Провадження: № 22-ц-/790/3040/15 Головуючий: 1 інстанції
Справа: № 636/2195/14-ц Гуменний З.І.
Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.
·
26 травня 2015 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
за участю секретаря: Каменської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 вересня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -
У червні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі: ПАТ «КБ «Надра») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 03 грудня 2007 між банківською установою - ВАТ КБ «Надра» (на теперішній час ПАТ КБ «Надра») та відповідачем ОСОБА_3 як позичальником та відповідачкою ОСОБА_2 як поручителем, було укладено трьохсторонній змішаний Договір «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45, згідно якого позичальнику ОСОБА_3 на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання - придбання автомобіля «ВАЗ 210994-20», 2007 року випуску, було надано кредит у сумі 40 500,00 грн., з кінцевим строком його повернення 30 листопада 2012 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 19,4 % річних.
За умовами зазначеного договору позичальник ОСОБА_3 зобов'язався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними платежами шляхом сплати суми мінімального необхідного платежу, розмір якого складає 1075,78 грн.
При цьому, відповідачка ОСОБА_2 поручилася перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_3 у повному обсязі узятих на себе кредитних зобов'язань та взяла на себе солідарну з ним відповідальність за їх невиконання.
07 жовтня 2011 року між тими ж сторонами було укладено Додаткову трьохсторонню угоду №1 до Договору «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03.12.2007 року, відповідно до якої вони визначили кінцевим терміном повернення отриманого кредиту 30 травня 2014 року, а в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 своїх договірних зобов'язань за вказаним Договором, останній передав в заставу банку транспортний засіб - належний йому автомобіль марки «ВАЗ 210994-20», 2007 року випуску», реєстраційний № НОМЕР_1.
Банківська установа - ВАТ КБ «Надра» свої договірні зобов'язання за Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_3 кредитні кошти для придбання автомобіля у вищезазначеному розміру.
Однак, позичальник ОСОБА_3 узяті на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення отриманого кредиту не виконав і в установлений договором строк запозичені грошові кошти банківській установі не повернув, у зв'язку з чим станом на 06.06.2014 року утворилась значна кредитна заборгованість, загальний розмір якої складає 25 611,23 грн., та складається з заборгованості по тілу кредиту - 19 349,07 грн., заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 2 989,37 грн., заборгованості по сплаті нарахованої банком пені в розмірі 1 668,33 грн. та штрафу в розмірі 1 604,46 грн.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник ОСОБА_3 та його поручитель ОСОБА_2 добровільно повертати кредитору запозичені грошові кошти не бажають, позивач - ПАТ «КБ «Надра» просив суд у примусовому порядку стягнути на його користь з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, кредитну заборгованість за Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року в загальному розмірі 25 611,23 грн., а також судові витрати, понесені ним по справі, що пов'язані зі сплатою судового збору.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» задоволено.
Стягнуто з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року в загальному розмірі 25 611,23 грн.
При цьому судом першої інстанції вирішено й питання судових витрат по справі.
Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить змінити це судове рішення в частині, що стосується задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» шляхом солідарного стягнення з відповідачів існуючої кредитної заборгованості за Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року, та задовольнити вимоги кредитора за рахунок заставного майна боржника ОСОБА_3, а саме - автомобіля ВАЗ 210994-20, 2007 року випуску, що належить останньому на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу №6344/7 від 30.11.2007 року.
В обґрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.
Зокрема, апелянт вказує на те, що як умовами Договору «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007, укладеного між сторонами, так і умовами Додаткової угоди № 1 до цього договору від 07 жовтня 2011 року, прямо передбачено право кредитора в разі порушення позичальником своїх договірних зобов'язань задовольнити свої вимоги за рахунок предмета Застави, яким є належний відповідачу ОСОБА_3 на праві власності автомобіль ВАЗ 210994-20, 2007 року випуску, однак суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначені обставини належної уваги не звернув, у зв'язку з чим безпідставно задовольнив заявлені банківською установою вимоги шляхом стягнення існуючої кредитної заборгованості безпосередньо з відповідачів.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За приписами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.
За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Загальні умови виконання зобов'язань передбачені ст. 526 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, в разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за його порушення визначені у Главі 51 ЦК України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне) виконання (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.
Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового).
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними вище нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також умовами укладених між сторонами договорів кредиту та поруки, а тому встановивши факт неналежного виконання позичальником ОСОБА_3 своїх договірних зобов'язань, що підтверджується наданими банківською установою письмовими доказами, в тому числі й розрахунком кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_3, обґрунтовано задовольнив заявлені ПАТ «КБ «Надра» позовні вимоги, стягнувши з відповідачів по справі (боржника та його поручителя) солідарно на користь останнього існуючу кредитну заборгованість за Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року у вищезазначеному розмірі.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 про те, що Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року та Додатковою угодою № 1 до цього договору від 07 жовтня 2011 року прямо передбачено право кредитора в разі порушення позичальником своїх договірних зобов'язань задовольнити свої вимоги за рахунок предмета Застави, яким є належний відповідачу ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль ВАЗ 210994-20, 2007 року випуску, а тому суд першої інстанції повинен був задовольнити заявлені банком позовні вимоги, саме за рахунок заставного майна, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК України).
Таким чином суб'єкт права може вибрати один або декілька способів захисту. Це правило не розповсюджується на випадки, для яких встановлений конкретний спосіб захисту права.
Відсутність правових норм, які закріплюють конкретний спосіб захисту цивільних прав, або наявність можливості застосувати різні способи означає, що стороні належить право вибору.
Види забезпечення виконання зобов'язання передбачені законодавцем у ст. 546 ЦК України.
Відповідно до вказаної правової норми виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
За змістом ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, передбачені статтею 589 ЦК України.
Відповідно до цієї правової норми у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Як роз'яснено в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Відповідно до п.п. 3.1.5, 3.1.6 укладених між сторонами Договору «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року та Додаткової угоди № 1 до цього договору від 07 жовтня 2011 року сторони передбачили, що при порушенні Позичальником умов зазначеного Договору щодо строків виконання Зобов'язання у Банку виникає право на задоволення вимог, забезпечених заставою, за рахунок предмета Застави.
Звернення стягнення на предмет Застави здійснюється згідно чинного законодавства.
Таким чином, аналізуючи наведене вище, слід визнати, що одержання задоволення позивачем ПАТ «КБ «Надра» своїх вимог за укладеним між сторонами Договором «Автопакет» №6/4/11/2007/980-К/45 від 03 грудня 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави: належний позичальнику ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль марки «ВАЗ 210994-20», 2007 року випуску», реєстраційний № НОМЕР_1, є виключно правом, а не обов'язком позивача, а відтак суд першої інстанції правильно прийняв рішення у справі відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених банківською установою вимог.
Інші доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 вересня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: