16 квітня 2015 рокусправа № 804/20644/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого судді: Коршуна А.О. (доповідач)
суддів: Панченко О.М. Чередниченко В.Є.
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2014р. у справі №804/20644/14
за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: про:Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
12.12.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпропетровська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення / а.с. 3-7/.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/20644/14 за вищезазначеним адміністративним позовом та справу призначено до судового розгляду / а.с. 1 /.
Позивач, посилаючись у позовній заяві на те, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Планум» та їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2014р. та за результатами перевірки податковим органом було зроблено висновок про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із контрагентом-постачальником ТОВ «Планум» за липень 2014р. їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 27585 грн. за липень 2014р. по господарським операціям з ТОВ «Планум», які на думку податкового органу не мають підтвердження реальності їх здійснення, а тому мають ознаки нікчемності, що було відображено в акті №715/17-2340900304 від 12.11.2014р., на підставі якого податковим органом (відповідачем у справі) 28.11.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0011351703, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ у загальному розмірі на 41377,5 грн.. Позивач вважає висновки податкового органу у акті перевірки та прийняте за результатами перевірки рішення безпідставним та необґрунтованим з огляду на те, що господарський договір між позивачем та ТОВ «Планум» (постачальник) щодо придбання товару було виконано сторонами за договором у повному обсязі, так відповідно до умов договору контрагентом - ТОВ «Планум», поставлено визначений умовами договору товар, а позивачем сплачено його вартість, та у подальшому використано отриманий товар у власній господарській діяльності, у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують факт виконання позивачем та його контрагентом - ТОВ «Планум», своїх зобов'язань за договором, що у свою чергу свідчить про те, що ця угода була укладена свідомо з метою настання певних наслідків, і саме на підставі цих належних первинних документів у відповідних звітних періодах позивачем формувалась податкова звітність, визначено розмір валових витрат підприємства, об'єкт оподаткування та сформовано податковий кредит, тому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0011351703від 28.11.2014р.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2014р. у справі №804/20644/14 адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської ОДПІ №№0011351703 від 28.11.2014р.. (суддя Барановський Р.А.) / а.с. 88-92/.
Відповідач, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2014р. у даній справі, подав апеляційну скаргу / а.с. 96-102/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з'ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 26.12.2014р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.
Позивач, у письмових запереченнях на апеляційну скаргу / а.с. 111-114/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було об'єктивно та повно з'ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та постановлено рішення у справі без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 26.12.2014р. у даній справі залишити без змін.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, підтримав доводи викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях до заперечень, просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 26.12.2014р. у даній справі залишити без змін.
Представники відповідача у судове засідання не з'явились. Відповідач про день, годину та місце розгляду даної справи апеляційним судом повідомлений належним чином / а.с. 108,109/, про поважність причин не явки свого представника у судове засідання, або про можливість розгляду справи у відсутність свого представника, суд у встановленому законом порядку не повідомив. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу у відсутність представника відповідача.
Заслухавши у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач у даній справі, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстрований як фізична особа-підприємець, є платником ПДВ та як платник податків, у тому числі ПДВ, перебуває на податковому обліку в Дніпропетровській ОДПІ / а.с. 74-76/.
17.09.2014р. відповідачем було надіслано на адресу позивача запит за вих. №1878-04-12/17 від 17.09.2014р. щодо надання інформації та її документального підтвердження по формуванню податкового кредиту та податкових зобов'язань за липень 2014 р. / а.с. 23-24/ на який позивачем 23.09.2014р. було направлено відповідь за вих.. №331/2309-14 щодо відсутності правових підстав для надання зазначеної у запиті інформації / а.с. 26/ та з листом за вих. №332/2309-14 від 23.09.2014р. позивачем було направлено до податкового органу документальне підтвердження господарських взаємовідносин за липень 2014 р. / а.с. 28/
Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що відповідачем у період з 30.10.2014р. по 31.10.2014р. було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Планум» та їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2014р, за результатами якої було складено акт №715/17-023409003 від 12.11.2014р. (далі - акт перевірки) .
Як вбачається з наданої суду ксерокопії вищезазначеного акту перевірки / а.с. 10-22/, податковим органом (відповідачем у справі) за результатами перевірки було зроблено висновок про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із контрагентом-постачальником ТОВ «Планум» за липень 2014р. їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 27585 грн. за липень 2014р. по господарським операціям з ТОВ «Планум».
За результатами перевірки, на підставі акту №715/17-023409003 від 12.11.2014р. , податковим органом (відповідачем у справі) 28.11.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0011351703, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на загальну суму 41377,50 грн., у тому числі: основний платіж (збільшення) - 27585 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 13792,50 грн. /а.с. 8/.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Планум» (постачальник) було укладено договір поставки №2406/1 від 24.06.2014р. /а.с 30-33/, умовами якого було передбачено постачання товарів в підрозділи (магазини/ЦС) покупця відповідно специфікації на умовах DDP (ЦС) покупця відповідно до правил «Инкотермс» , сторонами за договором поставки свої зобов'язання було виконано у порядку та строки визначені умовами договору, а саме постачальником було надано визначений умовами договору товар, у кількості, асортименті та якості визначеній договором, а покупцем оплачено вартість цього товару та отримано товар, який у подальшому ним було використано у власній господарській діяльності, шляхом подальшої реалізації , зазначені обставини підтверджуються належними первинними документами, які були надані позивачем посадовим особам відповідача під час проведення перевірки, та суду під час розгляду даної адміністративної справи, які свідчать про виконання сторонами своїх зобов'язань за договором та які у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними первинними документами на підставі яких ведеться бухгалтерський облік та формується фінансова звітність, що у свою чергу свідчить про правомірність віднесення позивачем суми ПДВ, яка ним була сплачена продавцю в ціні товару, до складу податкового кредиту за липень 2014 р. / а.с. 30-50/.
Щодо тверджень відповідача під час розгляду даної справи про не підтвердження якості отриманої позивачем від його постачальника - ТОВ «Планум» продукції, як на обґрунтування нереальності здійснення господарських операцій позивачем з цим контрагентом, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ці твердження податкового органу були спростовані під час розгляду справи, оскільки позивачем було надано суду відповідні сертифікати якості продукції, яка була поставлена позивача його контрагентом постачальником - ТОВ «Планум», відповідно до умов договору поставки №2406/1 від 24.06.2014р. / а.с. 51-56/.
Також у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що транспортування товару , який позивачем було отримано від ТОВ «Планум» відповідно до умов укладеного між ними договору поставки №2406/1 від 24.06.2014р., здійснювалося ФОП ОСОБА_2 відповідно до умов договору про перевезення вантажів №310/2014 від 04.01.2014р., який було укладено між позивачем та ФОП ОСОБА_2, та відповідних заявок на перевезення певної партії товару за договором поставки №2406/1 від 24.06.2014р. від постачальника до певного магазина /а.с. 60-64/, що спростовує твердження податкового органу про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних про перевезення товару від постачальника - ТОВ «Планум», як на обґрунтування не реальності здійснення господарських операцій з цим контрагентом. При цьому колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які складені під час перевезення придбаного ним у ТОВ «Планум» товару, не може бути доказом спростування реальності спірних господарських операцій, з огляду на те, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезень вантажів для обліку транспортної роботи, а у даному випадку позивач у справі здійснював операції з придбання товару у ТОВ «Планум» та за укладеним між ними договором поставки ФОП ОСОБА_1 не був замовником послуг з перевезення вантажів.
Отже вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом у судовому засіданні під час розгляду даної справи, та підтверджені належними письмовими доказами дають можливість зробити висновок про те, що факт реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Планум», який під час укладення договору з позивачем та під час виконання сторонами своїх зобов'язань за укладеним між ними правочином був у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстрований у якості юридичної особи та платника ПДВ , підтверджується належними та допустимими доказами, при цьому позивачем, відповідачу під час проведення перевірки та суду під час судового розгляду даної адміністративної справи, було надано первинні документи за вищезазначеними правочинами, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України і які у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними первинними документами на підставі яких здійснюється бухгалтерський облік та фінансова звітність за господарськими операціями суб'єктів господарювання, та які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за договорами, та подальше використання отриманих позивачем за цим договорами послуг у власній господарській діяльності, і на підставі яких у відповідний звітний період позивачем формувались валові витрати підприємства та визначались податкові зобов'язання та податковий кредит, а тому колегія суддів вважає, що податковим органом зроблено неправомірний висновок щодо нереальності проведених позивачем господарських операцій з контрагентом ТОВ «Планум», у періоди, які перевірялись.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами у даній справи з приводу визначення позивачем об'єкта оподаткування протягом перевіряємого періоду з урахуванням витрат понесених підприємством у зв'язку з придбанням товарів у контрагента ТОВ «Планум», з урахуванням часу здійснення господарських операцій, врегульовано нормами Податкового кодексу України.
Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов'язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов'язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару (послуг) покупець зобов'язаний сплатити вартість товару (послуг) продавцю, до складу якої входить ПДВ, а продавець зобов'язаний внести цю суму ПДВ до бюджету у відповідному звітному періоду, і у разі невиконання продавцем товару (послуг) цього обов'язку саме на нього за це покладається відповідальність, і на продавця товару (послуг), який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) у даному випадку , що свідчить про те, що несплата продавцем товару (послуг) ПДВ до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення (реєстраційний номер в ЄДРСР - 14222198), яке відповідно до ст.. 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.
Так, у вищезазначеній постанові Верховний суд України зазначив, що у разі коли контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що така правова позиція, щодо розв'язання спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який під час розгляду справи «БУЛВЕС» АД проти Болгарії ( заява №3991/03) у рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, та сплачувати пеню, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
З огляду на вищенаведені обставини, які були встановлені судом під час розгляду справи та приймаючи до уваги положення чинного податкового законодавства, зокрема положення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1,п. 198.2,п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, колегія суддів вважає, що позивач у справі мав усі визначені чинним законодавством підстави визначення об'єкту оподаткування ПДВ та для формування податкового кредиту з урахуванням сум ПДВ, який ним було сплачено у вартості отриманих від його контрагента - ТОВ Планум», товарів, та віднесення витрат по господарським операціям з цим контрагентом до складу валових витрат підприємства, оскільки у позивача у справі були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду з урахуванням сум ПДВ сплаченого у вартості товарів, які позивачем було отримано від вищезазначеного контрагена , що свідчить про те, що обрані відповідачем підстави для збільшення позивачу грошового зобов'язань з ПДВ податковим повідомленням-рішенням форми «Р» №0011351703 від 28.11.2014р., яке є предметом оскарження у даній справі, не відповідають вимогам Податкового кодексу України, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позивачем у справі позовних вимог та постановив у справі правильне рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог та визнання протиправним та скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 26.12.2014р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2014р. у справі №804/20644/14 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст виготовлено - 22.04.2015р.
Головуючий: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко