19 травня 2015 року
справа № 808/5500/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 808/5500/14 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
01.09.2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000844820 від 22.08.2014.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року позов Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте 22.08.2014 спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів у відношенні приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод” №0000844820 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 789610,5 гривень, в т.ч. 526407 гривень - за основним платежем, 263203,5 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Не погодившись з вищевказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу мотивуючи тим, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не доведено обставини справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції від 28.10.2014 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити позивачу у повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що СДПІ з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ “ЗЕРЗ” з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ПрАТ “ЕЛАН” за лютий, березень 2014 року, результати якої викладено в акті № 252/28-04-48-00/01056273 від 06.08.2014.
22.08.2014, на підставі вказаного акту, СДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000844820 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 789 610,5 гривень, в т.ч. 526 407 гривень - за основним платежем, 263 203,5 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.
Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що актом перевірки не встановлено жодного порушення норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з постачання товарів, права на заявлення до відшкодування від'ємного значення ПДВ та бюджетного відшкодування, внаслідок чого спірний акт не може слугувати належною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, і бути належним доказом виявлених порушень. Притягнення платника податків до відповідальності має відбуватись виключно за порушення норм податкового законодавства, оскільки така відповідальність передбачена спеціальними нормами і є самостійним видом юридичної відповідальності, яка застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності і незалежно від того, чи визнані відповідні угоди недійсними або є нікчемними.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наявність господарських операцій між позивачем та ПрАТ “Елан” щодо поставки та отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується: договорами поставки та додатками до них (специфікаціями), податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними, приходними ордерами, картками складського обліку матеріальних цінностей, вимогами відпуску у виробництво, платіжними дорученнями. Вказані документи були надані та використані під час перевірки.
Судом встановлено, що акт перевірки містить посилання на акти перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області: №67/08-29-22-1304/23287464 від 30.05.2014 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ “ЕЛАН” з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ “Електроінтерсервіс”, їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2014 року; №372/08-29-22-1308/23287464 від 31.07.2014 про результати зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПрАТ “ЕЛАН” щодо документального підтвердження господарських відносин із ПрАТ “ЗЕРЗ”, їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року. На підставі вказаних актів СДПІ зроблено висновок про те, що продукція, нібито отримана від ПрАТ “ЕЛАН”, не була в дійсності реалізована зазначеним підприємством на адресу позивача. Також наведено аналіз діяльності контрагентів ПрАТ “ЕЛАН” - ТОВ “Електроінтерсервіс”, ТОВ “РІМА-ТОРГ”.
Крім того, зазначено, що при проведенні перевірки податкового кредиту встановлено, що ПрАТ “ЗЕРЗ” мало взаємовідносини з контрагентом ПрАТ “ЕЛАН”, по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг. Правочини укладені з таким контрагентом спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування, та не мають під собою розумної, економічно обґрунтованої, необхідної і достатньо ділової (господарської) мети. При цьому для запобігання ухиленню від сплати податків, одержана податкова вигода не визначається діловою метою правочину.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-XIVвід 16.07.1999 (у редакції від 01.01.2014, далі - Закон №996), “бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку”.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону №996, “підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Разом з тим, актом перевірки не спростовується факт, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, зміст та форма яких відповідає вимогам, встановленим ст.9 Закону №996, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та послуг від постачальників, оскільки містять повну інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а також щодо дати та місця її здійснення та свідчать про реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача. В акті не наведено, у чому саме надані позивачем первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають наведеним вимогам.
Таким чином, відповідачем не доведено, що придбання товару та послуг не пов'язано з господарською діяльністю позивача.
Згідно з п. 198.1, абз. 1 п. 198.2, абз. 1 п.198.3, абз. 1 п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п.п. 201.1, 201.2 ст.201 Податкового кодексу України, “сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом”.
Таким чином, перелік документів, за наявності яких у платника податку виникає податковий кредит, є вичерпним та пов'язується виключно з податковою накладною, яка є документом, що підтверджує отримання покупцем товару/послуг, фактичну сплату покупцем ПДВ у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем.
Податковим кодексом України не передбачено інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів - таких як декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань, обов'язкова сплата постачальниками по ланцюгу поставки сум ПДВ до бюджету.
Нормами податкового законодавства не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі недекларування контрагентом своїх податкових зобов'язань та/або несплати ними сум податку на додану вартість до бюджету. Покупець не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Актом перевірки не встановлено жодного порушення норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з постачання товарів, права на заявлення до відшкодування від'ємного значення ПДВ та бюджетного відшкодування, внаслідок чого спірний акт не може слугувати належною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, і бути належним доказом виявлених порушень.
Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.
Також судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність результатів зустрічних перевірок таких постачальників чи на підставі співставлення податкового кредиту/податкових зобов'язань зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з ПДВ чи валові витрати з податку на прибуток.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 28.10.2014 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.
Керуючись ст. п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов