"14" травня 2015 р. м. Київ К/800/58016/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
головуючого: Мороз Л.Л.,
суддів: Горбатюка С.А.,
Леонтович К.Г.,
розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про скасування вимоги,
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки від 05.07.2013 року № Ф 1597/1 в розмірі 5766,45 грн., також просила зобов'язати припинити нарахування єдиного внеску.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 року позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав протиправною та скасував вимогу від 05.07.2013 року № Ф 1597/1.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 року змінено постанову суду першої інстанції змінити, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва від 05.07.2013 № Ф-1597/1 про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 5766,45 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі, Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, є платником єдиного податку з 01.01.2012 року, та пенсіонером у разі втрати годувальника, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1.
Позивачем отримано вимогу про сплату недоїмки від 05.07.2013 року № Ф-1597/1, в якій зазначено, що станом на 01.07.2013 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені становить 5766,45 грн.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 від 08.07.2010 року (далі - Закон № 2464), платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" №3609-VI від 07.07.2011 року, статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Таким чином, право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в наведеній нормі - пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів у разі втрати годувальника, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для пенсії за віком.
Визначальним у даному випадку є вид пенсії, яку отримує позивач фактично, а саме пенсія у разі втрати годувальника.
Колегія суддів зазначає, що позивач не є пенсіонером за віком, тому, в силу положень пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464, на нього не розповсюджується пільга щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на зазначене підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального, що є підставою для ухвалення нового рішення у справі.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 року у цій справі скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити у позові ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про скасування вимоги про сплату недоїмки від 05.07.2013 року № Ф 1597/1 в розмірі 5766,45 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: