30 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/6098/14
Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -судді Романішина В.Л.,
суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання зареєструвати особу за місцем проживання,
В жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання зареєструвати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання: АДРЕСА_1.
Позов обґрунтовував тим, що відмова відповідача зареєструвати його неповнолітнього сина ОСОБА_4 за місцем проживання мотивована запереченнями власника житла щодо такої реєстрації та наявності судового спору щодо цього житлового приміщення є незаконною, оскільки відповідно до ч.1 ст.161 Житлового кодексу України на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей письмової згоди власника будинку не потрібно.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2015р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач не являється власником або наймачем будинку по АДРЕСА_1, а також врахував наявність ухвал суду про накладення арешту на будинок за вказаною адресою та відкриття провадження у справі про виселення громадян без надання іншого приміщення і зняття реєстрації.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити. В своїй скарзі апелянт зазначає, що накладення арешту на житловий будинок унеможливлює відчуження нерухомого майна, однак це не є перешкодою для реєстрації осіб в цьому житловому приміщенні. Судом залишено поза увагою положення ч.1 ст.161 Житлового кодексу України, на яку посилався позивач в своєму позові.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, станом на 03.09.2014р. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Разом з позивачем проживає його дружина - ОСОБА_3, а також неповнолітній син - ОСОБА_4
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про реєстрацію за місцем свого проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Листом Овідіопольського РС ГУДМС України в Одеській області від 09.09.2014р. №36/2377 позивачу відмовлено у здійсненні такої реєстрації. Свою відмову відповідач мотивував тим, що власник житла по АДРЕСА_1 не надає дозволу на реєстрацію неповнолітнього ОСОБА_4, а також, що на житловий будинок судовою ухвалою накладено арешт. Позивача повідомлено, що реєстрація проживання його сина, відповідно до ст.191 Житлового кодексу України, буде здійснена негайно після вирішення спірного питання в судовому порядку.
Не погоджуючи з вказаною відмовою ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком Одеського окружного адміністративного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання зареєструвати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання: АДРЕСА_1. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно п.п.20 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р. «Питання Державної міграційної служби України» ДМС України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012р. №1077 затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, пунктом 2.2 якого встановлено перелік документів, які підлягають поданню особою або її законним представником до територіального підрозділу ДМС України для реєстрації місця проживання. Зокрема, передбачено подання документів, що підтверджують право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.
Як зазначалось вище, однією з підстав для відмови у здійсненні реєстрації неповнолітнього ОСОБА_4 Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначило відсутність згоди власника житла на таку реєстрацію.
В обґрунтування вимог позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на положення ст.161 Житлового кодексу України, якою встановлено, що на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника житла не потрібно.
Дійсно, положеннями ст.ст. 156, 161 Житлового кодексу України передбачено два випадки, коли не потрібно згоди власника житлового будинку на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей.
Зокрема, відповідно до ст.156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Як вбачається з матеріалів справи станом на час звернення ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з відповідною заявою власником будинку на адресою: АДРЕСА_1, була ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 01.04.2014р. та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. А відтак, зазначена норма не поширюється на ОСОБА_1, так як він не являвся членом сім'ї власника житлового будинку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 19.11.2014р. скасовано рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.04.2010р., на підставі якого ОСОБА_5 (дарувальник по договору дарування від 01.04.2014р.) володіла будинком по АДРЕСА_1. Також, ОСОБА_1 зазначає, що на даний час Овідіопольським районним судом Одеської області розглядається цивільна справа №509/2722/14-ц за його позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 01.04.2014р. недійсним.
Колегія суддів не бере до уваги такі твердження апелянта, оскільки станом на 09.09.2014р. рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.04.2010р., на підставі якого ОСОБА_5 володіла будинком по АДРЕСА_1, було чинним та не скасовано в судовому порядку, як і був чинним договір дарування від 01.04.2014р. Апелянтом не надано доказів існування судового рішення про визнання недійсним договору дарування від 01.04.2014р. і на час розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідно до ст.161 ЖК України наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім'ї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Зазначена норма також не поширюється на ОСОБА_1, оскільки він не являється наймачем, як стороною по договору найму, будинку по АДРЕСА_1, Овідіопольського району Одеської області. Доводів протилежного апелянтом ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надано.
На підставі викладеного колегія суддів знаходить правильним висновок Одеського окружного адміністративного суду, що при прийнятті у вересні 2014 року рішення про відмову в проведенні реєстрації місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4, Овідіопольський РС ГУДМС України в Одеській області діяв в межах повноважень та на підставі діючого законодавства, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
В силу ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст ухвали виготовлено 30.04.2015р.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Димерлій О.О.
Єщенко О.В.