14 травня 2015 року Справа № 8986/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області та ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просив визнати протиправною бездіяльність інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області щодо ненадання відповіді на звернення від 7.06.2012 року; зобов'язати відповідача надати відповідь на звернення позивача від 7.06.2012 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 29.11.2012 року; зобов'язати відповідача надати відповідь на інформаційний запит від 29.11.2012 року; стягнути з відповідача судові витрати.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 7.06.2012 року. Зобов'язано відповідача надати відповідь на звернення від 7.06.2012 року.
Визнано протиправною бездіяльність інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області щодо ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_2 від 29.11.2012 року. Зобов'язано відповідача надати відповідь на інформаційний запит від 29.11.2012 року.
Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 34,41 грн.
Постанову суду першої інстанції оскаржили інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області та ОСОБА_2, подавши на неї апеляційні скарги.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що на вказані позивачем запити та звернення відповіді надавалися вчасно, про що свідчать копії журналів вихідної кореспонденції інспекції, а тому відповідачем не порушено жодних норм чинного законодавства. Крім того, вважає, що запитувана позивачем інформація стосувалася персональних даних щодо інших осіб, а тому відповідно до п. 4 ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інспекція державного архітектурно-будівельного контролю мала право не надавати таку інформацію за відсутності відповідного судового рішення, яке б дозволяло надання таких даних.
Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на неправомірність рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат. Вважає, що понесені ним витрати на оплату правової допомоги фахівця у галузі права відносяться до судових витрат та підлягають стягненню з відповідача, оскільки заявлені позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі.
ОСОБА_2 просить змінити постанову суду першої інстанції від 25.03.2013 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача 34,41 грн. судового збору та 3200 грн. витрат на оплату правової допомоги.
Вислухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2, який апеляційну скаргу останнього підтримав, апеляційну скаргу відповідача не визнав, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити з таких підстав.
У справі встановлено, що 7.06.2012 року ОСОБА_2 подав до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатської області заяву щодо надання інформації. Дана заява яка отримана відповідачем 7.06.2012 року.
22.06.2012 року позивач подав до Інспекції заяву, в якій повідомляв що ним отримано лист Ужгородського районного відділу Управління Держтехногенбезпеки у Закарпатській області, згідно якого будівництво семиповерхового будинку по вул. Богомольця ведеться з порушеннями вимог Правил пожежної безпеки в Україні. Даний лист був приєднаний до заяви позивача.
29.11.2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, в якому просив надати інформацію про результати проведеної перевірки будівництва багатоквартирного будинку по вул. Богомольця, відповідно до ст.ст. 14, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Даний запит отримано відповідачем 4.12.2012 року.
Відповіді на запит у встановлений законом строк позивач не отримав, тому 11.12.2012 року звернувся до відповідача з заявою про повідомлення причин відмови у наданні відповіді. 12.12.2012 року, у зв'язку з неотриманням відповіді на запит від 29.11.2012 року, ОСОБА_2 подав скаргу до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та 13.12.2012 року до прокуратури Закарпатської області.
За результатами розгляду поданих скарг відповідачем 14.01.2013 року був надісланий лист №7/7-56, який по суті є відповіддю на скаргу позивача до Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12.12.2012 року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено вимоги Законів України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», тому бездіяльність відповідача щодо ненадання належної відповіді на заяву та запит позивача є протиправною.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до пунктів 1, 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
У матеріалах справи наявний лист відповідача № 7/7-56 від 14.01.2013 року адресований ОСОБА_2, однак даний лист по суті є відповіддю на скаргу позивача до Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12.12.2012 року.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву відповідача від 7.06.2012 року є протиправною, оскільки у встановлений Законом строк відповідь на вказану заяву позивачу надана не була. Посилання відповідача на журнал реєстрації вихідної кореспонденції як на доказ надіслання позивачу відповіді на вказану заяву є безпідставними, оскільки даний журнал не є належним доказом такого надіслання.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні; запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до ч. 1 статті 20 вказаного Закону, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У справі встановлено, що відповідачем, у встановлений законом строк (п'ять робочих днів), відповідь на інформаційний запит позивача від 29.11.2012 року надано не була, тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації». Посилання відповідача на журнал реєстрації вихідної кореспонденції як на доказ надіслання ОСОБА_2 відповіді на інформаційний запит є безпідставними, оскільки даний журнал є доказом реєстрації кореспонденції, а не її направлення.
Доводи відповідача, в частині того, що запитувана позивачем інформація стосувалася персональних даних щодо інших осіб, а тому відповідно до п. 4 ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», тому інспекція державного архітектурно-будівельного контролю мала право не надавати таку інформацію, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дана обставина не позбавляє розпорядника інформації (в даному випадку - інспекція ДАБК в Закарпатській області) обов'язку надати відповідь на відповідний запит особи.
Крім того, як видно з оскаржуваної постанови, суд першої інстанції на користь ОСОБА_2 правомірно стягнув з Державного бюджету України 34, 41 грн. сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви. Однак, позивач вважає, що на його користь підлягають стягненню також 3200 грн. судових витрат за надання правової допомоги.
Колегія суддів вважає такі доводи ОСОБА_2 обґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідний розрахунок вартості правової допомоги, яку надавав ОСОБА_3 позивачу як фахівець в галузі права, долучено ОСОБА_2 до матеріалів справи. Згідно поданого розрахунку вартість правової допомоги наданої позивачу складає 3200 грн.
Дана сума була сплачена ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1-д від 10.11.2012 року.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції невірно вирішив питання щодо розподілу судових витрат, стягнувши з Державного бюджету України лише 34, 41 грн. сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви, оскільки на користь позивача належить стягнути також 3200 грн. витрат на правову допомогу, які документально підтверджені позивачем.
Згідно ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, а також вирішення не всіх позовних вимог або питань.
З огляду на те, що судом першої інстанції рішення по суті прийнято правильно, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, в силу ст. 201 КАС України оскаржувану постанову слід змінити та стягнути 3200 грн. з Державного бюджету на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, тому відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року в справі № 807/433/13-а в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 3200 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : О.Б.Заверуха
А.Р. Курилець