14 травня 2015 рокусправа № П/811/4262/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Гімона М.М.
за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.
за участю:
прокурора: Киричок О.В.
представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу апеляційної скарги заступника прокурора Кіровоградської області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі № П/811/4262/14 за позовом прокурора Гайворонського району Кіровоградської області до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області за участю третіх осіб - ОСОБА_1, Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про визнання недійсними наказів, -
02.12.2014 року прокурор Гайворонського району Кіровоградської області звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними накази №1356/14-14, №1351/14-14, №1357/14-14, №1349/14-14, №1333/14-14, №1332/14-14, №1358/14-14, №1338/14-14, №1342/14-14, №1335/14-14, №1344/14-14, №11-1330/14-14-СГ, №1352/14-14, №1345/14-14, №1341/14-14, №1346/14-14, №1347/14-14, №1350/14-14, №1359/14-14, №1340/14-14, №1334/14-14, №1360/14-14, №1337/14-14, №1354/14-14, №1355/14-14, №1339/14-14, №1336/14-14, №1348/14-14, №1331/14-14, №1343/14-14 від 26.09.2014 року про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок сільськогосподарського призначення, розташованих не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, а саме за межами населених пунктів для ведення фермерського господарства, не обґрунтувавши розмірів земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, а тому вказані накази є недійсними.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, заступник прокурора Кіровоградської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована, фактично, доводами адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказами в.о. начальника Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області №1356/14-14, №1351/14-14, №1357/14-14, №1349/14-14, №1333/14-14, №1332/14-14, №1358/14-14, №1338/14-14, №1342/14-14, №1335/14-14, №1344/14-14, №11-1330/14-14-СГ, №1352/14-14, №1345/14-14, №1341/14-14, №1346/14-14, №1347/14-14, №1350/14-14, №1359/14-14, №1340/14-14, №1334/14-14, №1360/14-14, №1337/14-14, №1354/14-14, №1355/14-14, №1339/14-14, №1336/14-14, №1348/14-14, №1331/14-14, №1343/14-14 від 26.09.2014 року, надано дозволи ОСОБА_1. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства розташованих на території Бандурівської, Долинівської, Червоненської сільських рад за межами населених пунктів (а.с.10, 12, 14, 16, 18, 20, 22, 24, 26, 37, 39, 41, 43, 45, 46, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91).
Посилаючись на неможливість отримання декількох земельних ділянок третьою особою, що знаходяться на території одного району, але не межують одна з одною, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданих ОСОБА_1 документів було достатньо для надання дозволів на розробку проекту землеустрою були відсутні, а тому підстави для відмови в цьому, у відповідача були відсутні. Позивачем не доведено наявності порушень інтересів держави з боку відповідача, не визначено в чому вони полягають, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
З адміністративного позову, а так само і з апеляційної скарги, можна виокремити такі доводи прокурора про наявність підстав для скасування спірних наказів:
1. ОСОБА_1 у своїй заяві не обґрунтував розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, що є порушенням ст.7 Закону України «Про фермерське господарство»
2. Головним управлінням Держземагенства в області прийняті накази про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, які розташовані на території Бандурівської, Долинівської, Червоненської сільських рад та не є єдиним масивом, що є порушенням ст.7 Закону України «Про фермерське господарство»
3. Суд першої інстанції повинен був прийняти позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в постанові від 22.01.2014 року по справі №К/800/40388/13, оскільки вказана постанова ухвалена за аналогічних обставин та підстав.
Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх безпідставність з огляду на наступне.
Так, суд першої інстанції вірно виходив з того, що питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюються Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».
Так, Земельний кодекс, зокрема, регулює питання набуття права на землю громадянами та юридичними особами (Глава 19), Закон України «Про фермерське господарство», згідно преамбули, визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України
Згідно абз. 1 ч.1, ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до п.є-1 ст.15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Указом Президента України №445 від 08.04.2011 року затверджено «Положення про Державне агентство земельних ресурсів України», відповідно до п.1 якого визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Таким чином, відповідач - Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області є повноважним органом у спірних правовідносинах щодо вирішення питання про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства.
З метою реалізації прав, визначених ст.123 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами, в яких зазначив визначені законом, як обов'язкові, необхідні дані, а саме: зазначив цільове призначення земельних ділянок та їх орієнтовний розмір. До клопотання додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії паспорту, ідентифікаційного коду, диплома, що підтверджує наявність здобутої в аграрному навчальному закладі освіти. При цьому, у своїх заявах ОСОБА_1 зазначив, що фермерське господарство планує створювати і вести одноосібно (а.с.11, 13, 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27-36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64-78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92-102).
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що виходячи із аналізу наданих документів ОСОБА_1 підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою були відсутні.
Щодо посилання прокурора на ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство», колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.
Відповідно до ст.1 названого Закону, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Фермерське господарство має найменування та може мати печатки. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Статтею 7 ЗУ "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Відповідно до ч.7 ст.7 Закону, земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Аналіз даної норми свідчить про те, що єдиним масивом для ведення фермерського господарства надаються земельні ділянки, на яких розташовані водні джерела та лісові угіддя, наближені до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
При цьому, законодавство не забороняє мати громадянину декілька земельних ділянок, на території різних сільських рад, без спільних меж, у разі відсутності на таких земельних ділянках обумовлених Законом обтяжень.
Щодо не зазначення третьою особою у заявах кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що згідно наявних в матеріалах справи документів, фермерське господарство ще не було створене на час звернення третьої особи до відповідача із заявами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Щодо посилання позивача на постанову Вищого адміністративного суду України від 22.01.2014 року по справі №К/800/40388/13, суд зауважує, що згідно норм КАС України, лише рішення Верховного суду України є обов'язковими для всіх судів України.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана постанова Вищого адміністративного суду України ухвалена за інших обставин. В межах розгляду ж даної справи, прокуратурою Гайворонського району не встановлено того, що ОСОБА_1 не мав намірів займатися фермерським господарством. Не надано доказів зворотного прокурором і в ході судового розгляду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст. 206 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі № П/811/4262/14 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
(Ухвалу у повному обсязі складено 15.05.2015р.)
Головуючий: О.В. Мартиненко
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: М.М.Гімон