21 травня 2015 року
справа № 808/4490/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.
суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Губар Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 р. по справі за позовом Селянського фермерського господарства “Волна”, с. Сторчове до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень - рішень,
У листопаді 2014 року Позивач, Селянське фермерське господарство “Волна” , звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення №0000101500 від 19.03.2014 та №0000321500 від 10.06.2014.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 12.02.2014 по 20.02.2014 співробітниками Вільнянської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки №131/08-06-22/30943558 від 27.02.2014 р.
За результатами проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.30.8 ст.30, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доадну вартість, задекларованих у податкових деклараціях з податку на додану вартість (загальних) на загальну суму 1 258 509,00 грн.; заниження податку на додану вартість у податкових деклараціях з податку на додану вартість (спеціальних) на загальну суму 3102,00 грн. та його завищення на загальну суму 926 639,00 грн.
На підставі акту перевірки №131/08-06-22/30943558 від 27.02.2014 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000101500 від 19.03.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 835 522,75 грн., в т.ч. за основним платежем 1 261 611,00 грн. та 1 573 911,75 грн. за штрафними санкціями.
Позивач, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, звернувся з первинною скаргою до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області. Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №1942/10/0801-10-09-13 від 30.05.2014 р. податкове повідомлення - рішення №0000101500 від 19.03.2014 р. залишено без змін, а скаргу - без задоволення, а також збільшено на 1690 грн. суму податку на додану вартість та на 422,50 грн. штрафну санкцію згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України і на 4792 штрафну санкцію згідно з п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України та зобов'язано Вільнянську ОДПІ скласти та направити на вищевказану суму окреме податкове повідомлення - рішення.
Не погодившись з рішенням за результатами розгляду скарги, позивач звернувся з повторною скаргою до Міністерства доходів і зборів України, проте, рішенням Міністерства доходів і зборів України скаргу позивача залишено без задоволення, а раніше прийняті рішення без змін.
10 червня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000321500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 904,50 грн., в т.ч. за основним платежем 1690,00 грн. та 5214,50 грн. за штрафними санкціями.
Фіксований сільськогосподарський податок віднесено до спеціального податкового режиму, що визначає особливий порядок його справляння. Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів, що втілюється в особливому порядку визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів (стаття 11 ПК України).
Пунктом 301.1 ст. 301 ПК України визначено, що платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (пп. 14.1.235. п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до п. 302.1. ст. 302 ПК України, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
У відповідності до п. 308.1 ст. 308 ПК України сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року:
- загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);
- звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки;
- розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;
- відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.
У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).
В ході розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що позивачем протягом 2011 та 2012 років задекларовано площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення (рілля) у розмірі 1308,6693 га та 1359,7616 га відповідно. Вказані розміри задекларованих земельних ділянок підтверджуються довідками Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області від 27.01.2011 №513/06-41 та від 27.06.2012 №219, а також довідками Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 24.01.2011 №7111 та від 25.01.2012 №10812.
За змістом норм Податкового Кодексу України, визначених підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Суд вірно зазначив, що ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Відтак, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, незалежно від того з яких підстав виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Виходячи з приписів пункту 308.4 статті 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах. Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Суд вірно зазначив, що застосування норм Податкового кодексу України є пріоритетним перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, а недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.
У свою чергу, ПК України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.
За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.
Таким чином, податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про те, що на позивача не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, що у свою чергу зобов'язує позивача відобразити податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальних податкових деклараціях з податку на додану вартість.
Щодо встановлено під час проведення перевірки декларування позивачем сум податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива, використання якого у господарській діяльності не підтверджено відповідними первинним документами податкового та бухгалтерського обліку, суд зазначає наступне.
Згідно п. 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем до матеріалів справи надано належним чином оформленні первинні документи податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження правомірності декларування сум податку на додану вартість по операціях з придбання бензину та дизельного палива . Крім того, позивачем надано відомість про наявність у СФГ “Волна” основних фондів, зокрема, автотранспортних засобів та сільськогосподарської техніки, які використовувались в господарській діяльності позивача та для використання якої і придбавалися бензин та дизельне паливо
Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим.
Крім того, враховуючи неправомірність висновків податкового органу про те, що на позивача не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, суд вважає протиправним прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення №0000321500 від 10.06.2014 р., на підставі п.123.1, 123.2 ст.123 Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, відповідачем, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не доведено правомірність своїх дій.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова
Суддя: Т.С. Прокопчук