24 квітня 2015 року (16 год. 10 хв.) Справа № 808/7412/14 Провадження № ДО/808/742/14 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Киселя Р.В.,
суддів - Горобцовій Я.В., Сацького Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представників:
відповідача 1 - Коваленко І.М.,
відповідача 2 - Кокоркіної З.М.,
відповідача 3 - Ясинський А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
29.10.2014 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1), в якому позивач, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 від 26.08.2014 №1667 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ; визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 від 11.08.2014 №879 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення позивача з органів внутрішніх справ; поновити позивача на раніше займаній посаді; стягнути з відповідача 3 на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення з органів внутрішніх справ; вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ відповідача 1 від 26.08.2014 №1667 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ та від 11.08.2014 №879 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення позивача з органів внутрішніх справ є протиправними, прийнятими відповідачем 1 із перевищенням наданих йому повноважень Вважає, оскаржувані накази такими, що підлягають скасуванню, а позивача повинно бути поновлено на займаній посаді.
Ухвалою від 31.10.2014 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 17.11.2014.
У судове засідання 17.11.2014 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не прибули.
Ухвалою від 17.11.2014 було задоволене клопотання позивача про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 17.11.2014 за клопотанням представника відповідача 1 провадження у справі було зупинене до 18.12.2014.
Ухвалою від 18.12.2014 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 18.12.2014.
У судове засідання 18.12.2014 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не прибули.
Ухвалою від 18.12.2014 до участі в справі в якості співвідповідачів були залучені - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 2) та Краснолиманський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 3).
Ухвалою від 18.12.2014 провадження у справі було зупинене до 02.02.2015.
Ухвалою від 02.02.2015 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 02.02.2015
У судове засідання 02.02.2015 представники осіб, які беруть участь у справі не прибули.
Ухвалою від 02.02.2015 судовий розгляд був відкладений на 23.02.2015.
Ухвалою від 23.02.2015 провадження у справі було зупинене до 24.03.2015.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Матяш О.В. 24.03.2015 у складі колегії суддів відбулись зміни, замість судді Матяш О.В. до участі в складі колегії суддів залучена суддя Горобцова Я.В.
Ухвалою від 24.03.2015 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 24.03.2015.
24.03.2015 розгляд справи відкладався до 09.04.2015 та до 24.04.2015.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що оскаржуваний наказ від 26.08.2014 №1667 о/с, який надійшов в Краснолиманський МВ ГУМВС України в Донецькій області 01.10.2014 року, та з яким позивач був ознайомлений 03.10.2014, взагалі не має мотивувальної частини, в якій би вказувалися підстави його звільнення, а наказ МВС України №879 від 11.08.2014 взагалі до Краснолиманського МВ не надходив і про його існування стало відомо лише під час судового розгляду даної справи. Зазначив, що оскаржуваний наказ МВС України №879 від 11.08.2014 виданий на підставі висновку за матеріалами службового розслідування від 11.08.2014, яке було проведене згідно наказу №807 від 11.08.2014, тобто в один день з призначенням службового розслідування, його проведенням та складанням висновків викликає сумнів в частині самого факту проведення будь-якого розслідування, адже всі дії здійсненні в один день відносно кілька сотень осіб особового складу МВС. В наказі МВС України №879 від 11.08.2014 також не вказано що саме скоїв позивач всупереч інтересам держави та служби. Ні дати, ні часу, ні суті самого протиправного вчинку у вказаних наказах не відображено. Зазначив, що йому не відомо про призначення та проведення службового розслідування, що проводилося відповідачем відносно позивача: з наказом про призначення службового розслідування позивач не ознайомлений, підстав проведення службового розслідування не знає, жодних пояснень в ході службового розслідування (якщо таке взагалі проводилося) не надавав, з висновками не ознайомлений. Вказані обставини позбавляють можливості захистити свої права і є грубим порушенням законодавства. Позивач не вчиняв ніяких дій, вчинків, які б дискредитували звання особи рядового і начальницького складу. З наведених підстав, вважає оскаржувані накази неправомірними, а отже такими, що підлягають скасуванню. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що наказом відповідача 1 від 26.08.2014 позивача, звільнено з органів внутрішніх справ України у запас (із поставленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу. Підставою складання зазначеного наказу був наказ від 11.08.2014 №879, в якому були встановлені обставини безвідповідального ставлення працівників Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, у тому числі і позивача до виконання службових обов'язків, неналежного реагування на факти протиправного захоплення приміщень державних установ, органів внутрішніх справ, які свідомо зрадили інтереси служби, що виразилося у сприянні та співпраці з представниками незаконно створених воєнізованих формувань та злочинних угрупувань, найманцями інших держав, які посягають на цілісність України та ведуть бойові дії на території нашої країни. У ході службового розслідування було встановлено, що окремі працівники Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, у тому числі і позивач, відмовилися виконувати свій професійний обов'язок та активно співпрацювали з ополченцями ДНР, надавали їм допомогу, в тому числі і службову інформацію, відомості щодо анкетних даних як працівників міліції так і громадян, які мешкають в м. Красний Лиман. Своїми діями позивач самоусунувся від виконання своїх професійних обов'язків щодо захисту державних інтересів та інтересів громадян України, чим порушив вимоги Закону України «Про міліцію» та Присягу співробітника органів внутрішніх справ України. Зазначені дії та бездіяльність підривають авторитет не лише співробітників органу внутрішніх справ України, а й усієї системи органів внутрішніх справ України. Зазначив, що оскаржуваний наказ був виданий з дотриманням вимог Положення. Зазначив, що позивач проходив службу в Краснолиманському МВ ГУМВС України в Донецькій області, який йому і здійснював виплату грошового забезпечення у цей період. Таким чином, виплата грошового забезпечення працівникам Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області здійснюється цим міськвідділом. Оскільки позивач не проходив службу на посадах в Центральному апараті МВС України, а перебував на посаді, яка знаходиться в штаті Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, та призначався на посаду не наказом МВС України, а наказом ГУМВС України в Донецькій області, то поновлювати позивача, у разі прийняття даного рішення, на посаді повинно ГУМВС України в Донецькій області, а не МВС України. Зазначив, що підстави для задоволення вимог позивача до МВС України відсутні, а тому просив суд у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача 2 заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що звільненні позивача відбулося за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, що є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС України. Зазначив, що МВС України здійсненною перевіркою встановило, що ряд працівників, у тому числі і позивач, стали свідомо на шлях зради інтересів служби, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, сприяли та співпрацювали з представниками незаконно створених воєнізованих формувань та злочинних угруповань, найманцями інших держав, які посягають на цілісність України та ведуть бойові дії на території нашої держави. За таких обставин, МВС України мало достатньо підстав для звільнення позивача з органів внутрішніх справ України. Стосовно твердження позивача щодо протиправності наказів МВС України від 11.08.2014 № 879 та № 1667 о/с з підстав того, що вони видані не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зазначив, що відповідно до ст. 13 Дисциплінарного статуту Міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу. Згідно зі ст. 18 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно. Таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з ОВС, вважається виконаним після видання наказу по особовому складу. Таким чином, при прийнятті рішення про звільнення зі служби позивача Міністр внутрішніх справ України діяв на підставі і в межах повноважень, а також у спосіб, передбачений законами України та Положенням про проходження служби. Вимога позивача щодо зобов'язання поновити його на попередній посаді передчасна, оскільки є похідною від питання розгляду оскаржуваних наказів МВС України, прийняття судового рішення та стосується процесуального питання, пов'язаного з виконанням судового рішення, яке на даний час не прийнято.
У судовому засіданні представник відповідача 3 заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що відповідач 3 не припускався порушень прав, свобод чи інтересів позивача.
У судовому засіданні 24.04.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,
Позивач проходив службу в у Краснолиманському МВ ГУМВС України в Донецькій області на різних посадах з 14.11.2005. Останнє присвоєне перед звільненням спеціальне звання - старшина міліції, міліціонер групи конвойної служби міліції Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області.
Наказом МВС України від 11.08.2014 №807 за фактом порушення окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області службової дисципліни, відповідно до вимог п. 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 №230 комісії було доручено провести за вказаним фактом службове розслідування.
За наслідками проведення службового розслідування 11.08.2014 МВС України було складено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області.
З зазначеного висновку вбачається, що за наслідками розслідування виявлено, що окремі працівники Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, в тому числі позивач, активно співпрацювали з ополченцями ДНР, надавали їм допомогу, в тому числі і службову інформацію, відомості щодо анкетних даних як працівників міліції так і громадян, які мешкають в м. Красний Лиман та Краснолиманському районі (стор. 13-14 Висновку).
Згідно зазначеного висновку, службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області, було закінчено, а відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування визнано такими, що підтвердилися.
За результатами службового розслідування комісія дійшла висновку, що за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382, керуючись ст.ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, старшину міліції ОСОБА_1, міліціонера групи конвойної служби міліції Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, слід звільнити з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
11.08.2014 МВС України було складено наказ від 11.08.2014 №879 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Артемівського МВ, Краснолиманського МВ, Держинського МВ та УДАІ ГУМВС України в Донецькій області». Згідно зазначеного наказу за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382, керуючись ст.ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, старшину міліції ОСОБА_1, міліціонера групи конвойної служби міліції Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Згідно витягу з наказу від 26.08.2014 №1667о/с МВС України, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Вважаючи протиправним наказ відповідача 1 від 26.08.2014 №1667, в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України та наказ від 11.08.2014 №879 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення позивача з органів внутрішніх справ, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо оскаржуваних наказів відповідача 1 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та його звільнення з органів внутрішніх справ суд зазначає наступне.
Як зазначено у наказі відповідача 1 від 11.08.2014 №879 притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ обґрунтоване наступним: за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382, керуючись ст. ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ позивача звільнити з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За приписами ч. 3 ст. 3 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.
Частиною 1 статті 5 зазначеного Закону визначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
Статтею 10 Закону України «Про міліцію» визначені основні обов'язки міліції.
З тексту присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, вбачається, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України: поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.
Отже, недодержання працівником органів внутрішніх справ України наведених вище норм є безумовною підставою вважати цю особу такою, яка вчинила правопорушення.
Разом з тим, наявність такого правопорушення повинна бути доведена певними доказами, отриманими із дотриманням певної процедури, при цьому обов'язок доведення такого факту покладається на орган внутрішніх справ, який приймає рішення щодо притягнення працівника до відповідальності, визначеної законом.
В обґрунтування підстав для прийняття оскаржуваних наказів представник відповідача 1 послався на Висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області від 11.08.2014, затверджений міністром МВС України 11.08.2014 (далі - Висновок службового розслідування).
Зазначеним Висновком службового розслідування (стор. 11-14 Висновку службового розслідування) встановлено, що окремі працівники Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області, в тому числі позивач, активно співпрацювали з ополченцями ДНР, надавали їм допомогу, в тому числі і службову інформацію, відомості щодо анкетних даних як працівників міліції так і громадян, які мешкають в м. Красний Лиман та Краснолиманському районі.
Суд зазначає, що комісію зі проведення службового розслідування було створено відповідачем 1 11.08.2014, згідно із наказом №807. Цим же числом був складений Висновок службового розслідування та оскаржуваний наказ відповідача 1 №879.
Суд критично ставиться до можливості проведення службового розслідування та складання Висновку службового розслідування за один день. Разом з тим, за відсутності інших доказів в обґрунтування причин застосування до позивача дисциплінарного стягнення, які стали підставою для прийняття оскаржуваних наказів, судом було досліджено зазначені Висновки.
З приводу Висновків службової перевірки суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Статтею 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно із статтею 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Суд може збирати докази з власної ініціативи.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Суд зазначає, що в ході судового розгляду відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження фактів вчинення позивачем будь-якого правопорушення, викладених у Висновку службового розслідування.
Відтак, на підставі ч. 6 ст. 71 КАС України справа вирішена на основі наявних у ній матеріалів.
За відсутності доказів вчинення позивачем правопорушення на службі суд доходить висновку про безпідставність тверджень відповідача 1 про вчинення позивачем такого проступку.
За приписами ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Отже, наявні в матеріалах справи докази спростовують викладену у Висновку службового розслідування інформацію щодо вчинення позивачем правопорушення, а відтак висновок щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є необґрунтованим та таким, що спростовується наявними у матеріалах справи доказами.
Пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
При цьому пунктом 70 зазначеного Положення визначено, що звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться:
до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ;
осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.
Статтею 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, визначено, що міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу.
Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах прав, наданих їм міністром внутрішніх справ України.
Оскільки сторонами суду не надано жодних доказів щодо надання Міністром внутрішніх справ права будь-якій особі звільняти осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку, а так само накладати дисциплінарні стягнення, то твердження позивача щодо перевищення міністром своїх повноважень під час прийняття оскаржуваних рішень судом не приймається.
Разом з тим, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази спростовують наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, а тому оскаржувані накази відповідача 1 в частині, яка стосується позивача, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
У зв'язку із тим, що суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів відповідача 1 в частині, яка стосується позивача, то на підставі вимог п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114, позивач підлягає поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Судом встановлено, що позивач з моменту фактичного звільнення до дати постановлення рішення у цій справі ніде не працює, на обліку у центрі зайнятості не перебуває, а відтак на його користь повинна бути стягнута сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Крім того, підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Визначаючи розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.
З довідки відповідача 3 від 08.04.2015 №18 вбачається, що середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення становив 3228,76 грн.
Відповідно до довідки відповідача 3 про розмір середньоденного грошового забезпечення від 08.04.2015 №18 середньоденне грошове забезпечення позивача на час звільнення становив 107,03 грн.
Відтак, станом на 26.08.2014 з дня видання відповідачем 1 наказу про звільнення позивача минуло 7 місяців 28 днів.
Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке належить стягнути з відповідача 3 на користь позивача, становить: 3228,76 грн. х 7 (місяців) + 28 (робочих днів) х 107,03 грн. = 25598,16 грн.
З наведених вище підстав суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.
За приписами ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби. З наведених підстав постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача 3 на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 3228,76 грн. підлягає негайному виконанню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163, 256 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №879 від 11.08.2014 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Артемівського МВ, Краснолиманського МВ, Дзержинського МВ та УДАІ ГУМВС України в Донецькій області» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України (п. 49 Наказу).
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №1667о/с від 26.08.2014 «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ України старшини міліції ОСОБА_1, міліціонера групи конвойної служби міліції Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.
Поновити старшини міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера групи конвойної служби міліції Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 27.08.2014.
Стягнути з Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 27.08.2014 по 24.04.2015 у розмірі 25598,16 грн. (дванадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім гривень 16 копійок).
Постанова суду в частині поновлення старшини міліції ОСОБА_1 на посаді міліціонера групи конвойної служби міліції Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та в частині стягнення з Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 3228,76 грн. підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Р.В. Кисіль
Судді Я.В. Горобцова
Р.В. Сацький