ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.05.2015Справа №910/5928/15-г
За позовомПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
До Третя особа,Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс» яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство «Криворізький турбінний завод «Констар»
Провизнання недійсним договору відступлення права вимоги № 0808 від 08.08.2014 р.
Суддя Спичак О.М.
від позивача: Івасів Ю.Ю. - дов. № 5197,5198 від 15.12.2014 року;
від відповідача-1: Тарнавська О.В. - дов. № 169 від 24.03.2015 року;
від відповідача-2: Харабет О.І. - дов. № 22/14 від 01.10.2014 року;
від третьої особи: Жолнеровська Н.В. - дов. № 5-135/164 від 11.02.2015 року
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-поліс» про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги №1108 від 11.06.2014 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» посилається на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега-поліс» договір відступлення права вимоги №1108 від 11.06.2014 р. сторонами було вчинено з порушенням ст.ст.2, 31 Закону України «Про страхування», тобто з недотриманням ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним. При цьому, позивач просив врахувати, що останній хоч і не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою контексті ст.ст.215, 216 ЦК України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача.
Ухвалою суду від 16.03.2015 року було порушено провадження у справі № 910/5928/15-г та призначено її до розгляду на 06.04.2015 року.
Представник позивача 03.04.2015 р. через канцелярію суду подав додаткові пояснення по справі.
Представник третьої особи 06.04.2015 року через канцелярію суду подав письмові пояснення.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні 06.04.2015 р. подав відзив та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представник позивача у даному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача-2 надав усні пояснення відповідно до яких заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 77 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 27.04.2015 р.
Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2015 р. подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольни.
Представник відповідача-1 подав доповнення до відзиву, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив.
Представник відповідача-2 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив.
Представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 77 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12.05.2015 р.
Представник позивача у судовому засіданні 12.05.2015 р. надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольни.
Представник відповідача-1 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив.
Представник відповідача-2 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив.
Представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив проти задоволення прозваних вимог.
В судовому засіданні 12.05.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
08.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега-поліс» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 0808, відповідно до п.2.1 якого кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п.3.9 договору, та набути означене право вимоги за договором поставки.
В статті 1 договору визначено, що слід розуміти під договором поставки, а саме договір поставки № 99а від 24.05.2007 р., укладений між первісним кредитором (постачальник за договором) та боржником (покупець за договором поставки), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити металопродукцію (надалі - товар), а орендар зобов'язався прийняти та оплатити товар.
Відповідно до п.2.2 спірного правочину загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 761 490,00 грн.
За змістом п.5.1 договору, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Мега-Поліс» гарантувало, що останнє є юридичною особою, яка належним чином створена та існує за законодавством України і має необхідну правоздатність для укладення та виконання положень цього договору; має право укладати цей договір і виконувати свої зобов'язання по ньому та має усі необхідні для цього повноваження від співвласників (учасників, акціонерів) уразі необхідності їх надання, будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які інші законодавчі, договірні обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір та те, що він ознайомлений зі всіма пунктами цього договору, повністю з ними згоден та підтверджує те, що вони відповідають його волевиявленню.
Звертаючись до суду з даним позовом, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» посилається на те, що оспорюваний правочин було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, положень Закону України «Про страхування», оскільки відповідач-2, як страхова компанія, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, має обмежену цивільну дієздатність.
Позивач зазначив, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» з огляду на те, що відповідач-2 та ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар» є пов'язаними підприємствами - з 2006 року наглядову раду третьої особи очолював Перелома Сергій Віталійович, він же з 05.09.2007 р. був членом наглядової ради відповідача-2. Таким чином, право вимоги за оспорюваним договором були передані підприємству, яке є підконтрольне голові наглядової ради ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар». Зазначені дії спрямовані на створення підконтрольного боржнику комітету кредиторів, усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень в справі про банкрутство третьої особи і завдання таким чином шкоди кредиторам та, зокрема, порушенню прав ПАТ «Укрсоцбанк».
З огляду на наведене, позивач просить Господарський суд міста Києва визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 0808 від 08.08.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Мега-поліс».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Даний припис викладено в ч. 2 ст. 203 ЦК України.
Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
За змістом ст. 2 Закону України «Про страхування» предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Водночас, ст. 6 ГК України визначає загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно зі ст. 43 зазначеного кодексу підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Оспорюваний правочин є договором відступлення права вимоги, який регулюється нормами ст.ст. 512, 514 ЦК України і не є фінансовою послугою, не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої визначено ст. 2 Закону України «Про страхування». Також договір про відступлення права вимоги не містить жодних ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України «Про страхування».
Отже, чинне законодавство не містить заборон чи обмежень щодо укладення відповідачем-2 спірного договору про відступлення права вимоги.
За таких обставин, суд вважає безпідставними посилання позивача на положення Закону України «Про страхування».
Також суд не погоджується з твердженнями позивача стосовно обмеження його прав, як кредитора ПАТ «Криворізький завод «Констар», в силу того, що договір відступлення права вимоги було укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2 08.08.2014 року, а справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» була порушена господарським судом Дніпропетровської області 12.08.2014 р., у зв'язку з чим, укладення спірного правочину не порушувало права позивача, як кредитора третьої особи.
Заборгованість вказаного вище товариства, права стягнення якої відступалось за договором відступлення права вимоги існувала тривалий час і факт її наявності визнано господарським судом Дніпропетровської області. Укладеним договором не змінювався розмір заборгованості третьої особи, а лише змінено особу кредитора.
При цьому, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 у справі №904/5722/14 визнано грошові вимоги відповідача-2 до третьої особи на суму 3 160 167,62 грн., з яких 791 490,53 грн. вимоги, які ґрунтуються на оспорюваному правочину.
Посилання позивача на те, що права вимоги за оспорюваним договором були передані підприємству, яке підконтрольне голові наглядової ради публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» є припущеннями позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі №910/6281/15-г.
Умовам статті 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним.
З огляду на наведене, підстави для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відсутні.
Сплата судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
18.05.2015 р.
Суддя Спичак О.М.