Справа №487/687/15-ц 14.05.2015 14.05.2015 14.05.2015
Провадження № 22ц/784/1200/15 Суддя першої інстанції Корнешова Т.В.
Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
14 травня 2015 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Царюк Л.М,
суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі Свіщуку О.В.,
за участю позивачки - ОСОБА_2,
її представника - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (надалі - КП «ММБТІ») про визнання частки у праві власності на домоволодіння, -
27 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом КП «ММБТІ» про визнання 16/100 частки у праві власності на домоволодіння.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є власницею 16/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 жовтня 1987 року.
Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 29 вересня 2003 року її первинна частка домоволодіння була змінена на 13/100 частки у зв'язку з оформлення права власності на житлові прибудови одним із співвласників.
28 січня 2010 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області при перегляді рішень Заводського районного суду між співвласниками зазначеного житлового будинку визначено порядок користування земельною ділянкою, за яким їй виділено у користування 225,25 кв.м, виходячи з розміру її частки у спільному майні 16/100.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати її право власності на 16/100 частки у домоволодінні АДРЕСА_1.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги її позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, домоволодіння по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.13).
ОСОБА_2 належало 16/100 частки вищезазначеного домоволодіння, які були придбані за договором купівлі-продажу від 23 вересня 1966 року під час перебування позивачки у шлюбі з ОСОБА_9 (а.с.9-11). Після смерті ОСОБА_9 позивачка отримала свідоцтво про право власності та свідоцтво про право на спадщину за законом від 9 жовтня 1987 року (а.с.7-8).
У зв'язку із оформленням співвласнику спірного домоволодіння ОСОБА_7 житлової прибудови і змінення через це ідеальних часток співвласників, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1429 від 26 вересня 2003 року були визначені нові ідеальні частки співвласникам домоволодіння по АДРЕСА_1. За цим рішенням ідеальна частка ОСОБА_2 з 16/100 змінилась на 13/100 (а.с.12).
Відповідно до діючих на той час положень про реєстрацію прав на нерухоме майно рішення виконкому є правоустановлюючим документом, на підставі якого 12 листопада 2003 року у БТІ була проведена реєстрація права власності ОСОБА_2 на 13/100 частки нерухомого майна та видано свідоцтво про право власності (а.с. 17-18).
Відповідно до ст. 86 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності охороняється законом і Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Згідно зі ст. 113 ЦК УРСР володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Статтею 119 ЦК УРСР визначено, що якщо учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеною за згодою решти учасників і у встановленому порядку, частка учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.
Таким чином, враховуючи, що позивачка не заперечувала проти поліпшення житлових умов іншого співвласника, рішення виконкому щодо зменшення своєї частки не оспорювала та погодилася з ним, отримавши свідоцтво на право власності на зменшену частку, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що процедура встановлення та оформлення ідеальних часток власникам спірного домоволодіння відбувалася у відповідності до законодавства, яке діяло на той час.
При цьому колегія зазначає, що зміна розміру частки позивачки у спільній частковій власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, не означає фактичного зменшення розміру належного їй майна, оскільки частка іншого співвласника збільшилась за рахунок погоджених прибудови шляхом збільшення площі майна.
Як вбачається з позовної заяви позивачка фактично ставить питання про збільшення своєї частки у спільній власності.
За приписами ч. 3 ст. 357 ЦК України ( що діє з 1 січня 2004 року) співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності тільки у разі поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, та за певних умов.
Проте, таких обставин з позовної заяви та за матеріалами справи не вбачається.
Судове рішення про визначення порядку користування земельною ділянкою від 28 січня 2010 року, на яке посилається позивачка, як на підставу збільшення частки у спільному майні, не є правовою підставою для зміни розміру часток у спільній частковій власності на домоволодіння по АДРЕСА_1.
Крім того, сам факт визнання права власності на 16/100 часток у спільному майні не породжує наслідків для ОСОБА_2, оскільки у такої особи виникло право власності на 13/100 частки і це право ґрунтується на правовстановлюючому документі (свідоцтво про право власності), законність якого позивачкою не оспорюється.
Також позовні вимоги ОСОБА_2 значно впливають на права та законні інтереси інших співвласників у спільній частковій власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, однак ці особи як відповідачі, позивачкою до участі у справі не залучені.
Між тим, позивачка зазначила відповідачем орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, який вчиняє відповідні дії тільки в межах чинного законодавства і не перебуває з позивачкою у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а отже, не може бути стороною у справі.
З урахуванням викладених обставин, оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено за повного та всебічного дослідження всіх обставин по справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставами для скасування правильного по суті судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: