Справа № 761/30942/14-ц
Провадження №2/761/956/2015
іменем України
21 квітня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарях Звонцовій О.І., Іовенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київська міська рада, ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання договору недійсним, витребування майна,-
Прокурор прокуратури Шевченківського району м. Києва звернувся до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру». Просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.03.1997 року, посвідчений та зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» генеральним директором ОСОБА_4, реєстраційний № 1/1703-41, зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на праві приватної власності, записаний у реєстрову книгу №д.126-97 за реєстровим № 38921 від 25.03.1ё997 року, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її дядька ОСОБА_5; витребувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Прокурор мотивує свої вимоги тим, що у провадженні прокуратури Шевченківського району міста Києва перебуває кримінальне провадження внесене до ЄДРДР за № 12014100100002927 відкрите 27.03.2014 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 356, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 190 КК України. Потерпілою у даному провадженні є ОСОБА_1, яка повідомила про те, що вона є племінницею ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р. За життя ОСОБА_5 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Проте звернувшись до Першою нотаріальної контори м. Києва з заявою про прийняття спадщини вона дізналась що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_6 В ході досудового розслідування встановлено, що 17.03.1997 року право власності від ОСОБА_5 перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого та зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа», а у подальшому право власності на квартиру перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_6 відповідно до договору дарування від 11.10.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Петровою І.Г. Надалі право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_3 за договором дарування 16.04.2014 р. Як встановлено в ході досудового розслідування підпис в договорі купівлі-продажу від 17.03.1997 року виконаний не ОСОБА_5 Крім того відсутні відомості про існування біржі на якій було укладено спірну угоду. Зважаючи на такі обставини зазначений договір не відповідає вимогам чинного законодавства та на підставі положень ст.ст. 205,207,215 ЦК України має бути визнаний недійсним. Також ОСОБА_1, як єдиний спадкоємець та племінниця померлого має бути визнана власником спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 та зважаючи на ті обставини, що державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право власності у зв'язку із тим, що квартира зареєстрована за ОСОБА_6 та беручі до уваги роз'яснення Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
ОСОБА_1 підтримала позов просила задовольнити в повному обсязі з підстав в ньому зазначених.
Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову. Зазначив, що з доводами прокурора погодитися не можна. Статтею 153 ЦК УРСР, що діяв на момент укладання спірного правочину, було передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. В свою чергу ст. 154 ЦК УРСР було передбачено, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоча би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, роз'яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, а саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Отже, враховуючи, що спірний договір купівлі-продажу від 17.03.1997 року як зобов'язання (правочин) в дійсності сторонами не вчинявся і жодних юридичних наслідків не породив, то він не може визнаватися недійсним. Разом з цим, положеннями ст. 203 ЦК України наведений вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однак, прокурором не зазначено недодержання яких вимог свідчить про недійсність договору. Крім того, прикінцевими і перехідними положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, посилання прокурора на положення ЦК України є безпідставними. Також як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини 2510.2013 р. в той час, як договір дарування спірної квартири між ОСОБА_2 і і ОСОБА_6 було укладено 11.10.2013 року., що свідчить про те, що ОСОБА_1 ніколи не була ані фактичним власником ані володільцем спірної квартири і це робить неможливим вибуття квартири із володіння позивача поза її волею Також безпідставне, на думку представника відповідача, і посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 є племінницею померлого ОСОБА_5, оскільки докази цього відсутні. Та з рештою прокурор не довів неспроможності ОСОБА_1 самостійно реалізувати свої права.
Представник Київської міської ради надіслав в адресу суду заперечення на позов, зазначивши, що КМР є неналежним відповідачем по даній справі. просив розглянути справу за його відсутність, ухваливши рішення згідно до норм чинного законодавства України.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином. Причини неявки не повідомляв.
Представник Головного управління юстиції у м. Києві направив в адресу суду пояснення та просив розглянути справу за його відсутності. Зазначив, що у зв'язку із тим, що спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_8 у державного нотаріуса немає підстав для вчинення нотаріальної дії. Враховуючи положення ст. 392 ЦК України та оскільки визнання права власності є прерогативою суду, представник третьої особи залишив розгляд справи на розсуд суду.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві.
За померлим ОСОБА_5 відкрилась спадщина - квартира АДРЕСА_1
Також встановлено, що 25.10.2013 р. до Першої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_5 звернулась ОСОБА_1, зазначивши що є племінницею спадкодавця.
Як свідчить спадкова справа № 1256/2013 відкрита 25.10.2013 р. під час формування документів по справі та в порядку підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину було з'ясовано, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6.
27.03.2014 р. було відкрито кримінальне провадження № 12014100100002927 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 356, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 190 КК України.
В даному кримінальному провадженні потерпілою визнано ОСОБА_1.
В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 17.03.1997 року уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений та зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа».
В подальшому, як свідчить наявна в матеріалах інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_2 11.10.2013 року було подаровано ОСОБА_6. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою.
Станом на день розгляд справи спірне майно зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору, що його посвідчено 16.04.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П.
В межах проведення досудового розслідування кримінального провадження проведено судову почеркознавчу експертизу та встановлено, що підпис в графі «Продавець» в оригіналі договору купівлі-продажу посвідченого та зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» виконаний ймовірно, не ОСОБА_5, а іншою особою. Рукописний текст в графі «Продавець» виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою.
За таких обставин прокурор просить суд визнати договір недійсним, визнати право власності на квартиру за ОСОБА_1 та витребувати майно із володіння ОСОБА_3
Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України встановлено, що даний Кодекс набирає чинності з 01.01.2004року
Пунктом 4. цих Положень визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Зважаючи на характер спірних правовідносин, суд погоджується з твердженнями представника відповідача та вважає, що при вирішення питання щодо визнання недійсною угоди необхідно застосовувати вимоги ЦК Української РСР.
За положеннями ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
В свою чергу відповідно до ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості
повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР.
Зважаючи на те, що власник майна - ОСОБА_5 не був особою, яка укладала спірну угоду, суд вважає за можливе задовольнити позов в частині визнання договору купівлі-продажу від 17.03.1997 року.
При цьому суд вважає за можливе не застосовувати положення ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР у зв'язку зі смертю сторони договору.
З іншого боку положеннями ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За приписами п. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За положеннями ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Під час розгляду справи доказів які б свідчили про те, що ОСОБА_5 за свого життя зробив розпорядження щодо свого майна не встановлено.
Відповідно до положень ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на нього права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано від нього.
Згідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.
ОСОБА_1 на її думку, думку прокурора є спадкоємцем померлого, як племінниця спадкодавця, а отже має право на право на спадкове майно та відповідно до вимог чинного законодавства України має право і на витребування останнього з володіння відповідача ОСОБА_3
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, відповідно до ст. 1265 ЦК України.
Приписами ст. 11 ЦПК України встановлено обов'язок суду розглядати цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Слід зазначити, що докази надані на підтвердження родинних зв'язків між померлим та ОСОБА_1 не дають суду можливість зробити висновок про наявність останніх.
Як свідчать матеріали спадкової справи відсутні документи (відомості) про народження ОСОБА_11, що є матір'ю ОСОБА_1 та рідною сестрою спадкодавця.
Вимога ж про встановлення відповідних юридичних фактів в межах даного позову заявлено не було.
За таких обставин позовні вимоги заявлені прокурором в інтересах ОСОБА_1 в частині визнання права власності та витребування майна задоволенню не підлягає.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,88,169,212-215, ст.ст. 48 ЦК УРСР, ст.ст. 388,1217,1265,1268 ЦК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.03.1997 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений Товарною будівельно-паливною біржою «Українська біржа».
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків або якщо його не скасовано після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Суддя