ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
19 лютого 2015 року м. Київ № 826/17485/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Добрівської Н.А.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України
про визнання протиправним та скасування наказу від 23.10.2014 року №1504к та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України, в якому з урахуванням внесених заявою від 02.12.2014 року уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 року №1504к, виданого Генеральним прокурором України Яремою В.Г.;
- поновити ОСОБА_2 на посаді проректора з виховної роботи та міжнародних зв'язків Національної академії прокуратури України, про що зобов'язати Генеральну прокуратуру України в особі Генерального прокурора України видати відповідний наказ;
- стягнути з Національної академії прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 977,89 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що рішення відповідача про звільнення ОСОБА_2 є незаконним, оскільки ним порушено гарантоване йому Конституцією України та КЗпП України право на працю.
Також за твердженням позивача, прокуратура згідно з ч.1 ст.6 Конституції України не є складовою органів державної влади України, що поділяється на законодавчу, виконавчу та судову і посада, яку займав позивач до звільнення на підставі Закону України «Про очищення влади» - проректор з виховної роботи та міжнародних зв'язків Національної академії прокуратури України не належить до посадових та службових осіб органів прокуратури України і відповідно не є суб'єктом люстрації.
В уточненій позовній заяві уповноважений представник позивача вказує на те, що рішення про звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» суперечить Конституції України.
Так, за твердженням представника позивача, оскаржуваним рішенням порушені конституційні гарантії, а саме: принцип верховенства права (ст.8 КУ); принцип презумпції невинуватості (ст.62 КУ); принцип індивідуальної відповідальності (ст.61 КУ); та гарантування права на захист (ст.59 КУ).
Також представник позивача звертає увагу суду на тому, що оскаржуване рішення є результатом звуження прав та свобод людини і громадянина, які існували в Україні, воно порушує рівність конституційних прав людини, що, у свою чергу, суперечить положенням статей 22 та 24 Конституції України.
Крім іншого, в обґрунтування позову представник позивача посилається на практику Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для врахування при вирішенні даного питання.
В судових засіданнях позивач і його представник позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, наведених у позові.
Представники відповідачів в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, направивши до суду письмові заперечення проти позову із клопотаннями про розгляд справи у відсутність представників Генеральної прокуратури України та Національної академії прокуратури України.
Відповідач-1 надав через канцелярію суду письмові пояснення по суті заявлених до нього вимог, в яких уповноважений представник Генеральної прокуратури України стверджує про те, що оскаржуваний позивачем наказ виданий Генеральним прокурором України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України «Про прокуратуру» та «Про очищення влади».
Представник відповідача-2 надав письмові пояснення, аналогічні за змістом поясненням представника Генеральної прокуратури України.
Заслухавши викладені позивачем і його представником доводи в обґрунтування їх позицій, ознайомившись з письмовими поясненнями відповідачів, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, найвищу юридичну силу в системі нормативних актів має Конституція (Основний Закон) України, відповідно до ст.8 якої, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У постанові Пленуму від 01.11.1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (із змінами і доповненнями) Верховним Судом України роз'яснено, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:
1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;
2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;
3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;
4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст.150 Конституції України, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Відповідно до ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Основного закону та законів України.
Юридична сила рішень Конституційного Суду України полягає в тому, що вони є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.150 Конституції України).
При вирішенні адміністративних справ суд зобов'язаний використовувати рішення Конституційного Суду України, якими надано офіційне тлумачення Конституції та законів України та визнання законів неконституційними.
У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
Встановлені у справі обставини з урахуванням викладених сторонами доводів в обґрунтування своїх позицій, за висновком суду, обумовлюють виникнення сумнівів щодо відповідності певних положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України і усунення таких сумнівів є ключовим при вирішенні даної справи.
Отже, дослідивши зміст позовної заяви та додаткових пояснень до неї, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів сторін окремі вищезгадані положення Закону України «Про очищення влади» наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, у зв'язку з необхідністю з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.
Керуючись ст.ст.9, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади», а саме:
- статті 1, пункту 7 частини першої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.
Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Суддя: Н.А. Добрівська