13 травня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Ситнік О.М., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Нагорняка В.А.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Полісервіс-Тур», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аккорд-Тур», про відшкодування матеріальних та моральних збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року,
У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що наприкінці квітня 2013 року вона звернулась до Приватного підприємства «Полісервіс-Тур» (далі - ПП «Полісервіс-Тур») з метою організації відпочинку за кордоном, повідомила турагенту бюджет, який може витратити на подорож, та назви країн, де хотіла б відпочити.
Під час оформлення туристичної подорожі повідомила турагента про наявність у неї візи, виданої консульством Польщі, та надала турагенту закордонний паспорт з відповідною візою.
Згідно з відомостями зазначеними у візі, вона видана строком на 20 днів, термін дії візи - з 17 квітня по 16 червня 2013 року, кількість в'їздів - два.
03 травня 2013 року між нею та ПП «Полісервіс-Тур» укладений договір на туристичне обслуговування № 03/05.
Відповідно до п. 4.1 вартість туристичних послуг, наданих туристу згідно з п. 1 договору, складає 3 874 грн, які ОСОБА_6 були сплачені в повному обсязі.
Відповідно до умов туру автобусний тур розпочався 30 травня 2013 року та мав тривати до 11 червня 2013 року. Проте у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків турагентом, а саме: неповідомленням про умови перетину кордону, неперевіркою візових документів, які нею були надані для здійснення подорожі, остання не отримала в повному обсязі туристичні послуги та вимушена була перервати подорож.
Під час перетину болгаро-турецького кордону її було повідомлено, що вона не зможе повернутись разом з групою додому, оскільки мала одноразову візу. У зв'язку із цим у неї почалася паніка, погіршилось самопочуття, почуття безвихідності і відчаю призвели до нервових переживань, вона втратила сон та спокій, не знала, яким чином має добиратись додому, адже одноразова віза була використана під час перетину україно-румунського кордону.
Вважає, що турагентом не були виконані умови договору щодо надання повної та достовірної інформації щодо правил візового режиму та перетину державного кордону по зазначеному туру. З часу перетину болгаро-турецького кордону вона протягом восьми днів вела перемовини з представниками турагента та туроператора щодо повернення додому, однак ні турагент, ні туроператор не могли надати чітку відповідь, як і коли вона має добиратись додому.
У зв'язку із ситуацією, що склалася, вона не отримала в повному обсязі туристичний продукт, що призвело до неналежного виконання турагентом взятих на себе зобов'язань. Крім того, відповідачем завдано моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, а саме: погіршенні стану здоров'я (нервове перевантаження та стрес), які обумовлені існуванням обставин невизначеності під час очікування будь-якої інформації щодо способу потрапляння додому, відсутністю можливості забезпечувати необхідні умови для підтримання нормального життєвого стану, перебуванням майже п'ять годин у приміщенні аеропорту, порушенням життєво важливих планів, позбавленням можливості реалізувати своє бажання добре відпочити у запланований час.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто із ПП «Полісервіс-Тур» на користь ОСОБА_6 3 874 грн матеріальної шкоди, 3 тис. грн моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Судом першої інстанції встановлено, що наприкінці квітня 2013 року ОСОБА_6 звернулась до ПП «Полісервіс-Тур» з метою організації відпочинку за кордоном, повідомила турагенту бюджет, який може витратити на подорож, та назви країн, де хотіла б відпочити.
Під час оформлення туристичної подорожі повідомила турагента про наявність у неї візи, виданої консульством Польщі, та надала турагенту закордонний паспорт з відповідною візою. Згідно з відомостями, зазначеними в візі, вона видана строком на 20 днів, термін дії візи - з 17 квітня по 16 червня 2013 року, кількість в'їздів - два.
03 травня 2013 року між нею та ПП «Полісервіс-Тур» укладений договір на туристичне обслуговування № 03/05.
Відповідно до п. 1.1 договору турагент, який діє відповідно до агентської угоди від 16 липня 2012 року № 7717 та за дорученням туроператора - Аккорд-Тур, за встановлену договором плату, за замовленням туриста зобов'язується забезпечити надання туристу комплексу посередницьких послуг з реалізації туристичного продукту, передбаченого додатком 1 до договору, попередньо сформованого туроператором, з організації туристичної поїздки.
Відповідно до п. 2.1 умов договору турагент зобов'язувався: надати туристу посередницькі послуги з організації туристичної поїздки на умовах, передбачених в листі бронювання, який є невід'ємною частиною договору; за умови повної сплати вартості туру туристом до початку туру видати останньому проїзні та інші, необхідні для здійснення туру, документи; надавати туристу необхідну і достовірну інформацію про комплекс туристичних послуг, сформованих туроператором, обов'язки та правила поведінки туриста, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу необхідну інформацію; відшкодовувати в установленому законом порядку збитки, завдані туристу, іншими особами та довкіллю, які виникли виключно та внаслідок неналежного надання посередницьких послуг з реалізації туристичного продукту.
Позивач відповідно до п. 2.2 договору зобов'язалась надати турагенту необхідні для організації туру відомості, передбачені в листі бронювання та документи - для оформлення туру, а саме: закордонний паспорт, фотографії, заповнені анкетні дані; сплатити вартість послуг турагента в терміни, передбачені договором; не порушувати права та інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування; виконувати митні, прикордонні, санітарні, та інші правила; поважати політичний та соціальний устрій, традиції звичаї, релігійні вірування країни (місця перебування); зберігати довкілля, дбайливо ставитись до об'єктів природи та культурної спадщини країни (місця) перебування; дотримуватись умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг; надавати персональну інформацію в обсязі необхідному для реалізації туристичного продукту; дотримуватись під час подорожі правил особистої безпеки; відшкодувати турагенту збитки, завдані йому власними неправомірними діями; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування. Нести витрати у випадку порушень візового, прикордонного, митного режимів, або витрат пов'язаних з депортацією.
Відповідно до умов туру автобусний тур розпочався 30 травня 2013 року та мав тривати до 11 червня 2013 року, проте, у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків турагентом, а саме: неповідомленням про умови перетину кордону, неперевіркою візових документів, які нею були надані для здійснення подорожі, остання не отримала в повному обсязі туристичні послуги та вимушена була перервати подорож. Під час перетину болгаро-турецького кордону її було повідомлено, що вона не зможе повернутись разом з групою додому, оскільки мала одноразову візу.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідачем неналежно виконано всі умови договору на туристичне обслуговування, що завдало позивачу матеріальної та моральної шкоди.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що, інформуючи відповідача про наявність шенгенської візи при подачі документів для оформлення турпоїздки, запропонованої відповідачем, позивач визначилась з можливістю її використання. Позивач усвідомлювала, що з урахуванням відкритої у неї шенгенської візи може відвідувати країни з візовим режимом, перелічені у турі, і підтвердження цьому було отримано турагентом від туроператора.
Використання до поїздки по туру візи та відвідування Польщі, що не заперечила позивач, безперечно вплинуло на зміну обставин, які не були відомі ні відповідачу, ні третій особі, при обізнаності з якими останні повинні були отримати підтвердження можливості позивача відвідування країн згідно із запропонованим туром, що передбачено умовами договору між сторонами. Однак позивач до вибуття в поїздку про такі свої дії турагента не повідомила, що і зумовило попередження відповідних служб Туреччини при перетині позивачем болгаро-турецького кордону про неможливість повернення у Болгарію автобусом.
Апеляційний суд дійшов висновку, що дії відповідача, пов'язані із забезпеченням позивачу перельоту за рахунок відповідача 09 червня 2013 року зі Стамбула у Львів, свідчать про понесення саме відповідачем майнових втрат за відсутності доказів вчинення винних дій стосовно позивача. Оплата повної вартості туру в сумі 3 874 грн як спричиненої позивачу майнової шкоди з мотивів отримання туристичних послуг не у повному обсязі, що полягло у невідвідуванні Стамбулу та Велико Тирново з наведених вище обставин не може бути покладена на відповідача за відсутності доказів його вини.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 1 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 12 Конвенції від 19 червня 1990 року про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року між урядами держав Економічного Союзу Бенілюкс, Федеративної Республіки Німеччини та Французької Республіки щодо поступової відміни перевірок та їх спільних кордонів, (далі - Конвенція) в якості договірної сторони, в компетенції якої знаходиться видача візи, за загальним правилом, виступає та, яка є основним місцем призначення. Якщо останнє не може бути однозначно визначене, то видача візи, як правило, покладається на дипломатичну чи консульську установу тієї договірної сторони, яка є першим місцем в'їзду.
Так, позивач під час оформлення туристичної подорожі повідомила турагента про наявність у неї візи, виданої консульством Польщі, з метою відвідання країни для ведення господарської діяльності та надала турагенту закордонний паспорт з відповідною візою.
Враховуючи те, що у ОСОБА_6 була наявна віза, видана консульством Польщі, а тур, запропонований турагентом «Полісервіс-Тур», не передбачав відвідання Польщі, то, враховуючи положення ст. 12 Конвенції, першою країною, яку позивач мала відвідати, повинна була бути Республіка Польща.
Візовий кодекс ЄС не передбачає можливості оформлення іншої шенгенської візи на той самий період, протягом якого триває дія існуючої візи. Для короткострокових поїздок існує лише віза категорії «С». При цьому двох одночасно чинних віз категорії «С» в одному паспорті не може бути, навіть якщо особа здійснює короткострокові поїздки з різними цілями.
Крім того, відповідно до ст. 9.1 Візового кодексу ЄС, якщо термін дії багаторазової візи є меншим за півроку, її власник взагалі не має права подаватися на нову шенгенську візу до завершення терміну дії попередньої візи.
Згідно зі статті 20 Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР (далі - Закон) за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання мас виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 10 статті 20 Закону передбачено, що якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів. Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування та звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону туроператор (турагент) може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, то виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.
Відповідно до ст. 19 Закону до укладення договору на туристичне обслуговування споживачеві туристичного продукту надається інформація про: 1) основні вимоги до оформлення в'їзних/виїзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі строк їх оформлення; 2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної подорожі, зокрема протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і вік туристів, а також умови безпеки туристів у країні (місці) тимчасового перебування; 3) туроператора (турагента), його місцезнаходження, поштові реквізити, контактний телефон, наявність ліцензії на провадження туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та інші відомості відповідно до законодавства про захист прав споживачів;
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону туристи мають право на відшкодування матеріальних та моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.
Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, вищевикладеного не врахував, не звернув уваги на те, що позивач, як споживач туристичного продукту, має право одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Разом з тим відповідачем було порушено умови договору про надання туристичних послуг, що призвело до завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди, що було правильно встановлено місцевим судом.
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2014 року скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: Є.П. Євграфова І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко В.А. Нагорняк