Справа: № 826/20214/14 Головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П. Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Іменем України
26 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Горбань Н.І.,
суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,
при секретарі: Драч М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2015 року у справі за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Громадянин Афганістану ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 10.11.2014 року №613-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2015 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на її думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необ'єктивність судового рішення, що є підставами для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в Афганістані, за національністю - таджик, за віросповіданням - мусульманин-суніт, одружений, має шістьох дітей.
На територію України прибув приблизно 04.05.2013 року нелегально. Жодних документів, що посвідчують особу, не має.
28 травня 2013 року громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві (далі - ГУ ДМС України у м. Києві) із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Свою історію побоювань позивач обґрунтував тим, що у січні 2013 року особа на ім'я Торгуль запропонувала йому одружитись на його чотирнадцятирічній доньці. Позивач відмовив вказаній особі. Після цього, як стверджує позивач, Торгуль ще кілька разів висловлював свої наміри стосовно доньки позивача, при цьому, використовуючи погрози. Після чергової пропозиції позивач погодився на шлюб, проте через короткий проміжок часу разом із сім'єю залишив територію Афганістану.
Рішенням ДМС України від 07.10.2013 року №597-13 у задоволенні заяви позивача щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2014 року у справі №826/20331/13-а у задоволенні позову громадянина Афганістану ОСОБА_3 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року у справі №826/20331/13-а постанову суду першої інстанції скасовано, позов громадянина Афганістану ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 07.10.2013 року №597-13; зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_3 від 28.05.2013 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На виконання вказаного рішення суду рішенням Державної міграційної служби України від 12.05.2014 зобов'язано Головне управління ДМС України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС України.
За результатами повторного розгляду заяви позивача від 28.05.2013 ДМС України прийнято рішення від 10.11.2014 № 613-14 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно частини 1 статті 6 Закону №3671-VI, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.
15.12.2014 позивачем від ГУ ДМС України у м. Києві отримано повідомлення від 26.11.2014 року № 147 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із доповідями неурядових міжнародних організацій ситуація в Ісламській республіці Афганістан, які наявні в матеріалах справи, продовжують надходити повідомлення про широке розповсюдження примусових шлюбів для неповнолітніх дівчат та про ризики, із якими стикаються сім'ї, які не погоджуються видавати своїх дочок заміж проти їх волі. Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивними положеннями в країні та історією, яка відбулася особисто з донькою позивача. Побоювання бути переслідуваним може бути цілком обґрунтованим незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування - державні органи, чи ні.
Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який покладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Відсутність документального підтвердження усних доводів особи, що має на меті отримати статус біженця, не повинно перешкоджати у прийняті рішення щодо оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, якщо фактичні дані, наведені заявником, співпадають із відомими фактами, є вірогідними, логічно послідовними, а отже, такими, що викликають довіру. Відсутність у позивача письмових доказів, які підтверджують його побоювання з приводу можливості переслідування його родини за відмову видати неповнолітню дочку заміж за командира Торгуля, не може слугувати підставою для прийняття висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Переслідування з боку заможного і впливового чоловіка, який хотів одружитися з малолітньої дитиною позивача, (в тому числі бути вбитим ними) в Афганістані та не мати можливості отримати захист від органів державної влади, є обґрунтованими.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2014 задоволено позовні вимоги громадянки Афганістану ОСОБА_8, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 597-13 від 07 жовтня 2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_8 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначеним рішенням встановлено обставини, які свідчать про побоювання громадянки Афганістану ОСОБА_8 стати жертвою переслідувань її родини в разі повернення до Афганістану, які є ідентичними тим, що загрожують громадянину Афганістана ОСОБА_3, і через які вони покинули територію своєї країни, оскільки останній є її чоловіком.
Крім того, у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26.08.2014, складеного посадовою особою Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, наведено аналіз ситуації в країні походження позивача з посиланням на: «Совет по правам человека. Двадцать шестая сессия. Универсальный периодически обзор 4 апреля 2014 г. Доклад рабочей группы по универсальному периодическому обзору Афганистан».
Разом з тим, з наданих представником позивача інформацій з офіційного сайту Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, яке є органом, відповідальним за організацію сесій робочих груп для підготовки Універсального періодичного огляду, 04.04.2014 жодного проведення сесії не відбувалось. Найближчою до вказаної дати є 19-та сесія Універсального періодичного огляду, період: з 28 квітня по 9 травня 2014 року, і в зазначений період ситуація у країні Афганістан взагалі не розглядалась.
Крім того, відповідно до пункту 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, у висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Вказаний висновок, на підставі якого, в тому числі, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 10.11.2014 № 613-14 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не тільки не відповідає наведеним вище вимогам пункту 4.1. Правил, оскільки не містить наведеної у даному пункті інформації, а взагалі містить посилання на неіснуючі докази.
Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що відповідачем взагалі не доведено обґрунтованості та законності рішення від 10.11.2014 №613-14, з огляду на що визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи апеляційної скарги та представника апелянта в судовому засіданні не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вони не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
В задоволенні апеляційної скарги Державної міграційної служби України - відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Н.І.Горбань
Судді: Г.В. Земляна
Є.О. Сорочко
Повний текст ухвали виготовлено 28.05.2015 року.
.
Головуючий суддя Горбань Н.І.
Судді: Сорочко Є.О.
Земляна Г.В.