки про своє порушене право позивач дізнався в 2011 році, що об'єктивно підтверджується його зверненням з позовною заявою до суду.
З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 належить земельна ділянка на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Петрівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, площею 3,8633 га. ( том 1 а.с.8).
Восени 2008 року зазначену ділянку, позивач передав відповідачу у користування за усною домовленістю, а сам виїхав до Російської Федерації на роботу.
Наприкінці 2011 року, повернувшись додому він звернувся до відповідача з проханням повернути належну йому земельну ділянку і в той же час дізнався, що у відповідача є договір оренди землі, який начебто був укладений 17 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» та зареєстрований у Державному реєстрі земель 26 квітня 2011 року.
Позивач, посилаючись на те, що ніякого договору оренди землі він не укладав і не підписував, не підписував він також і акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі, звернувся 15 квітня 2014 року з зазначеним позовом.
Спірний договір оренди земельної ділянки від 17 листопада 2008 року № 103 було зареєстровано 26 квітня 2011 року у Державному реєстрі земель, про що вчинено запис № 632578574000054( том 1 зворот а.с. 10).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним. Якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору .
Статтею 93 ЗК України закріплено право оренди земельної ділянки.
Частиною 1 статті Закону України « Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, статтею 18 цього Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.
Отже, зазначений договір є укладеним і оспорюваним на предмет дійсності.
Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У частині 1 статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою,п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У висновку експерта від 22 жовтня 2013 року № 363 зазначено, що підписи від імені ОСОБА_3 у двох примірниках договору оренди земельної ділянки від 17 листопада 2008 року № 103 в графі «орендодавець» , двох примірниках акта визначення меж земельної ділянки в натурі від 17 листопада 2008 року в графі «орендодавець» та двох примірниках акта приймання-передачі земельної ділянки від 17 листопада 2008 року в графі «земельну ділянку передав орендодавець» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою ( том 1 а.с. 81-89).
Апеляційний суд приймає за письмовий доказ зазначений висновок експерта і вважає, що позивачем доведено, що договір оренди земельної ділянки № 103 від 17.11.2008 року він не підписував , що є порушенням вимог частини 3 статті 203 ЦК України і дає підстави для визнання договору недійсним.
У липні 2014 року до суду першої інстанції представником відповідача була подана заява про застосування спливу строків позовної давності, в якій він просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «ХАРКІВАГРО-2000» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння у повному обсязі ( том 1 а.с. 79-80).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За захистом свого порушеного права, ОСОБА_3 звернувся до суду 15 квітня 2014 року ( том 1 а.с. 2-5).
З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом 2008-2013 років отримував орендну плату за спірним договором оренди землі в натуральній формі, що підтверджують його підписи у відповідних відомостях, наявних у справі ( том 1 а.с. 51-62).
Доказів на підтвердження неотримання позивачем від відповідача орендної плати протягом 2008-2013 років за оренду земельного пая ОСОБА_3 не надано.
Враховуючи зазначені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 майже шість років не звертався до відповідача щодо безпідставного користування належною йому земельною ділянкою, що фактично свідчить про прийняття позивачем виконання за оспорюваним договором.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що твердження ОСОБА_3 про те що він дізнався про існування оспорюваного договору лише наприкінці 2011 року є безпідставними, а тому суд приходить до висновку , що строк, у межах якого ОСОБА_3 міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, пропущено без поважних причин.
Апеляційний суд вважає, що початок строку позовної давності для пред'явлення даного позову у позивача виник з моменту отримання ним орендної плати за оренду земельної ділянки розташованої на території Петрівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, площею 3,8633 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1 , тобто з 2008 року.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 307 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовляє ОСОБА_3 у задоволенні позовних з підстав, передбачених частиною 4 статті 267 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, судова колегія судової палати ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 07 липня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог з інших підстав.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя-
Судді колегії-