"12" травня 2015 р.Справа № 921/387/15-г/11
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Сидорук А.М. Розглянув справу
за позовом: Державної акціонерної компанії "Ліки України", вул. Комітерну, 16, м. Київ 32, адреса для листування: вул. Червонофлотська, 28, м. Київ;
до відповідача: Тернопільського обласного виробничо - торгового аптечного об"єднання, вул. Бродівська, 5, м. Тернопіль;
про стягнення заборгованості в сумі 30 966 грн. 60 коп.
За участю представників сторін:
позивача: не з"явився;
відповідача: Стадник К. Ю. - представник.
Суть справи: Державна акціонерна компанія "Ліки України", вул. Комітерну, 16, м. Київ 32, адреса для листування: вул. Червонофлотська, 28, м. Київ звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільського обласного виробничо - торгового аптечного об"єднання, вул. Бродівська, 5, м. Тернопіль про стягнення заборгованості в сумі 30 966 грн. 60 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки № 13-НП від 06 грудня 2005 року, а саме відповідач не своєчасно розрахувався за поставлений товар, у зв"язку з чим позивачем нараховано пеню за прострочення виконання зобов"язань за період з 12.12.2014 р. по 26.03.2015 р. у сумі 15 193 грн. 72 коп., інфляційні нарахування в сумі 14 360 грн. 45 коп. та 3 % річних в сумі 1 412 грн. 43 коп..
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 14 квітня 2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28 квітня 2015 року. В порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12 травня 2015 року. Зобов"язано відповідача надати суду документально обґрунтований відзив на позовну заяву та оригінали платіжних доручень про сплату заборгованості за одержані медикаменти.
28 квітня 2015 року на адресу господарського суду Тернопільської області від відповідача надійшов відзив на позов № 182 від 28.04.2015 р., в якому останній заперечує щодо позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Як зазначає відповідач у відзиві на позов, згідно розділу 2 ГПК України передбачено досудовий порядок врегулювання господарських спорів. Претензія, на яку посилається позивач (№ 2.1/3-545 від 18.03.2015 р.) передбачає вимогу на сплату 103 849 грн. 37 коп.. Дана сума складалась із суми лише основного боргу. Станом на 03.04.2015 р. /дата позовної заяви/ зазначена сума була погашена. Позовна заява стосується заборгованості у сумі в сумі 30 966 грн. 60 коп., яка складається з 15 193 грн. 72 коп. пені, 1 412 грн. 43 коп. - 3% річних, 14 360 грн. 45 коп. інфляційних втрат та 1 827 грн. 00 коп. судового збору. Таким чином, наочно очевидно, що дана претензія не має жодного відношення до предмету спору. З урахуванням зазначеного, випливає, що позивач всупереч істотним умовам договору (розділ 6) та норм господарсько-процесуального закону не здійснив спроби досудового вирішення спору. В даній ситуації взагалі не вбачається спору як такого. Згідно п.7.3 договору зазначено, що при затримці оплати поставленої медпродукції на строк більше ніж 2 банківських днів Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки. До часу сплати покупцем суми пені та основного боргу Постачальник має право не відвантажувати наступні партії мед продукції. Проте, позивач жодного разу не використав права на не відвантаження наступної партії мед продукції. Окрім того, даним пунктом договору не встановлено конкретного часу, з якого можна обраховувати затримку оплати товару, адже згідно Розділу 10 договору від 06.12.2015 р. № 13-НП договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015 р.. А оскільки, дія даного договору станом на 14.04.2015 р. не припинялася, тому до відповідача в принципі не може виставлятися позовна вимога про стягнення вищезазначеної заборгованості. Окрім того, позивачем не враховано п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14.
07 травня 2015 року на адресу господарського суду Тернопільської області від відповідача надійшли копії платіжних доручень про сплату суми основного боргу із супровідним листом № 193 від 07.05.2015 р.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 22, 81-1 ГПК України.
Представник позивача в судове засідання 12 травня 2015 року не з"явився, причин неявки суду не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні 12 травня 2015 року заперечив щодо позовних вимог із підстав наведених у відзиві на позов та просив суд в позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши доводи представника відповідача, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
06 грудня 2005 року між державною акціонерною компанією "Ліки України" /надалі - Постачальник/ та Тернопільським обласним виробничо - торговим аптечним об"єднанням /надалі Покупцем/ було укладено договір поставки наркотичних та психотропних лікарських лікарських засобів № 13-НП, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується поставити, а Покупця прийняти та оплатити наркотичні та психотропні лікарські засоби /надалі - медпродукти/, в кількості, асортименті і по цінах згідно погоджених накладних (специфікацій), що є невід"ємними частинами договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору медпродукція постачається на умовах склад Покупця автотранспортом Постачальника. Медпродукція поставляється у термін до двох тижнів з моменту опрацювання замовлення на постачання (п. 2.2. договору).
Згідно п. 4.1. договору розрахунки за медпродукцію здійснюється Покупцем по факту отримання відповідно вартості медикаментів, вказаних у видаткових накладних.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами і у відповідності із ст. 11 цього кодексу - однією з підстав виникнення зобов'язань.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 545 945 грн. 15 коп., що підтверджується видатковими накладними № 53263/7 від 19.11.2014 р. на суму 15 109 грн. 56 коп., № 53264/7 від 19.11.2014 р. на суму 199 708 грн. 99 коп., № 53235 від 19.11.2014 р. на суму 23 383 грн. 79 коп., № 53236 від 19.11.2014 р. на суму 24 910 грн. 82 коп., № 53256 від 19.11.2014 р. на суму 3 466 грн. 80 коп., № 53505/7 від 09.12.2014 р. на суму 154 486 грн. 17 коп., № 53498 від 09.12.2014 р. на суму 35 650 грн. 28 коп., № 53502 від 09.12.2014 р. на суму 13 280 грн. 35 коп., № 53826/7 від 21.01.2015 р. на суму 70 863 грн. 75 коп., № 53827/7 від 21.01.2015 р. на суму 5 084 грн. 64 коп., які підписані та скріплені печатками сторін.
Позивач у позовній заяві зазначає, що згідно видаткових накладних № 53263/7 від 19.11.2014 р. на суму 15 109 грн. 56 коп., строк оплати - 09.12.2014 р. відповідачем сплачено 12.12.2014 р. - 2 095 грн. 78 коп., 16.12.2014 р. - 13 013 грн. 78 коп., № 53264/7 від 19.11.2014 р. на суму 199 708 грн. 99 коп., строк оплати - 09.12.2014 р. відповідачем сплачено 16.12.2014 р. - 286 грн. 22 коп., 16.12.2014 р. - 6 700 грн. 00 коп., 18.12.2014 р. - 5 000 грн. 00 коп., 19.12.2014 р. 10 000 грн. 00 коп., 22.12.2014 р. - 10 000 грн. 00 коп., 25.12.2014 р. - 10 000 грн. 00 коп., 26.12.2014 р. - 5 000 грн. 00 коп., 29.12.2014 р. - 10 000 грн. 00 коп., 06.01.2015 р. - 35 000 грн. 00 коп., 09.01.2015 р. - 35 000 грн. 00 коп., 14.01.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 15.01.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 16.01.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 19.01.2015 р. - 20 000 грн. 00 коп. та 20.01.2015 р. - 12 722 грн. 77 коп., № 53235 від 19.11.2014 р. на суму 23 383 грн. 79 коп., строк оплати - 19.12.2014 р. відповідачем сплачено 20.01.2015 р. - 1 577 грн. 23 коп., 20.01.2015 р. 5 700 грн. 00 коп. та 21.01.2015 р. - 16 106 грн. 56 коп., № 53236 від 19.11.2014 р. на суму 24 910 грн. 82 коп., строк оплати - 19.12.2014 р. відповідачем сплачено 21.01.2015 р. - 3 893 грн. 44 коп., 22.01.2015 р. - 20 000 грн. 00 коп., 28.01.2015 р. - 1 017 грн. 38 коп., № 53256 від 19.11.2014 р. на суму 3 466 грн. 80 коп., строк оплати - 19.12.2014 р. відповідачем сплачено 28.01.2015 р. - 3 466 грн. 80 коп., № 53505/7 від 09.12.2014 р. на суму 154 486 грн. 17 коп., строк оплати - 29.12.2014 р. відповідачем сплачено 28.01.2015 р. - 5 515 грн. 82 коп., 29.01.2015 р. - 15 000 грн. 00 коп., 02.02.2015 р. 20 000 грн. 00 коп., 04.02.2015 р. 10 000 грн. 00 коп., 05.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 06.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 09.02.2015 р. - 5 000 грн. 00 коп., 12.02.2015 р. - 5 000 грн. 00 коп., 13.02.2015 р. - 5 000 грн. 00 коп., 16.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 17.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 19.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 20.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 27.02.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 02.03.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 05.03.2015 р. - 8 970 грн. 35 коп., № 53498 від 09.12.2014 р. на суму 35 650 грн. 28 коп., строк оплати - 09.01.2015 р. відповідачем сплачено 05.03.2015 р. - 1 029 грн. 65 коп., 12.03.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 13.03.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 18.03.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 19.03.2015 р. - 4 620 грн. 63 коп., № 53502 від 09.12.2014 р. на суму 13 280 грн. 35 коп., строк оплати - 09.01.2015 р. відповідачем сплачено 19.03.2015 р. - 379 грн. 37 коп., 20.03.2015 р. - 5 000 грн. 00 коп., 23.03.2015 р. - 7 900 грн. 98 коп., № 53826/7 від 21.01.2015 р. на суму 70 863 грн. 75 коп., строк оплати - 11.02.2015 р. відповідачем сплачено 23.03.2015 р. - 2 099 грн. 02 коп., 24.03.2015 р. 10 000 грн. 00 коп., 25.03.2015 р. - 10 000 грн. 00 коп., 25.03.2015 р. 48 764 грн. 73 коп., № 53827/7 від 21.01.2015 р. на суму 5 084 грн. 64 коп., строк оплати - 11.02.2015 р. відповідачем сплачено 26.03.2015 р. - 5 084 грн. 64 коп..
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач в порушення п. 4.4. договору розрахувався за отриманий товар із порушенням термінів вказаних у специфікація (накладних), а тому за неналежне виконання умов договору нараховано пеню за прострочення виконання зобов"язань за період з 12.12.2014 р. по 26.03.2015 р. у сумі 15 193 грн. 72 коп., інфляційні нарахування в сумі 14 360 грн. 45 коп. та 3 % річних в сумі 1 412 грн. 43 коп..
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ч. ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року з наступними змінами регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що «платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін". А згідно статті 3 вказаного Закону „розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.7.3 договору при затримці оплати поставленої медпродукції на строк більше ніж 2 банківських днів Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки до часу сплати покупцем суми пені та основного боргу Постачальник має право не відвантажувати наступні партії мед продукції.
Окрім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглянувши та перевіривши подані позивачем розрахунки, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Стосовно заперечень наведених відповідачем у відзиві на позов суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідач у відзиві зазначає, що позивачем не використано досудове врегулювання спору, що передбачено п. 6.3. договору поставки № 13-НП від 06 грудня 2005 року.
Зазначене твердження судом відхиляється з огляду на наступне.
Досудове врегулювання господарських спорів передбачено статтею 5 ГПК України, згідно якої сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Однак, Закон, навіть за умови встановлення сторонами договором досудового врегулювання спору, не позбавляє права однієї із сторін права на звернення до суду за захистом свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу.
Так, Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9.07.2002 р. N15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Заперечення відповідача про те, що позивач міг не відвантажувати наступні партії медпродукції при затримці її оплати відповідачем не приймається судом до уваги, оскільки такі дії розцінюються судом як право позивача, яке він може використовувати на власний розсуд.
Крім того, відповідач заперечує щодо позовних вимог посилаючись на приписи ст. 232 ГК України та п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, та вважає, що позивач має право звертатися із вимогою про стягнення пені в строк позовної давності після закінчення строку дії договору. Втім, суд звертає увагу відповідача на те, що строк дії договору, яким є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, не є тотожним із строком настання у відповідача обов"язку оплати вартості товару, який у кожному окремому випадку інший та встановлюється у видатковій накладній.
Порушення відповідачем строків оплати має наслідком право позивача нараховувати на суму заборгованості штрафні санкції, інфляційні нарахування та 3% річних.
Відповідно до ст.ст. 33,43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На день розгляду справи докази погашення відповідачем заявлених позивачем вимог в матеріалах справи відсутні.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог - про стягнення пені, 3 % річних та інфляційні нарахування за поставлений товар, а відповідачем в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає до задоволення, в сумі 30 966 грн. 60 коп., з яких: 15 193 грн. 72 коп. пеня, 14 360 грн. 45 коп. - інфляційні нарахування та 1 412 грн. 43 коп. 3 % річних.
У відповідності до вимог ст. 49 ГПК судові витрати покладаються судом на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Тернопільського обласного виробничо - торгового аптечного об"єднання, вул. Бродівська, 5, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 30249871 на користь Державної акціонерної компанії "Ліки України", вул. Комітерну, 16, м. Київ 32,ідентифікаційний код 20078889 - 15 193 грн. 72 коп. пені, 14 360 грн. 45 коп. - інфляційні нарахування, 1 412 грн. 43 коп. 3 % річних та 1 827 грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
3. На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторонами може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання - 15 травня 2015 року) через місцевий господарський суд.
Суддя А.М. Сидорук