Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
18 травня 2015 р. № 820/9513/13-а
Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Котеньова О.Г., суддів Нуруллаєва І.С., Полях Н.А., за участі секретаря судового засідання Гумінської Л.М., позивача - ОСОБА_1, представника першого та другого відповідачів - ОСОБА_2, представник третього відповідача - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації, Ліквідаційної комісії Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації про скасування наказу, стягнення заробітку, стягнення вихідної допомоги, моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації, Ліквідаційної комісії Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати противоправні дії та рішення посадових осіб Департаменту, які видали наказ №80-к від 19.07.12 «Про звільнення ОСОБА_1» з порушенням п.1 ст.40 КЗпП на підставі нечинного наказу №51-к від 11.05.12 про самоліквідацію;
- визнати порушення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 згідно з ст.43, п.2 ст.119 Конституції України, ст. 30 ЗУ «Про державну службу» про припинення державної служби, ст.1, п.1 ст.6, ст. 8, ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та ст.1 Протоколу №1 до неї; з порушенням права на персональне попередження про наступне вивільнення ст.49-2 КЗпП; переважного права на залишення на роботі, як працівника з багаторічним стажем ст.42 КЗпП; порушення Процедури звільнення по п.1 ст.40 КЗпП, ст.ст. 24, 36 КЗпП та видачі трудової книжки з остаточним розрахунком заробітної плати в день звільнення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП, а також Процедури прийому на роботу в Департамент відповідно до моєї заяви від 18.07.12 та постанови КМУ №423 від 17.06.1994;
- визнати недійсним та скасувати наказ №80-к від 19.07.12 «Про звільнення ОСОБА_1», п.25 в трудовій книжці;
- зобов'язати відповідача винести наказ про негайне поновлення на роботі з 19.07.2012 року по переводу до Департаменту на посаду головного спеціаліста з записом у наказі про стаж на державній службі 24 роки;
- стягнути з відповідача заробітну плату загальною сумою 87440 грн. за весь час вимушеного прогулу з 20.07.12 по 01 квітня 2015 р. та по момент винесення рішення суду, з відшкодуванням моральної шкоди, виплатою середньомісячної зарплати до Дня 50-и річчя народження по колективному договору, виплатою додатково вихідної допомоги, з урахуванням фактично одержаної допомоги по безробіттю відповідно до ст.ст.235, 237-1 КЗпП, заяви до суду від 30.03.2015 про збільшення розміру позовних вимог у справі та розрахунку до клопотання від 17.03.2015;
- зобов'язати відповідача повернути особисту справу держслужбовця ОСОБА_1 в Департамент економіки і міжнародних відносин.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення про звільнення з державної служби є протиправним, оскільки персонального письмового попередження про заплановане звільнення за 2 місяці до вивільнення працівник від роботодавця не отримував, ліквідація установи мала штучний характер, заява позивача про переведення на роботу до фактичного правонаступника ліквідованої установи була безпідставно відхилена, посад в інших структурних підрозділах обласної державної адміністрації державному службовцю не пропонувалось, наказ про звільнення підписаний неповноважною особою, повного розрахунку з позивачем роботодавець при звільненні не провів.
Відповідачі, Харківська обласна державна адміністрація та Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації, проти задоволення позовних вимог заперечували, надали до суду заперечення на адміністративний позов, в яких зазначили, що позивача звільнено із займаної посади відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, та просили суд у задоволенні позову відмовити.
Представник Ліквідаційної комісії Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації у судове засідання не прибув, відповідач повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов та письмових поясненнях, та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Суд зазначає, що позивачем у судовому засіданні вказано, що позовні вимоги звернені до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації.
Судом також встановлено, що відповідачем у справі є Ліквідаційна комісія Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації щодо позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача як орган, посадова особа якого підписала оскаржуваний наказ.
Правонаступника Ліквідаційна комісія Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації не має, оскільки припинила своє існування з моменту припинення юридичної особи публічного права, для ліквідації якого була створена, після досягнення визначеної мети, а саме припинення юридичної особи Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила публічну службу на посаді головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації.
Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 08 травня 2012 року №277 передбачено припинення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації шляхом ліквідації (Т.3, а.с.32-37).
Пунктом 1.1 зазначеного розпорядження передбачено утворення юридичної особи публічного права - Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації.
Відповідно до Розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №323 від 31.05.2012 року затверджено Положення про Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (Т.3, а.с.44-55).
Згідно зі штатним розписом Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на 2012 рік, затвердженим Головою Харківської обласної державної адміністрації, станом на 01.06.2012 року чисельність працівників структурного підрозділу облдержадміністрації - Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації - була визначена на рівні 113 осіб (Т.5, а.с.106-108).
Відповідно до розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №514 від 21.08.2012 року "Про структуру обласної державної адміністрації" (Додаток №3) гранична чисельність працівників структурного підрозділу облдержадміністрації - Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації - була визначена на рівні 102 особи (Т.3, а.с.38-43).
Відповідно до Розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №555 від 25.09.2012 року передано майно з балансу Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації на баланс Департаменту економіки міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (Т.2, а.с.84).
Наказом Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації від 11.05.2012 р. №51-к передбачено проведення попередження працівників Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації (Т.2, а.с.96). 14 травня 2012 року позивача було письмово попереджено про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації, про що свідчить витяг зі списку працівників, які ознайомлені із Наказом №51-к від 11.05.2012 року (Т.1, а.с.49).
Наказом Голови Ліквідаційної комісії Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації від 19 липня 2012 року №80-к звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України із виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку згідно зі ст.44 КЗпП України та надано грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2012 рік (Т.3, а.с.94).
Зазначені виплати нараховані позивачу відповідно до Розрахункового листа за липень 2012 року та виплачені 20.07.2012 року (остаточний розрахунок по зарплаті), що підтверджується випискою по рахунку АТ "Банк Золоті ворота".
Запис про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України внесено до трудової книжки позивача (Т.1, а.с.46-53).
Відповідно до повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи №1269/10-21/13 від 06.03.2013 року та Витягу від 20.01.2014 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 06.03.2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис №14801110007013591 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації (Т.3, а.с.31, Т.4, а.с.60-61).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та правових позицій та висновків Верховного Суду України, у тому числі Постанови Верховного Суду України від 04.11.2014 року.
Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Питання припинення публічної служби внаслідок ліквідації публічного органу нормами спеціальних законів не врегульовані. Тому, з дотриманням вищенаведеного правила, при розгляді справ вказаної категорії застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП України (Лист ВАС України "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" від 26.05.2010 № 753/11/13-10).
Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (постанова Верховного Суду України від 16.10.2012 року №21-267а12).
До суду не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст.86 КАС України, які б підтверджували, що позивачу було запропоновано посаду в Департаменті економіки та міжнародних відносин, а тому звільнення ОСОБА_1 з підстав, зазначених у наказі від 19 липня 2012 року №80-к, суд вважає таким, що здійснене із порушенням процедури звільнення, визначеної законом.
Колегія суддів зазначає, що задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді. Вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним (Постанова Пленуму ВАС України "Про судове рішення в адміністративній справі" №7 від 20.05.2013 року).
У справах з приводу прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень - відповідача.
В адміністративній справі щодо оскарження рішення про звільнення з публічної служби суд повинен перевірити, зокрема, чи зазначені в оскарженому рішенні підстави для припинення публічної служби, якщо вони визначені законом, та чи застосовані вони обґрунтовано (постанова Верховного Суду України від 13 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Президента України про скасування Указу Президента України від 24 травня 2006 р. № 434/2006 "Про звільнення ОСОБА_5 з посади голови Київської обласної державної адміністрації" та поновлення на посаді).
Порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо таке порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність (постанова Верховного Суду України від 3 квітня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_8 до Харківської обласної ради).
З огляду на встановлений судовим розглядом факт протиправності звільнення позивача як такого, що здійснений з порушенням вимог трудового законодавства та з порушенням прав позивача як особи, що проходить публічну службу, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо скасування акту індивідуальної дії - наказу Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації №80-к від 19.07.2012 р. "Про звільнення ОСОБА_1" та поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації з 19.07.2012 року.
До висновку про поновлення позивача на зазначеній посаді колегія суддів приходить з урахуванням наступного.
Так, ч.1 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір й рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Відповідно до ч.3 ст.81 Цивільного кодексу України, цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається відсутність юридичного факту, зокрема, змін в організації виробництва і праці, який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Судом встановлено, що штатна чисельність ліквідованого органу управління складала 91 особи, штатна чисельність новоствореного органу управління становила на момент звільнення позивача - 113 осіб, станом на серпень 2012 року - 102 особи, управлінські функції Головного управління економіки були передані до новоствореного органу управління та наразі виконуються Департаментом економіки і міжнародних відносин, майно Головного управління економіки передано на баланс Департаменту економіки і міжнародних відносин, що підтверджується наявними у справі доказами.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації є правонаступником Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації, проте між ОСОБА_1 і Департаментом економіки і міжнародних відносин Харківської ОДА відсутні будь-які правовідносини, в тому числі як правовідносини з проходження державної служби, так і трудові правовідносини, оскільки на роботу до вказаного органу управління позивач не приймався, в штаті Департаменту не перебував, службових обов'язків за посадами працівників Департаменту не виконував, а тому позовні вимоги позивача щодо поновлення її на посаді в Департаменті суперечить нормам чинного законодавства, що регулює трудові правовідносини та відносини щодо проходження державної служби.
Вищевстановлені обставини також унеможливлюють задоволення позовних вимог щодо зобов'язання повернути особову справу державного службовця ОСОБА_1 до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської ОДА, оскільки особова справа державного службовця ОСОБА_1 в Департаменті економіки і міжнародних відносин Харківської ОДА не знаходилась, об'єктивно знаходитись не могла з причини не проходження позивачем державної служби у штаті Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської ОДА, а тому колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Водночас на Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації як на правонаступника покладено обов'язок щодо виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених у спірних правовідносинах, є поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації з 19.07.2012 року та зобов'язання Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації як правонаступника Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації виконати вимоги ст.49-2 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 посаду в Департаменті економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи той факт, що в штаті Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації наявна посада, аналогічна посаді, яку займав позивач Головному управлінні Харківської облдержадміністрації, а також те, що працевлаштування позивача в інших структурних підрозділах Харківської ОДА ані норми ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю України, ані норми ст. 49-2 зазначеного Кодексу не поширюються.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабміну №100 від 08.02.1995 року.
Із п.5 порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до п.8 Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).
Відповідно до правової позиції Верховного суду України (постанова від 14.01.2014 року №21-395а13) суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Відповідно до архівної довідки ТОВ "НВСЦ "Харківський народний архів" №06-14/590 від 03.03.2015 року середньоденна заробітна плата позивача становить 127,07 грн, виходячи із такого розрахунку: (1663,7 грн (заробітна плата за травень 2012 року) + 1894,25 грн (заробітна плата за червень 2012 року)) : (12 (кількість робочих днів у травні 2012 року) + 16 (кількість робочих днів у травні) ) = 127,07 грн.
Розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи не заперечувався позивачем та представником відповідачів у судовому засіданні.
Відповідно до листів Мінсоцполітики України від 23.08.2011 року, від 21.08.2012 року, від 04.09.2013 року та від 09.09.2014 року кількість днів вимушеного прогулу позивача становить 709 днів (з 20.07.2012 року та по дату винесення судового рішення - 18.05.2015 року), виходячи із такого розрахунку: 116 днів за 2012 рік + 251 день за 2013 рік + 251 день за 2014 рік + 91 день за 2015 рік = 709 днів.
Розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу становить: 127,07 грн * 709 днів - 14258 грн (фактично отримана допомога по безробіттю) = 75834,63 грн.
Зазначений розмір суми заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачем та представником відповідачів не заперечувався.
З матеріалів справи вбачається, що згідно зі спірним наказом №80-к від 19.07.2012 р. ОСОБА_1 було виплачено як вихідну допомогу, так і частину невикористаної відпустки. Кошти з вихідної допомоги та кошти із компенсації частини невикористаної відпустки позивачем фактично отримані. Позивач згаданих коштів роботодавцю не повертав.
Відповідно до вимог чинного законодавства, будь-які виплати до 50-тиріччя народження не передбачені, доказів підстав нарахування такої виплати до суду не надано.
Щодо позовних вимог стосовно відшкодування позивачу моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У ході розгляду справи позивачем не надано до суду доказів наявності моральної шкоди позивача внаслідок виникнення спірних правовідносин, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.
Стосовно позовних вимог щодо визнання противоправними дій та рішень посадових осіб Департаменту, які видали наказ №80-к від 19.07.12 «Про звільнення ОСОБА_1» з порушенням п.1 ст.40 КЗпП на підставі нечинного наказу №51-к від 11.05.12 про самоліквідацію, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач не перебувала у трудових правовідносинах з Департаментом економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації, а також із його посадовими особами, оскаржуваний наказ про звільнення видано Головним управлінням економіки Харківської облдержадміністрації за підписом голови Ліквідаційної комісії Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації, який не є посадовою особою Департаменту у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог стосовно визнання порушення прав, свобод чи інтересів позивача згідно з ст.43, п.2 ст.119 Конституції України, ст. 30 ЗУ «Про державну службу» про припинення державної служби, ст.1, п.1 ст.6, ст. 8, ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та ст.1 Протоколу №1 до неї; з порушенням права на персональне попередження про наступне вивільнення ст.49-2 КЗпП; переважного права на залишення на роботі, як працівника з багаторічним стажем ст.42 КЗпП; порушення Процедури звільнення по п.1 ст.40 КЗпП, ст.ст. 24, 36 КЗпП та видачі трудової книжки з остаточним розрахунком заробітної плати в день звільнення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП, а також Процедури прийому на роботу в Департамент відповідно до заяви від 18.07.12 та постанови КМУ №423 від 17.06.1994, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, процесуальним законом визначені повноваження суду адміністративної юрисдикції при розгляді справ з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, зокрема, можливість суду прийняти постанову за результатами розгляду справи, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, через визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд повинен дати відповідь на такі два основні питання: чи діяв суб'єкт владних повноважень згідно із вимогами правових норм та чи не порушено цими діями прав позивача. Встановивши факт порушення, тобто визнавши оскаржений адміністративний акт протиправним, суд у своєму рішенні повинен визначити правові наслідки цього порушення, тобто скасувати акт індивідуальної дії.
Тому після констатації протиправності адміністративного акту суд повинен обрати лише одне із названих у ст.162 КАС України рішень (способів захисту).
Висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень віднесено процесуальним законом до переліку способів захисту і таким чином факт протиправності рішення, і як наслідок, його скасування, є змістом постанови суду (що відображається у її резолютивній частині).
У процесуальному законодавстві, що регулює порядок розгляду адміністративних справ, відсутні будь-які повноваження суду щодо встановлення у резолютивній частині постанови факту порушення прав позивача, зазначені факти встановлюються судом у мотивувальній частині судового рішення.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що факт порушення прав позивача у резолютивній частині постанови відображено шляхом скасування оскаржуваного наказу про звільнення, судом також обрано належний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача, а саме: поновлено позивача на посаді, стягнуто на користь позивача заробіток за час вимушеного прогулу та зобов'язано відповідача вчинити дії щодо створення умов подальшого проходження публічної служби позивачем відповідно до вимог КЗпП України, а тому колегія суддів не вважає необхідним повторно вирішувати питання щодо встановлення факту порушення прав позивача.
За приписами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Всі документально підтверджені судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації, Ліквідаційної комісії Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації про скасування наказу, стягнення заробітку, стягнення вихідної допомоги, моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати наказ Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації №80-к від 19.07.2012 р. "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Головного управління економіки Харківської обласної державної адміністрації з 19.07.2012 року.
Зобов'язати Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації виконати вимоги ст.49-2 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_1 посаду в Департаменті економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації відповідно до вимог чинного законодавства.
Стягнути з Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації (код ЄДРПОУ 38157940, адреса місцезнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, адреса: 61204, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.07.2012 року по 18.05.2015 року у розмірі 75834 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн 63 коп з вирахуванням відповідних зборів і платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської облдержадміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 22 травня 2015 року.
Головуючий суддя Котеньов О.Г.
Судді Нуруллаєв І.С.
Полях Н.А.