14 травня 2015 рокусправа № П/811/4155/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Гімона М.М.
за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі №П/811/4155/14 за позовом ОСОБА_1 до управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області про зобов'язання вчинити певні дії, -
25.11.2014р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірною відмову управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 03.11.2014р., зобов'язати управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області надати інформацію відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» згідно запиту від 03.11.2014р.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що запитувана інформація є публічною в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відповідач є розпорядником такої інформації, а тому, на думку позивача, відмова у наданні запитуваної інформації є неправомірною.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірною відмову Управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області у задоволені запиту на тримання публічної інформації від 03 листопада 2014 року. Зобов'язано управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області надати інформацію відповідно Закону України "Про доступ до публічної інформації" згідно запиту від 03 листопада 2014 року.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що надання тієї інформації, яку запитував позивач є неможливим з огляду на те, що в Управління відсутні планово-картографічні матеріали з нанесенням вільних земельних ділянок, які можуть бути використані для ведення особистого селянського господарства. Крім того, жодним нормативно-правовим документом не передбачено збір та надання даних (відомостей) про вільні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які не передані в користування (оренду) або у власність. Відповідач зазначає, що до повноважень Управління належить ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, проте, відповідно до ст.41 Закону України «Про Державний земельний кадастр», за надання відомостей з Державного земельного кадастру справляється плата. Проте, позивач, запитуючи інформацію, не виконав вимоги Закону. Більш того, запит носить загальний характер, що унеможливлює його виконання, оскільки позивач не зазначає конкретно ані території (сільську раду) бажаної земельної ділянки, ні її розміру.
У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.11.2014р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надіслати на його адресу графічні матеріали (їх копії) з зазначенням місця розташування земельних ділянок Кіровоградського району, які громадяни можуть отримувати для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для реалізації свого права на землю відповідно до статті 14 Конституції України та статей 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України.
Листом від 06 листопада 2014 року № 23-11-0.3-9230/2-14 ГУ Держземагенства у Кіровоградській області повідомило про перенаправлення даного запиту Управлінню Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області для розгляду та надання відповіді автору звернення..
Листом від 10 листопада 2014 року № 8789/03/11-14 Управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області повідомило позивача, що запитувана інформація не підлягає вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації". Також повідомило, що для ведення особистого селянського господарства передаються земельні ділянки площею не більше 2,0 га. при цьому, ділянки, які знаходяться за межами населених пунктів, у власність або у користування для всіх потреб, на території Кіровоградської області передає Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація з зазначенням місця розташування земельних ділянок, які громадяни можуть отримувати для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не є інформацією з обмеженим доступом та може бути надана позивачеві на його запит.
З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі неможливо погодитися з наступних підстав.
Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
З аналізу даної норми можна виокремити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Суб'єктами владних повноважень, для цілей цього Закону, визначені органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (ч.1 ст.13 Закону).
Враховуючи суть виниклих між сторонами спірних правовідносин, вирішальним у цих правовідносинах є визначення інформації, запитуваної у запиті від 03.11.2014р., як публічної, а також те, чи є відповідач розпорядником такої інформації.
Так, у своєму запиті від 03.11.2014р. ОСОБА_1 просив надіслати на його адресу графічні матеріали (їх копії) з зазначенням місця розташування земельних ділянок Кіровоградського району, які громадяни можуть отримувати для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства для реалізації свого права на землю відповідно до статті 14 Конституції України та статей 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України.
Таким чином, позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом, в якому просив надати йому інформацію про всі земельні ділянки, а також графічні матеріали по всім земельним ділянкам.
У своєму позові, а так само в запереченнях на апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що відповідно до Положення про Управління (Відділ) Держземагенства у районі, Управління (Відділ) відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює землеустрій відповідно до Закону України «Про землеустрій», у тому числі забезпечує проведення інвентаризації земель; здійснює ведення державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок; створює, формує та веде місцевий фонд з документації із землеустрою; здійснює відповідно до законодавства регулювання у сфері планування територій, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності; створює інформаційну базу даних з питань реформування земельних відносин, землеустрою, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, оціночної діяльності і земельних торгів.
Суд приймає до уваги вказані посилання позивача, проте, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Статтею 21 Закону визначені підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру, такою підставою, є, зокрема, відповідна документація із землеустрою. Частиною 16 даної норми визначено, що подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється розробником такої документації, якщо інше не встановлено договором на виконання робіт із землеустрою.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про землеустрій» призначенням землеустрою, зокрема, є: встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів; прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Положення зазначеної статті Закону у повній мірі кореспондуються із приписами ст.181 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності визначають: а) місце розташування і розміри земельних ділянок, що знаходяться в державній власності за категоріями земель; б) місце розташування і розміри земельних ділянок комунальної власності територіальної громади за категоріями земель; в) місце розташування і розміри земельних ділянок, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб за категоріями земель; г) правове, організаційне і фінансове забезпечення, строки реалізації ефективність розмежування земель державної та комунальної власності.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 55 зазначеного Закону встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів; встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, для утворення земельних ділянок, як сформованих об'єктів землеустрою та об'єктів нерухомого майна, слід розробити певний обсяг землевпорядної документації, відповідно до якої визначити місця розташування земельних ділянок, їх розміри та межі, цільове призначення, а також інші ознаки, за допомогою яких їх можна ідентифікувати як об'єкти правовідносин.
Крім того, законодавство визначає необхідність розробки землевпорядної документації, але не містить імперативного припису, відповідно до якого весь обсяг документації має бути розроблений впродовж певного часу чи до визначеного моменту.
Здійснення за власної ініціативи та за рахунок бюджетних або залучення формування певних земельних ділянок - розробки землевпорядної документації, визначення їх місцезнаходження, розмірів, меж, а відтак - і самої кількості, є правом органів місцевого самоврядування.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що до Державного земельного кадастру можливо внести відомості про утворені земельні ділянки, як сформованих об'єктів землеустрою та об'єктів нерухомого майна, на підставі вже виготовленої технічної документації. За надання ж відомостей з Державного земельного кадастру справляється плата, як це передбачено ч.2 ст.41 Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, запит позивача не стосувався відомостей, що вже зафіксовані в офіційному документі, створеному в процесі здійснення відповідачами своєї діяльності, а, фактично, містив вимогу вчинити певні дії по підбору, обробці та наданню інформації, яка б відповідала поставленим у запиті умовам.
Враховуючи, що відповідач не мав будь-якого офіційного документа, який би містив запитувану інформацію, підстави для визнання такої інформації публічною, а відповідача - розпорядником такої інформації, не має підстав. У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що запитувана інформація не відповідає вимогам Закону України «Про публічну інформацію».
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело, до неправильного вирішення справи, що в силу ст.202 КАС України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу управління Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі №П/811/4155/14 скасувати та прийняти нову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: О.В. Мартиненко
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: М.М.Гімон