Справа № 344/14678/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1159/2015
Категорія 39
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.
27 травня 2015 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючого: Горблянського Я.Д.
суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.
секретаря: Капущак С.В.
з участю: апелянта ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 квітня 2015 року, -
В вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулась в суд з вказаним позовом, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4, після чого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1. 08.02.1997 року померла бабуся нотаріально посвідчила заповіт на користь позивача. Проте, відповідачка, яка є дочкою спадкодавця, на підтвердження прав на спадщину подала в нотаріальну контору заповіт, посвідчений на її користь 10.10.2006 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за №4525. Оскільки спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій під час посвідчення вказаного заповіту через похилий вік і стан здоров'я, позивачка просила визнати правочин недійсним.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17.04.2015 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням, вважаючи його необґрунтованим, в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що свій позов обґрунтовувала тим,що її баба ОСОБА_4, яка проживала з нею по АДРЕСА_1 не могла скласти усвідомлений заповіт на користь відповідачки, оскільки на момент вчинення такого правочину знаходилась під опікою позивача, була похилого віку, потребувала догляду, хворіла з 2002 року, не могла обходитись без сторонньої допомоги і не усвідомлювала значення своїх дій. Тому за клопотанням позивача ухвалою суду від 14.04.2014 року призначено проведення психіатричної експертизи, для проведення якої Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня запросила провести допит в судовому засіданні позивача, відповідача, нотаріуса та інших незалежних свідків на предмет поведінки померлої та стану її здоров'я. Проте, при розгляді справи суддею клопотання позивача в судовому засіданні про допит свідків були відхилені і жодних дій для вирішення цього питання судом вчинено не було, натомість необґрунтовано зроблений висновок в судовому рішенні, що позивач ухиляється від подання додаткових даних експертній установі.
Також ОСОБА_2 вказує, що суд неправомірно відмовив сторонам у затвердженні мирової угоди, що не дало можливості сторонам закінчити спір за взаємною згодою в межах процесуального законодавств. Суддя, вважаючи, що між сторонами не існує спору в разі погодження ними мирової угоди, не врахував, що нотаріально вони не зможуть врегулювати свій багаторічний спір через відсутність довіри. Відразу після постановлення ухвали про відмову у визнанні мирової угоди в тому ж судовому засіданні ухвалено рішення по справі без дослідження обставин справи та розгляду процедурних питань. Крім того, судом вказувалось, що мирова угода не стосується предмета позову, а тому не підлягає визнанню, однак не враховано, що до спадкової маси відносилась квартира АДРЕСА_1, яка є предметом мирової угоди. Тому взаємні поступки сторін, що були вчинені в двох заявах про визнання мирової угоди стосуються безпосередньо предмета позову. Вказує, що такі дії судді призвели до нових конфліктів між сторонами і ускладнили їхні стосунки.
Зважаючи на наведені доводи просить оскаржуване рішення скасувати та визнати мирову угоду від 30.03.2015 року та закрити провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача є необґрунтованими, засновані на припущеннях та є формою зловживання правом на звернення до суду.
З таким висновком колегія суддів погоджується.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, після чого відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема і на квартиру за адресою АДРЕСА_1
08.02.1997 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь ОСОБА_2
Згідно із ч.ч. 2 і 3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
10.10.2006 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу посвідчено заповіт ОСОБА_4, відповідно до якого все своє майно, що буде належати їй на час смерті, заповіла ОСОБА_3
Заявляючи позов про визнання вказаного заповіту недійсним, ОСОБА_2 вказувала підставою не усвідомлення заповідачем на час вчинення правочину значення своїх дій в зв'язку з похилим віком та станом здоров'я відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України. Відповідно до вказаної норми правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Спір стосовно визнання заповіту недійсним виник не вперше. Так, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 29.12.2009 року позовну заяву ОСОБА_5 (матері позивачки) до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду за заявою позивача.
В квітні 2010 року ОСОБА_2 представляючи інтереси своєї матері ОСОБА_5 звернулась до суду про визнання заповіту недійсним покликаючись на те, що заповіт спадкодавець особисто не підписувала. За ухвалою судді від 31.10.2012 року проведена Тернопільським відділенням КНДІСЕ проведена судово-почеркознавча експертиза, у висновку до якої зазначено, що підпис від імені ОСОБА_4 на заповіті виконано нею. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.04.2013 року за заявою позивача позовну заяву залишено без розгляду.
Представник відповідача в заяві від 23.09.2013 року просив застосувати до спірних відносин строк позовної давності (а.с.17).
Справді, позивач звернувшись в суд 11.09.2013 року з позовом пропустила трьохрічний строк позовної давності, визначений ст.257 ЦК України, оскільки ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Проте, відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 12.2009 року недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови в позові.
Судом досліджено, що безпосередньо до та після складення спірного заповіту ОСОБА_4 неодноразово укладались інші правочини, зокрема довіреності від 28.09.2006 року, 08.11.2006 року, 20.01.2007 року (а.с.63-65), в яких нотаріусом перевірялась її дієздатність.
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині не сприяння судом в проведенні експертизи, призначеної 14.04.2014 року ухвалою суду, то колегія такі відхиляє виходячи з наступного. Так КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» повернула без виконання матеріали цивільної справи, вказавши, що для завершення посмертної судової психіатричної експертизи потрібно допитати в судовому засіданні позивача, відповідача, нотаріуса та інших свідків, які можуть вказати про стан ОСОБА_4 на момент складення спірного заповіту. Позивачкою не надано доказів та письмово не заявлено про допит свідків в порядку ст.136 ЦПК України, про які просив експерт, в зв'язку з чим експертиза проведена не була.
Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Враховуючи вимоги ст. 60 ЦПК та виходячи з принципу змагальності незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої, і підставу позову повинен довести саме позивач.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що зі сторони позивача не надано виключних доказів в підтвердження заявленого позову, а матеріалами справи спростовуються доводи позивача про недійсність правочину.
Сторонами двічі до суду подавався текст мирових угод, у визнанні яких ухвалами судді від 12.03.2015 року та від 17.04.2015 року обґрунтовано відмовлено.
Згідно ч.5 ст.175 ЦПК України якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 30.03.2015 року, вірно з'ясував, що питання, пов'язані з відмовою від спадщини не можуть бути вирішені судом, оскільки вони вирішується шляхом подачі відповідної заяви спадкоємцем до нотаріальної контори, а питання користування і володіння квартирою за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола 138/47 не є предметом даного спору.
Згідно пояснень сторін, наданих апеляційному суду, на даний час спадщина нотаріально не оформлена.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 квітня 2015 року року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: Я.Д. Горблянський
Р.Й. Матківський
В.Д. Фединяк