23 квітня 2015 року м. Київ К/9991/56920/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012
у справі № 2а-4550/11/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Евері"
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва
Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю „Евері" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001931520 від 23.05.2011.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку декларації по податку на додану вартість позивача за березень 2011 року та складено акт № 1500/15-20/34437753 від 05.05.2011.
За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001931520 від 23.05.2011, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення по податку на додану вартість у сумі 3777955 грн.
Перевіркою встановлено, що позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (значення рядка 26 декларації) наростаючим підсумком в сумі 3777955 грн. за вересень 2010 року.
Також, позивачем не відображено у рядку 21.3 декларації суму 3777955 грн., яка була зменшена за результатами попередніх перевірок.
При цьому, такий висновок ґрунтується на підставі даних раніше проведених перевірок позивача, де зазначено, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по отриманим будівельним роботам від контрагентів-постачальників, які в ланцюгах постачання здійснювали господарську діяльність з порушенням встановлених правил, оскільки контрагенти контрагентів позивача на думку перевіряючих мають ознаки фіктивності, отже, ці підприємства здійснювали господарську діяльність із порушенням податкового законодавства, укладали нікчемні правочини.
Згідно із абзацом третім пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що взаємовідносини позивача із ТОВ „Рекон транс" підтверджуються видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками; ТОВ „Інтелтрейд" актами приймання-передачі транспортних засобів, податковими накладними, банківськими виписками, договорами купівлі-продажу транспортного засобу, видатковими накладними, договорами купівлі-продажу товарів, специфікації; ТОВ „Інтер-Трейдінг" видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, договорами купівлі-продажу, специфікації; ТОВ „Євролюкс-С" довідками про виконані підрядні роботи № КБ-3, податковими накладними, банківськими виписками, договором генерального підряду; ТОВ „Панда" договором поставки, специфікація, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями; ТОВ „Кораліс" договір купівлі-продажу, специфікація, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями.
Вказані документи складені із дотриманням вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Позивачем включено до рядків 23.4, 24, 26, 8.5 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань по податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2009 року №48529 від 30.08.2010 та рядків 23.3 та 26 декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року № 62506 від 20.10.2010 в розмірі 1217500 грн., оскільки відповідачем по результатам проведеної перевірки було відмовлено у наданні бюджетного відшкодування коштами у сумі 1217500 грн.
Позивачем було задекларовано цю суму у рядку 23.4, сума не була надмірно сплачена, а потім підлягала поверненню, не була заявлена до відшкодування на рахунки платника податків, а вказану суму позивачем після закінчення адміністративного оскарження, було відображено в уточнюючому розрахунку за серпень 2009 року у зв'язку з тим, що за результатами перевірки від 31.08.2009 підприємству було відмовлено у отриманні бюджетного відшкодування коштами.
В наступному підприємством було відображено цю суму у рядку 26 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду", що не передбачає отримання бюджетного відшкодування коштами.
З урахуванням положень п. 17.2 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків міг уточнити податкові зобов'язаннями за раніше поданими податковими деклараціями до часу проведення податкової перевірки.
На час складення податкових накладних строк правової дії податкових накладних визначено не було; право платника самостійно визначити (узгодити) податкове зобов'язання на підставі складених ним податковим накладних не обмежувалося часовими межами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 у справі № 2а-4550/11/1470 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 у справі № 2а-4550/11/1470 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко