21 квітня 2015 рокусправа № 804/14734/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Мельника В.В. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 р. по справі № 804/14734/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" ім. Ф.Е.Дзержинського" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" ім. Ф.Е.Дзержинського" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 18.01.2013р. № 0000021500, яким завищено від'ємне значення податку на додану вартість за грудень 2009р. у розмірі 4800 грн. та № 0000011500, яким завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік у розмірі 52800 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що платник податку на додану вартість - покупець товарів не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцями, які зареєстровані у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської операції, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу діяльність вказаних суб'єктів господарювання. Крім того, чинним законодавством не передбачено право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2014 року задоволена, оскаржувані рішення судів скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги факт того, що здійснення господарських операцій та підтвердження використання придбаних товарів (наданих послуг) у господарської діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Також апелянт послався на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Дніпровський металургійний завод ім. Ф.Е. Дзержинського", якою встановлено порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 93, ч.1 ст.203, ч.1,2 ст.215, ч.2 ст.207, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України - у 4 кварталі 2009р. безпідставно віднесено до складу валових витрат суму витрат по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 у розмірі 24000 грн.; п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - заниження валових доходів у IV кварталі 2009 року на 28800 грн. при оприбуткуванні ТМЦ, безоплатно отриманих від невстановлених осіб; пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у грудні 2009 року на суму 4800 грн. по операціях з придбання господарських товарів у ФОП ОСОБА_1, що призвело до порушення п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (грудень 2009 року) на загальну суму 4800 грн. Вказані порушення зафіксовані Актом перевірки від 14.01.2013 року № 24/15-05393043 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Дніпровський металургійний завод ім. Ф.Е. Дзержинського" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.12.2009р. по 31.12.2009р." 18.01.2013 року відповідачем винесені наступні податкові повідомлення-рішення форми "П" № 0000011500, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 52800 грн. та форми "В4" № 0000021500, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 4800 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
З матеріалів справи вбачається, що 03.03.2008 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір поставки № 28-0454-02, предметом якого є постачання господарських товарів узгодженими партіями. Кількість, номенклатура, ціна та строки визначені у Специфікаціях, які додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною. Поставка здійснюється на умовах СРТ склад "Покупця" м. Дніпродзержинськ за правилами Інкотермс-2000. На виконання умов договору № 28-0454-02 від 03.03.2008 року позивач придбав у ФОП ОСОБА_1 у грудні 2009р. віники сорго у кількості 1500 шт., мітли березові у кількості 7500 шт. на загальну вартість 28 800,00грн. (в т. ч. ПДВ 4800,00 грн.), що підтверджується рахунком-фактурою від 16.12.2009р. №16/12/01, видатковою накладною від 16.12.2009р. №16/12/01, податковою накладною від 16.12.2009р. №16/12/01. В грудні 2009р. сплачено платіжним дорученням від 09.12.2009 року № 3137 раніше поставлений товар в сумі 28 800 грн., в тому числі ПДВ 4800 грн. Оплата за поточний товар здійснена платіжним дорученням від 12.03.2010 року № 2820 на загальну суму 28800,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4800,00 грн.
Між тим, єдиною підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була наявність актів інших податкових органів. Проте, правове значення мають факти здійснення господарських операцій безпосередньо між учасниками цих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх господарських операцій щодо постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарських операцій, вчинених між останнім платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
За договорами ж, що розглядались, було придбано товар та послуги, які використані позивачем відповідно до господарської діяльності підприємства, що не спростовано відповідачем. На час укладання та виконання спірних угод сторони були у належному порядку зареєстровані платниками ПДВ та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Щодо посилань апелянта на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року у справі № 804/14734/14 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: Л.М. Нагорна