06.05.2015 р. Справа№ 914/4003/14
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Р.Матвіїва, судді А.Мазовіти, судді М.Петрашка при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн", м. Львів;
до відповідача: Приватного підприємства "ТІМ", м. Львів;
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка Юрія Романовича, м. Львів;
про: визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності.
У судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з'явився;
відповідача: Потинський А.М. - представник на підставі довіреності б/н від 01.12.2014 року.
третьої особи: Сиротяк Ю.Р. - особисто.
Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 14.11.2014 року прийнято позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн" до Приватного підприємства "ТІМ" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка Юрія Романовича про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року. Розгляд справи призначено на 09.12.2014 року.
Ухвалою суду від 20.11.2014 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн" про збільшення позовних вимог та задоволено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
У судовому засіданні 09.12.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав клопотання про подання доказів, клопотання про виконання вимог ухвали суду, заяву про збільшення розміру позовних вимог та витяги з ЄДРПОУ. Представник відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, заяву про застосування позовної давності. Представник третьої особи проти позову заперечив, подав письмові пояснення по справі. Заяву про збільшення розміру позовних вимог суд вирішить у строки та порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Розгляд справи відкладено на 12.01.2015 року.
Ухвалою суду від 10.12.2014 року заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 5811/14 від 08.12.2014 року) повернуто позивачу без розгляду. 21.01.2015 року надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду від 10.12.2014 року, яку ухвалою суду від 26.01.2015 року повернуто позивачу.
У судовому засіданні 12.01.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав пояснення по суті спору та клопотання про продовження строку розгляду справи. Представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заперечення на заяву про збільшення позовних вимог. Представники відповідача та третьої особи ознайомились з поданими документами у судовому засіданні. Судом продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 28.01.2015 року.
Ухвалою суду від 28.01.2015 року призначено колегіальний розгляд справи № 914/4003/14 у складі трьох суддів. Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 29.01.2015 року іншими суддями по справі визначено суддю Петрашка М.М. та Мазовіту А.Б. Розгляд справи призначено на 24.02.2015 року.
У судове засідання 24.02.2015 року сторони та третя особа явку представників забезпечили. Від представника позивача надійшли повторна заява про збільшення розміру позовних вимог та пояснення по справі з долученням до матеріалів справи копії договору оренди зі змінами. Представником відповідача подано клопотання про витребування доказів у позивача та третьої особи, зокрема, оригінали протоколу № 2/2006 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» від 14.02.2006 року для огляду в судовому засіданні. Судом задоволено клопотання про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 26.02.2015 року.
У судове засідання 26.02.2015 року сторони та третя особа явку представників забезпечили, додаткових доказів, клопотань не подали. Третя особа (приватний нотаріус) особисто надав суду для ознайомлення матеріали нотаріальної справи із текстом оригіналу протоколу № 2/2006 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн" від 14.02.2006 року, однак з метою долучення данного документу до матеріалів справи суд вважає за необхідне зобов'язати нотаріуса вилучити текст протоколу з матеріалів нотаріальної справи та надати його суду до наступного судового засідання. Заяву про збільшення розміру позовних вимог від 23.02.2015 року суд ухвалив повернути заявнику без розгляду, про що винесено відповідну ухвалу. Розгляд справи відкладено на 17.03.2015 року.
03.03.2015 року надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду від 26.02.2015 року про повернення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, яку ухвалою суду від 06.03.2015 року повернуто позивачу без розгляду.
У судове засідання 17.03.2015 року з'явилися представники сторін, вимоги попередніх ухвал суду повністю не виконали. Представник відповідача подав клопотання про призначення технічної експертизи документів та заперечення на пояснення, подані раніше представником позивача. Третя особа явки представника у судове засідання не забезпечила. Розгляд справи відкладкно на 01.04.2015 року.
У судовому засіданні 01.04.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав заперечення на клопотання відповідача про призначення технічної експертизи документів. Представник відповідача проти позову заперечив, наполягав на задоволенні клопотання про призначення експертизи. Представник третьої особи проти позову заперечив. Судом відкладено розгляд справи на 22.04.2015 року.
У судове засідання 22.04.2015 року з'явився представник позивача. Від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення та продовження строку розгляду справи. Судом продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 06.05.2015 року.
У судове засідання 06.05.2015 року представник позивача явки представника не забезпечив, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Від представника відповідача надійшли клопотання про долучення доказів по справі та додаткові пояснення.
Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Клопотань про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами сторонами не заявлялось.
Представникам сторін і третій особі, що брали участь у судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.
У судовому засіданні 06.05.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору. Спір між сторонами виник внаслідок незаконного (під впливом помилки), на переконання позивача, укладення договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн" (надалі по тексту рішення - позивач, продавець згідно з договором) та Приватним підприємством "ТІМ" (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець згідно з договором). Так, позивач звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "ТІМ" з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності шляхом повернення покупцем майна і продавцем оплачених коштів.
Позивач зазначає, що укладення договору купівлі-продажу вчинялося під впливом помилки, оскільки рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобуддизайн", на яких вирішувалось питання продажу нерухомого майна, було прийнято рішення продати відповідне майно Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ», а не Приватному підприємству «ТІМ». Вказані підприємства є різними юридичними особами, відтак, укладений договір просить визнати недійсним і застосувати наслідки недійсності правочину.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив, зазначив про схвалення у подальшому вчиненого правочину, про неможливість застосування наслідків недійсності правочину, про сплив позовної давності, заявив клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, а саме протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» № 2/2006 від 14 лютого 2006 року. Зокрема, як підставу звернення з вказаним клопотання відповідач зазначив про те, що такий протокол міг бути виготовлений в 2014 році, з метою створення передумов для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» до господарського суду Львівської області з даним позовом, у зв'язку з намаганням повернути об'єкт нерухомого майна, який у 2006 році був правомірно відчужений Приватному підприємству «ТІМ» на підставі оскаржуваного договору купівлі - продажу будівлі від 22 лютого 2006 року.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 22 лютого 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» та Приватним підприємством «ТІМ» був укладений договір купівлі-продажу будівлі, відповідно до п.1. якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» продало Приватному підприємству «ТІМ» будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2», загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45.
Від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» договір підписаний генеральним директором ОСОБА_3, а від Приватного підприємства «ТІМ» договір підписаний директором ОСОБА_4.
Зазначений договір купівлі-продажу будівлі посвідчений 22.02.2006 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Юрієм Романовичем, зареєстрований в реєстрі за №645.
Пунктом 3 договору купівлі-продажу будівлі від 22.06.2006 року передбачено, що продаж будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, було вчинено за 3 903 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 650 500,00 грн., які повністю будуть сплачені покупцем на рахунок продавця після підписання цього договору на протязі 30 банківських днів. Також цим пунктом передбачено, що повний розрахунок за договором та передача Об'єкта буде підтверджуватись Актом приймання - передачі.
22 лютого 2006 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» в особі генерального директора ОСОБА_6, який діяв на підставі Статуту, та Приватним підприємством «ТІМ» в особі директора ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту, було підписано Акт приймання-передачі приміщення, за яким продавцем було передано, а покупцем прийнято у власність будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45.
Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу будівлі від 22.06.2006 року був укладений на виконання рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн», оформленого протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» № 2/2006 від 14 лютого 2006 року. Зокрема, по другому питанню порядку денного зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» було вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ» будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, за ціною 3 903 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 650 500,00 грн.
Крім того, вказаним рішенням по третьому питанню порядку денного зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн», оформленим протоколом № 2/2006 від 14 лютого 2006 року, директору Товариства ОСОБА_6 було надано всі повноваження щодо продажу корпусу будівлі № 59, зокрема, укладати та підписувати нотаріальні договори, пов'язані з цим продажем.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, позивач стверджує, що генеральний директор ОСОБА_6 продав належну Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, не Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ», як вирішено зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн», а зовсім іншій юридичній особі - Приватному підприємству «ТІМ», а відтак, договір був укладений під впливом помилки, в результаті чого наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Однак, твердження позивача не доведені матеріалами справи, а також спростовуються нормами законодавства.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України). Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову) (абз. 5 п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Згідно з рекомендаціями Пленуму Вищого господарського суду України, наведеними у постанові від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судом роз'яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Згідно п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
Як вбачається з позовної заяви, позивач стверджує, що він мав намір продати спірний об'єкт нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ», а не Приватному підприємству «ТІМ».
Проте, жодних доказів про існування намірів позивача укладати договір із ТОВ «ТІМ» позивач не надав, а в матеріалах справи відсутні докази існування юридичної особи ТОВ «ТІМ» на момент укладення оспореного договору, та відсутні докази існування будь-яких правовідносин між позивачем та такою юридичною особою.
Крім того, за приписами частин 1, 2 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання передбачено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.4. постанови «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених ст. 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Отже, із змісту статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець вважає не тільки прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Така правова позиція узгоджується із висновками Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, викладених в постанові від 19 серпня 2014 року по справі № 3-59гс14.
Матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» прийняло виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2006 року шляхом підписання представником позивача - генеральним директором ОСОБА_6 наявного у матеріалах справи Акту приймання-передачі приміщення від 22 лютого 2006 року, який відповідно до п. 3 оскаржуваного Договору підписується стороною правочину тільки після виконання зобов'язань щодо проведення оплати будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України унеможливлює визнання цього договору недійсним.
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» протягом 8 років не було вчинено жодних дій, які б свідчили про те, що Товариство не погоджується з укладенням оскаржуваного договору, і тільки в 2014 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» звернулось до господарського суду Львівської області з даним позовом.
Водночас, наявність у протоколі зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» № 2/2006 від 14 лютого 2006 року відомостей про те, що рішенням зборів учасників позивача по другому питанню порядку денного було вирішено продати будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ» суд розцінює як технічну описку, а не помилку щодо сторони правочину, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
За змістом ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» прийняття рішень вищим органом управління товариства з обмеженою відповідальністю - загальними зборами учасників товариства пов'язується з волевиявленням учасників, які беруть участь у вищенаведених загальних зборах та володіють більшістю голосів при прийнятті відповідних рішень.
При цьому, за приписами ч. 4 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.
Таким чином, за умови участі в товаристві з обмеженою відповідальністю, учасника, який володіє часткою, що становить більш ніж 60 % статутного капіталу товариства, прийняття відповідних рішень загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю можливе тільки за наявності волевиявлення такого учасника товариства.
Як зазначалося вище, при укладенні спірного договору купівлі-продажу будівлі від 22.06.2006 року від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» діяв генеральний директор Товариства - ОСОБА_6.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як вбачається, з долученого відповідачем до матеріалів справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20.04.2015 року № 1000048540, станом на 14 лютого 2006 року, статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» становив 100 000,00 грн.
Згідно з відомостями, що наведені у вищевказаному Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 14 лютого 2006 року, до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» входили наступні особи: ОСОБА_8, який володів часткою в статутному капіталі Товариства в розмірі 5800,00 грн., що становило 5,8 % статутного капіталу вищенаведеного Товариства, ОСОБА_7, яка володіла часткою в статутному капіталі Товариства в розмірі 11600,00 грн., що становило 11,6 % статутного капіталу вищенаведеного Товариства, ОСОБА_6, який володів часткою в статутному капіталі Товариства в розмірі 82600,00 грн., що становило 82,6 % статутного капіталу вищенаведеного Товариства.
Таким чином, при прийнятті рішень загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» ОСОБА_6 володів гарантованою більшістю голосів, а відтак, будь-які рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» повинні були прийматись виключно за наявності волевиявлення ОСОБА_6 як учасника Товариства, який володів контрольним пакетом голосів при визначення кворуму та голосуванні.
Водночас, якщо укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2006 року суперечило б прийнятим зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» від 14 лютого 2006 року рішенням, ОСОБА_6, який був учасником позивача, що володів часткою в статутному капіталі позивача в розмірі 82,6 % статутного капіталу, та шляхом участі в зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» від 14 лютого 2006 року приймав рішення щодо відчуження нерухомого майна Товариства та був ознайомлений зі змістом прийнятих рішень, не укладав би оскаржуваного договору.
Вищенаведені обставини, виключають можливість помилки щодо сторони договору - покупця при укладенні спірного договору, а вказують, на наявність опечатки в протоколі зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» № 2/2006 від 14 лютого 2006 року в частині визначення організаційно-правової форми покупця (товариство з обмеженою відповідальністю «ТІМ» замість приватне підприємство «ТІМ»).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2006 року з Приватним підприємством «ТІМ» відповідало волевиявленню Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн», а відтак, і до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2006 року на підставі ст. 229 Цивільного кодексу України як такого, що вчинений під впливом помилки.
Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України застосування наслідків недійсності правочину можливе тільки за умови недійсності правочину.
Однак, зважаючи на відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу будівлі від 22 лютого 2006 року, в суду відсутні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, для застосування наслідків недійсності вказаного договору шляхом повернення Приватним підприємством «ТІМ» Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45 і повернення позивачем відповідачу оплачених коштів.
Крім того, суд вважає, що застосування реституції в межах заявленої позивачем позовної вимоги про повернення Приватним підприємством «ТІМ» Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, є неможливим також з огляду на наступні обставини.
Так, за приписами ст. 216 Цивільного кодексу України наслідки недійсності правочину у вигляді реституції можуть бути застосовані до того ж самого об'єкта, який передавався за оскаржуваним договором купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року.
Проте, господарським судом встановлено, що станом на даний час, за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, знаходиться не будівля корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що була предметом спірного договору, а об'єкт нерухомого майна загальною площею 3 949,9 кв.м., що підтверджується нижченаведеними обставинами та доказами.
Судом було досліджено, що за результатами укладення договору купівлі-продажу будівлі від 22 лютого 2006 року, право власності Приватного підприємства «ТІМ» на будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45, було зареєстроване 02.03.2006 року, що підтверджується витягом ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 9985823.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.06.2009 року № 393 Приватному підприємству «ТІМ» дозволено проектування реконструкції будівлі корпусу №59 на вул. Академіка Сахарова, 45 під торговий центр.
22 червня 2011 року Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю у Львівській області було зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт № АВ 08311008534 на реконструкцію приміщень в м. Львові на вул. Сахарова, 45 під торгівельний центр, що є підставою для здійснення ПП «ТІМ» реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45.
05 липня 2011 року Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю у Львівській області після завершення реконструкції приміщень в м. Львові по вул. Сахарова, 45 під торгівельний центр було зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № АВ 14311013, у пункті 12 якої, вказано про те, що проведено реконструкцію 2 поверхової споруди з цокольним поверхом, під торгівельний центр (магазин самообслуговування). Проведено будівельні роботи з влаштуванням в цокольному поверсі технологічних приміщень торгівельного центру, на першому та другому поверхах розташовано торгові площі. Загальна площа будівлі 3949,9 кв.м., в тому числі, компресорна 88,2 кв.м.
26.08.2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції було проведено державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «ТІМ» на вказаний об'єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.08.2014 року, відповідно до даних якого, за адресою м. Львів, вул. Сахарова А., академіка, буд.45 знаходиться торгівельний центр площею 3949,9 кв.м. та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер 26026513 від 26.08.2014 року.
Також, про реконструкцію відповідачем будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2», загальною площею 3747, 4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45 свідчить і факт видачі Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» нового технічного паспорту від 20.11.2014 року на реконструйований відповідачем Об'єкт нерухомого майна.
Крім того, на підтвердження вищенаведених обставин відповідачем до матеріалів справи було долучено Висновок № 1418/1441 інженерно-технічного дослідження по заяві Приватного підприємтсва «ТІМ» від 24.04.2015 року, складений Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України за результати проведення будівельно-технічного дослідження торгівельного центру, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, на вирішення якого були поставлені наступні питання:
1) Чи було створено внаслідок проведення реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45 новий об'єкт нерухомого майна - торгівельний центр, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45?
2) Яка ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - торгівельного центру, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, станом на дату проведення будівельно-технічного дослідження?
Відповідно до вищенаведеного Висновку № 1418/1441 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження торгівельного центру, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходився за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45 Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України було встановлено наступне: 1) внаслідок проведення реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45 створено новий об'єкт нерухомого майна - торгівельний центр, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45; 2) ринкова вартість об'єкта нерухомого майна - торгівельного центру, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, станом на дату проведення дослідження становить - 81 279 700 грн. 00 коп.
Відповідно до розділу «Характеристика об'єкту до реконструкції» Висновку № 1418/1441 інженерно-технічного дослідження по заяві ПП «ТІМ» від 24.04.2015 року, Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України було встановлено, що з моменту припинення експлуатації корпусу у 2003 році до моменту передачі будівлі корпусу № 59 у власність ТОВ «ЖИТЛОБУДДИЗАЙН» згідно договору купівлі-продажу від 30.12.2005 року, будівля не була законсервована, зовнішні інженерні мережі (водопостачання, водовідведення, електропостачання та теплопостачання), які були заведені в корпус - не діючі, та потребували заміни; внутрішні мережі - не діючі, газопостачання - було відсутнє, обладнання вантажних ліфтів - не діюче (лист №36 від 18.03.2008р. ЛФ «Львівприлад» та технічні висновки за результатами обстеження несучих конструкцій частина споруди на вул. Ак. А. Сахарова 45 у м. Львові). За результатами наданих для обстеження документів, інженерно-технічним дослідженням було встановлено, що до моменту проведення реконструкції інженерні мережі перебували у наступному технічному стані: водопостачання - не діюче, потребує заміни; каналізація - не діюча, потребує відновлення; опалення - централізоване, не діюче, від теплотраси, яка теж не підлягає відновленню; електропостачання - не діюче, потребує відновлення. Середньозважений фізичний знос будови до реконструкції складав 57,8%.
Відповідно до розділу «Характеристика об'єкту після реконструкції» Висновку № 1418/1441 інженерно-технічного дослідження по заяві ПП «ТІМ» від 24.04.2015 року, Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України було встановлено, що після реконструкції об'єкт з промислової галузі перейшов в цивільну галузь будівель, тобто поміняв своє цільове призначення: з адміністративно-побутової будівлі промисловості на цивільну - торговельний центр. Помінялось інженерне забезпечення об'єкту: централізоване опалення замінили індивідуальним опалення від власної модульної котельні, у зв'язку з чим до об'єкту був заведений газопровід із встановленням власного ГРП, водопостачання, та електропостачання. У зв'язку з новим цільовим призначення побудована споруда компресорної. Торгівельний центр у м. Львові по вул. Ак. А. Сахарова № 45 був готовий до експлуатації згідно Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 06.07.2011 року.
Стосовно інженерного забезпечення, вищенаведеним Висновком було встановлено, що внаслідок проведення реконструкції було виконано: посилення основних несучих конструкцій будови, вертикальну гідроізоляцію стін підвалу з влаштуванням пристінного дренажу; зроблено перепланування приміщень та опоряджувальні роботи згідно проекту; влаштовані нові внутрішні інженерні мережі водопостачання з вузлом обліку та баком запасу води 10,0 м.3 та мережі каналізації; влаштовані нові електромережі з електрощитовою; влаштована внутрішня система опалення з тепловим вузлом; встановлена нова вентиляційна система; відновлені зовнішні інженерні мережі по каналізації; влаштована нова зовнішня мережа водопостачання; влаштована нова зовнішня мережа електропостачання, зовнішня мережа газопостачання згідно ТУ ЛФ «Львівприлад» від 01.04.2008 року.
Також, встановлена модульна транспортабельна котельня типу ТМКУ-480, 480кВ, заг. площею 17,6 м2, збудовано приміщення компресорної загальною площею 88,2 м2. Оцінка технічного стану торгівельного центру на вул. Ак. А.Сахарова,45 станом на час проведення огляду класифікується, як добра (знаходиться в межах 0-20%).
Таким чином, на думку експерта, внаслідок проведення реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2», загальною площею 3747, 4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, було змінено основні техніко-економічні показники вищенаведеного Об'єкта нерухомого майна, зокрема, змінено геометричні розміри, внаслідок чого площа будівлі була збільшена з площі 3747, 4 кв.м. до площі 3949,9 кв.м., тобто на 202,5 кв.м., відбулась зміна функціонального призначення будівлі - використання під торгівельний центр (до проведення реконструкції функціональним призначенням було використання під адміністративно-побутові приміщення промислових підприємств), відбулась зміна параметрів фізичного зносу (знецінення) будівлі, оскільки, згідно до даних Висновку № 1418/1441 інженерно-технічного дослідження по заяві ПП «ТІМ» від 24.04.2015 року було встановлено, що середньозважений фізичний знос будови до реконструкції складав 57,8%, після проведення реконструкції - 5,71%.
За приписами ч. 1 ст. 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
За приписами ч. 1, 2 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Верховний суд України в листі від 01.07.2013 року «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» зазначив наступне: новоствореною може бути як рухома, так і нерухома річ. Право власності на новостворену рухому річ виникає в особи, яка її виготовила (створила), в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватись як нова річ, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому йдеться про створення такого об'єкта для себе, оскільки, якщо він створюється за договором для іншої особи, він стає власністю цієї особи.
Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Положення ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв'язку із положенням ст. 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.
Крім того, на момент укладення договору купівлі-продажу будівлі від 22 лютого 2006 року вартість будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3747, 4 кв.м. становила 522 057,00 грн., та відповідно до п. 3 оскаржуваного Договору, вищенаведена будівля була продана відповідачу за 3 903 000,00 грн., проте, після проведення реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3747, 4 кв.м. на думку експерта вартість новоствореного об'єкта нерухомості - торгівельного центру, загальною площею 3949,9 кв.м., згідно до Висновку № 1418/1441 інженерно-технічного дослідження по заяві ПП «ТІМ» від 24.04.2015 року становить 81 279 700 грн. 00 коп.
Таким чином, вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що внаслідок проведення реконструкції будівлі корпусу № 59 під літерою «З-2», загальною площею 3747,4 кв.м., що знаходилась за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, було створено новий об'єкт нерухомого майна - торгівельний центр, загальною площею 3949,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, а відтак, станом на даний час, такого об'єкту нерухомого майна, як будівля корпусу № 59 під літерою «З-2» не існує в натурі, що унеможливлює застосування реституції щодо вказаного об'єкту нерухомого майна на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України.
Суд з цього приводу вважає за необхідне вказати, що з поданих відповідачем матеріалів вбачається факт здійснення реконструкції будівлі за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45 та зміни її вартості, однак, на думку суду, в межах позовних вимог відсутня необхідність встановлення факту створення нової речі та визначення її якісних і вартісних показників (особливо за умови, коли відповідач доводить такий факт, а позивач його заперечує) після дослідження обставин схвалення позивачем укладеного ним спірного договору.
Відповідачем при розгляді даної справи було подано заяву про застосування позовної давності як підстави для відмови в задоволенні позову.
За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається із змісту позовної заяви позивач по даній справі порушив строки позовної давності, оскільки з моменту укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу будівлі від 22 лютого 2006 року - минуло більш, ніж 8 років.
Зокрема, в позовній заяві, позивач зазначає, що дізнався про незаконність спірного договору тільки 03 листопада 2014 року, у зв'язку, з зміною складу учасників Товариства, а саме - вступу до Товариства нового учасника, який володіє 50% статутного капіталу Товариства ОСОБА_9, який проаналізував документи Товариства та виявив неправомірність спірного договору, з тих підстав, що рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформлених протоколом від 14.02.2006 року № 2/2006 було вирішено продати будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, буд. 45 ТОВ «ТІМ», а згідно до оскаржуваного договору, вищенаведене нерухоме майно було продане ПП «ТІМ».
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Таким чином, за змістом ст. 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
За приписами ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.
Водночас, з огляду на те, що позов по даній справі заявляється про захист прав саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» як юридичної особи, а не прав її учасника, для позивача як сторони договору купівлі продажу будівлі від 22 лютого 2006 року, днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору) його виконавчим органом, а саме генеральним директором ОСОБА_3, оскільки, з огляду на норми ст. 92 Цивільного кодексу України він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Вищенаведена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, наведеною в постанові від 19 серпня 2014 року по справі № 3-59гс14.
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Пленумом Вищого господарського суду України в 2.2. постанови «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проте, позивачем, всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування встановлених законодавством підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків недійсного правочину (реституції). Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що позивачем не було доведено факту порушення його прав та законних інтересів при укладенні договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року, господарський суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсного правочину з підстав його необґрунтованості та безпідставності. Одночасно суд зазначає, що відмовляти в задоволенні позову через пропуск позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, у суду підстав немає, оскільки саме право позивача не порушене.
Водночас, господарський суд вважає, що в задоволенні клопотання відповідача про призначення технічної експертизи документів слід відмовити з огляду на наступне.
За приписами ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Відповідно до правової позиції, висловленої Пленумом Вищого господарського суду України в п. 2 постанови «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23 березня 2012 року N 4, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Таким чином, судова експертиза призначається у випадку необхідності встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування по справі та у випадку недостатності доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, що є предметом доказування по справі.
Проте, предметом доказування по даній справі є факт дотримання норм чинного законодавства при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року, а відтак, істотне значення для вирішення даної справи по суті має факт встановлення судом відповідних обставин, які спростовують чи підтверджують дотримання норм чинного законодавства при укладенні оскаржуваного договору та на момент укладення спірного договору, а також, з'ясування судом обставин, пов'язаних з схваленням оскаржуваного правочину.
Водночас, матеріали справи містять достатню кількість доказів, які надають суду можливість встановити відповідні обставини та дослідження яких, є достатнім для винесення судом об'єктивного та обгрунтованого судового рішення по даній справі.
Враховуючи вищенаведене, через відсутність необхідності у призначенні судової технічної експертизи протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» № 2/2006 від 14 лютого 2006 року, суд ухвалив відмовити в задоволені клопотання відповідача від 17.03.2015 року про призначення технічної експертизи документів.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 14.05.2015 року.
Головуючий суддя Матвіїв Р.І.
Суддя Мазовіта А.Б.
Суддя Петрашко М.М.