14 травня 2015 року Справа № 9815/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 року в справі за позовом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (тепер Державної архітектурно-будівельної інспекції України) до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування постанов,
У квітні 2013 року інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області звернулася до суду з позовом до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування постанов.
Позивач просив визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та скасувати постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві ВП № 33568708 від 7.03.2013 року; ВП № 33570265 від 7.03.2013 року; ВП № 33175210 від 7.03.2013 року; ВП № 35226019 від 7.03.2013 року; ВП № 35226168 від 7.03.2013 року; ВП № 35225906 від 7.03.2013 року; ВП № 35225680 від 7.03.2013 року; ВП № 35225314 від 7.03.2013 року; ВП № 36167143 від 7.03.2013 року; ВП № 36167343 від 7.03.2013 року; ВП № 36167239 від 7.03.2013 року; ВП № 36269337 від 7.03.2013 року; ВП № 36643784 від 7.03.2013 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Сіщука В.В.
Скасовано постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві ВП № 33568708 від 7.03.2013 року; ВП № 33570265 від 7.03.2013 року; ВП № 33175210 від 7.03.2013 року; ВП № 35226019 від 7.03.2013 року; ВП № 35226168 від 7.03.2013 року; ВП № 35225906 від 7.03.2013 року; ВП № 35225680 від 7.03.2013 року; ВП № 35225314 від 7.03.2013 року; ВП № 36167143 від 7.03.2013 року; ВП № 36167343 від 7.03.2013 року; ВП № 36167239 від 7.03.2013 року; ВП № 36269337 від 7.03.2013 року; ВП № 36643784 від 7.03.2013 року.
Постанову суду першої інстанції оскаржило управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області, яке, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт посилається на те, що згідно ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Тому виконавчі документи, на підставі яких проводиться стягнення, позивачу необхідно подати до органу Державного казначейства, в якому обслуговується боржник, а не до органів Державної виконавчої служби. З огляду на вказане, державним виконавцем правомірно прийнято постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві.
Особи, які беруть участь в справі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте в судове засідання не прибули, що є підставою для її розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
У справі встановлено, що інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області надіслала на адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області для примусового виконання постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, прийняті щодо управління капітального будівництва Львівської міської ради: № 1ш/30-ю від 7.05.2012 року, №1ч/29-ю від 7.05.2012, № 1с/26-ю від 20.04.2013, № 1ф/62-ю від 30.08.2012, №1ф/64-ю від 30.08.2012, № 1ф/58-ю від 30.08.2012, № 1ф/56-ю від 30.08.2012, № 1с/72-ю від 14.09.2012, № 1ф/87-ю від 19.11.2012, №1ф/86-ю від 19.11.2012, №1з/84-ю від 19.11.2012, №1ф/59-ю від 30.08.2012, № 1ф/59-ю від 30.08.2012.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області Сіщуком В.В. були відкриті виконавчі провадження ВП № 33568708; ВП № 33570265; ВП № 33175210; ВП № 35226019; ВП № 35226168; ВП № 35225906; ВП № 35225680; ВП № 35225314; ВП № 36167143; ВП № 36167343; ВП № 36167239 ВП № 36269337; ВП № 36643784 щодо виконання постанов позивача про накладення штрафів.
По всіх вищевказаних виконавчих провадженнях державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
З посиланням на ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві ВП №33568708 від 7.03.2013 року; ВП № 33570265 від 7.03.2013 року; ВП № 33175210 від 7.03.2013 року; ВП № 35226019 від 7.03.2013 року; ВП № 35226168 від 7.03.2013 року; ВП № 35225906 від 7.03.2013 року; ВП № 35225680 від 7.03.2013 року; ВП № 35225314 від 7.03.2013 року; ВП № 36167143 від 7.03.2013 року; ВП № 36167343 від 7.03.2013 року; ВП № 36167239 від 7.03.2013 року; ВП № 36269337 від 7.03.2013 року; ВП № 36643784 від 7.03.2013 року. Державний виконавець виходив з того, що боржник має відкриті рахунки в органах державного казначейства, тому стягнення коштів з таких рахунків повинно проводитися органами державного казначейства, куди стягувачу необхідно звернутися.
Задовольняючи позовні вимоги інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачеві є протиправними, оскільки підстав для повернення виконавчого документу стягувачу в ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими:
1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи,міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;
2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Як видно з матеріалів справи, державним виконавцем на підставі надісланих позивачем постанов про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, прийнятих щодо управління капітального будівництва Львівської міської ради, було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, копії яких були скеровані сторонам виконавчого провадження для відома та виконання. Боржнику надавався термін для самостійного виконання рішень в строк до семи днів з моменту винесення постанови.
Оскільки боржником (управлінням капітального будівництва Львівської міської ради) не виконано вимоги виконавчих документів у встановлений строк, державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання рішень, передбачені ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, у ході виконавчих дій державним виконавцем бути прийняті постанови про арешт коштів боржника, які знаходяться на рахунках в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області. Постанови скеровано до ГУ ДКС України у Львівській області для виконання.
Однак, постанови про арешт коштів боржника по вищевказаних виконавчих провадженнях було повернено без виконання ГУ ДКС України у Львівській області, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 3.08.2011 року (далі Порядок).
Згідно з п.3 Порядку в редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанов про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання окремих постанов про накладення штрафу (червень, липень, листопад 2012 року, січень 2013 року) рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.
6.02.2013 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року № 45 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845».
Відповідно до п. 3 Порядку, чинного на час відкриття державним виконавцем виконавчих проваджень згідно постанов від лютого 2013 року, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно п. 24 Порядку, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п. 6 цього Порядку.
Відповідно до п. 6 Порядку, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:
заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;
оригінал виконавчого документа;
судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Аналізуючи викладене, слід прийти до висновку, що державні виконавці не мають повноважень проводити будь-яке списання/стягнення коштів за виконавчими документами, в яких боржниками є підприємства, установи, організації, рахунки яких відкриті в органах Державного казначейства України.
Відповідно до п.4 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.
За таких обставин відповідач не мав повноважень на відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання постанов про стягнення штрафу з боржника за рахунок державного бюджету. Його постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП №33568708 ; ВП № 33570265; ВП № 33175210; ВП № 35226019; ВП № 35226168; ВП № 35225906; ВП № 35225680; ВП № 35225314; ВП № 36167143; ВП № 36167343; ВП № 36167239; ВП № 36269337; ВП № 36643784 не відповідають чинному законодавству.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», на яку послався відповідач, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
1) є письмова заява стягувача;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;
4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;
9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Даний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві є вичерпним.
Така підстава для повернення виконавчого документу стягувачу, як неможливість виконання виконавчого документу, виконання якого підвідомче іншому органу, ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачена.
Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області безпідставно та з порушенням вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві ВП №33568708 від 7.03.2013 року; ВП № 33570265 від 7.03.2013 року; ВП № 33175210 від 7.03.2013 року; ВП № 35226019 від 7.03.2013 року; ВП № 35226168 від 7.03.2013 року; ВП № 35225906 від 7.03.2013 року; ВП № 35225680 від 7.03.2013 року; ВП № 35225314 від 7.03.2013 року; ВП № 36167143 від 7.03.2013 року; ВП № 36167343 від 7.03.2013 року; ВП № 36167239 від 7.03.2013 року; ВП № 36269337 від 7.03.2013 року; ВП № 36643784 від 7.03.2013 року.
Відповідачу належало вирішити питання про скасування у встановленому порядку постанов про відкриття виконавчих проваджень, що зумовили повернення виконавчого документа згідно ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», та направити виконавчі документи до належного органу, яким в даному випадку є відповідний орган Державного казначейства України.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права, тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови бути не можуть.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 року в справі № 813/2429/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : О.Б. Заверуха
А.Р. Курилець