16 березня 2015 року м. Київ К/9991/64602/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року
у справі №2а-10006/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Интермаркет ЛТД»
до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Интермаркет ЛТД» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області (далі - Відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 07 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправними дії податкового органу з проведення перевірки позивача з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року - січень 2011 року та зобов'язав відновити в обліковій картці особистого рахунку платника зняті суми податку на додану вартість у розмірі 14 328 906,00 грн. (податковий кредит) та 14 756 433,00 грн. (податкові зобов'язання) за грудень 2010 року та суми податку на додану вартість у розмірі 2 438 872,00 грн. (податковий кредит) та 2 510 050,00 грн. (податкові зобов'язання) за січень 2011 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Податковий орган провів документальну невиїзну перевірку позивача з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень 2011 року, про що склав акт від 18 березня 2011 року №593/23-0302/37305586, яким встановив, що дані, наведені позивачем у декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року та січень 2011 року про задекларований податковий кредит, є недійсними.
На підставі висновків акту перевірки податковий орган вніс зміни до облікової картки платника шляхом зняття сум податку на додану вартість у розмірі 14 328 906,00 грн. (податковий кредит) та 14 756 433,00 грн. (податкові зобов'язання) за грудень 2010 року та суми податку на додану вартість у розмірі 2 438 872,00 грн. (податковий кредит) та 2 510 050,00 грн. (податкові зобов'язання) за січень 2011 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За висновками акту перевірки, у позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, достатні трудові ресурси, з огляду на що угоди з контрагентами за період грудень 2010 року - січень 2011 року, згідно частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача. Наведені обставини слугували підставою для внесення змін до облікової картки платника.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що документальна позапланова виїзна перевірка позивача проведена за відсутності підстав, передбачених пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.
Крім того, на думку судів, висновки акту перевірки про непідтвердження факту реального вчинення господарських операцій позивача з контрагентами, нікчемність правочинів, укладених між ними, та про непідтвердження задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року - січень 2011 року спростовуються наявними у справі доказами, а отже не можуть бути підставою для внесення змін до облікової картки платника податків.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірними дії податкової інспекції по проведенню перевірка позивача, виходили з порушення відповідачем вимог 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, який провів документальну невиїзну перевірку без належного повідомлення позивача.
Так, відповідно до вказаного пункту документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
З огляду на викладене та зважаючи на те, що у відповідності до приписів пункту 79.3 статті 79 Податкового кодексу України, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, платник має бути завчасно обізнаним про проведення перевірки податковим органом його господарської діяльності з метою забезпечення можливості реалізувати, встановлені Податковим кодексом України права під час проведення такої перевірки.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказ на проведення перевірки було видано 16 березня 2011 року та разом із повідомленням про дату та місце проведення перевірки вручено особисто директору підприємства 17 березня 2011 року, тобто лише в день проведення перевірки.
Отже, за вказаних обставин, у податкового органу були відсутні підстави для проведення документальної невиїзної перевірки позивача.
Що стосується задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відновити в обліковій картці особистого рахунку платника зняті суми податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що встановлені актом перевірки обставини про нікчемність укладених позивачем правочинів не можуть бути підставою для внесення змін до облікової картки платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Форпост-М» укладено договір поставки від 01 грудня 2010 року №12, за умова якого ПП «Форпост-М» (Продавець) продає, а позивач (Покупець) приймає та оплачує продукцію.
Крім того, позивачем було укладено ряд інших договорів, а саме: з ПП «Дорлідер» - договір поставки нафтопродуктів від 01 грудня 2010 року №31 та з ТОВ «Далгакіран компресор України» - договір купівлі-продажу промислового обладнання від 01 листопада 2010 року.
Фактичне виконання вказаних договірних зобов'язань підтверджується, наявними у матеріалах справи, видатковими та податковими накладними, що виписані у період з 01 грудня 2010 року по 28 грудня 2010 року у визначених розмірах.
Податковий кредит позивача за перевіряємий період сформований на підставі податкових накладних отриманих від зазначених контрагентів.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року у справі №2а/1570/3672/2011 за позовом ПП «Дорлідер» до податкової інспекції адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії контролюючого органу щодо визнання нікчемними правочинів ПП «Дорлідер» з позивачем та ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком», а також щодо визнання недійними даних, наведених у декларації ПП «Дорлідер» з податку на додану вартість за грудень 2010 року.
У межах розгляду даної справи встановлено, що підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні, зазначений договір не є нікчемним, факт отримання товару та сплати відповідних грошових коштів зазначених у договорі, у тому числі сум податку на додану вартість, підтверджується належним чином оформленими та підписаними сторонами податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та реєстрами руху коштів по рахунку ПП «Дорлідер» з позивачем, а отже підстав для визнання податкових накладних та первинних документів недійсними або нікчемними немає.
Згідно частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної перевірки позивача було складено акт №593/23-0302/37305586, однак податкове повідомлення-рішення не приймалося, що не заперечується податковим органом.
Пунктом 74.1 статті 74 Податкового кодексу України визначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
Так, самостійна зміна відповідачем в автоматизованій системі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акта перевірки без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.
Таким чином, будь-які зміни до інформаційних баз мають визнаватися протиправними, якщо відповідні дані не співпадають з узгодженими сумами (або іншими показниками) податкового обліку.
З огляду на викладене, вимоги позивача про відновлення даних у його обліковій картці обґрунтовано задоволені судами попередніх інстанцій.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі №2а-10006/11/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.