ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 травня 2015 року № 826/3081/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів Добрівської Н.А. та Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Державної виконавчої служби України (відповідач-1)
Міністерства юстиції України в особі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України (відповідач-2)
про скасування постанови, визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної виконавчої служби України, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:
1) визнати протиправною і скасувати постанову № 34398367 від 12.02.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору;
2) заборонити Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії стосовно майна ОСОБА_1 в межах постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 12.02.2013 № 34398367.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою державного виконавця від 13.09.2012 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Обухівського районного суду Київської області по справі № 21768/11, згідно якого вирішено звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії та відповідно до договору застави звернути стягнення на предмет застави, транспортний засіб, що належить ОСОБА_1. Зазначеною постановою, як зазначає позивач, запропоновано боржнику виконати зобов'язання самостійно в 7-ми денний строк.
Разом з цим, позивач зазначає, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2012 року було затверджено мирову угоду між стягувачем і боржником та вже 26.12.2012 року боржником було добровільно виконано умови мирової угоди у повному обсязі. За таких обставин позивач вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору та винесення оскаржуваної постанови, оскільки позивачем було самостійно виконано судове рішення відповідно до умов мирової угоди та державним виконавцем не було вчинено жодних дії, спрямованих на його примусове виконання, що, як вважає позивач, є передумовою для стягнення виконавчого збору.
ДВС проти позову заперечує та по суті зазначає, що позивачем не було виконано рішення суду у встановлений на самостійне його виконання строк, а відтак прийнята відповідачем постанова про стягнення виконавчого збору є законною та обґрунтованою, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, позов задоволено частково: визнано протиправною і скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 12.02.2013 ВП 34398367 в частині суми стягнення виконавчого збору в розмірі 2 438 413 гривень 16 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.2015 року скасовано постанову суду першої інстанції від 09.04.2013 року та ухвалу апеляційної інстанції від 10.09.2013 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Зокрема, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції ВАС України зазначив, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Відтак, колегія суддів ВАС України зазначила, що оскільки з матеріалів справи не вбачається саме наявності дій виконавця при примусовому виконанню вказаного рішення, з урахуванням відсутності всіх матеріалів виконавчого провадження у даній справі, неможливо прийняти остаточне рішення у даній справі на стадії касаційного розгляду, так як це, в даному разі має вирішальне значення.
Відповідно до ухвали від 06.04.2015 р. справу прийнято до провадження судді Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А. та справу призначено до колегіального розгляду судом у судовому засіданні на 14.05.2015 року. При цьому вказаною ухвалою витребувано у ДВС України всі матеріали виконавчого провадження № 34398367.
Виходячи з того, що на час розгляду справи відсутні докази припинення відповідача-1, однак на даний момент його завдання, функції, реалізує права та виконує обов'язки Департамент ДВС Міністерства юстиції України, суд на підставі ст. 52 КАС України ухвалив залучити в якості другого відповідача Міністерство юстиції України (в особі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач-1, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з'явився, доказів поважності причин неприбуття у судове засідання не надав. Враховуючи наведене та на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України ухвалено розглядати справу за відсутності відповідача-1.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні вважав позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Надалі, на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15.11.2011 року задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" щодо звернення стягнення на предмет застави. Рішення у встановленому законодавством порядку не оскаржувалось.
01.09.2012 року на виконання до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшов виконавчий лист від 20.04.2012 року № 2-1768/11, виданий Обухівським районним судом Київської області про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ - 25/7 від 06.02.2008 року 24 904 131 грн. 68 коп., та відповідно до договору застави від 23.09.2009 року звернути стягнення на предмет застави, транспортний засіб від 23.09.2009 року посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B., який зареєстровано у реєстрі за № 2049, а саме на транспортний засіб, реєстраційний номер НОМЕР_1, марка Лексус, модель LS, рік випуску 2007, колір чорний, шасі (рама) НОМЕР_3, тип легковий седан, дата реєстрації 23.07.2009, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2, виданий ВРЕВ-1 УДАІ в м. Києві, що належить ОСОБА_1.
13.09.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою встановлено боржнику самостійно виконати рішення суду в 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження. Державним виконавцем роз'яснено боржнику, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк до боржника буде застосовано примусовий порядок виконання зобов'язання із стягненням з нього виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією зі зворотнім повідомленням.
Боржником рішення суду у строки, надані для самостійного виконання, не виконано.
25.09.2012 року на адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшла спільна заява боржника - ОСОБА_1 та стягувача - ПАТ "Дельта Банк" щодо передачі мирової угоди для визнання до суду, до якої було додано мирову угоду.
Листом від 17.10.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на адресу Шевченківського районного суду м. Києва направлено мирову угоду сторін для затвердження.
17.12.2012 року у додаток до листа від 17.10.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби на адресу Шевченківського районного суду м. Києва направлено на затвердження мирову угоду від 11.12.2012 року (з урахуванням уточнень), укладену між боржником та стягувачем.
28.12.2012 року до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшла заява боржника - ОСОБА_1 щодо закінчення виконавчого провадження, до якої додано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2012 року № 2610/25972/2012 (6/2610/690/2012) про затвердження мирової угоди по справі в процесі виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 15.11.2011 року у справі № 2-1768/11 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави згідно виконавчого листа від 20.04.2012 року № 2-15358/10 між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1.
При цьому у вказаній заяві про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 повідомила ДВС про добровільне виконання умов мирової угоди у повному обсязі, на підтвердження чого у додатках до заяви додала копії квитанцій від 26.12.2012 року № 60414067 та № 60413539 про сплату коштів.
До того ж, 02.01.2013 року на адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшла заява ПАТ "Дельта Банк" щодо завершення виконавчого провадження у зв'язку із виконанням боржником умов мирової угоди у повному обсязі.
12.02.2013 року державним виконавцем було винесено спірну постанову № 34398367 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2 490 413,16 грн. у зв'язку із невиконанням боржником виконавчого листа у встановлений державним виконавцем семиденний строк.
27.02.2013 року державним виконавцем на підставі вимог пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено про виділення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 12.02.2013 № 34398367 в окреме провадження. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження для відома.
Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним спір по суті, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».
Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) (далі - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 19 Закону встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.
Відповідно до частини 2 статті 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27).
При цьому відповідно до положень ч. 1 ст. 32 Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
У той же час частиною 3 вказаної статті 27 Закону визначено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
В контексті наведеного слід зазначити, що згідно правової позиції Верховного суду України, яка викладена у постанові цього суду від 28 січня 2015 року № 3-217гс14, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.
Аналогічної правової позиції також підтримується і Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 18.02.2015 (К/800/29099/14), від 12.03.2015 (К/800/54029/14), а також Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 19.03.2015 року у справі № 826/5294/14.
В даному випадку, як встановлено під час нового розгляду справи та не спростовано відповідачами, державним виконавцем не вчинялося жодних дій (заходів примусового виконання), спрямований на примусове виконання виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області від 20.04.2012 року № 2-1768/11. Факт не вчинення таких дій підтверджено представником відповідача-2 в судовому засіданні під звукозапис.
При цьому суд враховує, що позивачем (боржником у виконавчому провадженні), враховуючи умови мирової угоди, було добровільно виконано рішення Обухівського районного суду Київської області по справі № 21768/11 у повному обсязі.
Таким чином, відповідачами не доведено виникнення обставин, за яких підлягає стягненню виконавчий збір, у зв'язку з чим, враховуючи позицію Верховного Суду України, спірне рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування постанови № 34398367 від 12.02.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору.
У той же час, вимоги про заборону Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії стосовно майна ОСОБА_1 в межах постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 12.02.2013 № 34398367 є вимогами про забезпечення прав позивача на майбутнє, порушення яких станом на час розгляду справи судом не встановлено, у зв'язку з чим у цій частині позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням наведеного в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування. При цьому колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про заборону вчинення дій.
Керуючись вимогами статей 69-71, 88, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову № 34398367 від 12.02.2013 про стягнення виконавчого збору, прийняту головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Кармазін
Судді: Н.А. Добрівська
Т.О. Скочок